Біблія, християнин і татуювання

Люди часто задаються питанням: що заповів нам Бог у зв'язку з татуюваннями? В Біблії не дуже багато прямих згадок про татуювання. Це тому, що люди, які наносили на свої тіла подібні віковічні написи і зображення, не належали до народу, який отримав закон Мойсеїв. Це були люди язичницьких вірувань.

фото Ф.Леруа

Отже, в книзі Левіт ми знаходимо слова: «Заради померлого не робіть нарізів на тілі вашому і не наколюйте на собі письмен. Я Господь [Бог ваш]»(Лев. 19: 28). Наведена цитата більш ніж очевидна. Бог говорить «ні» подібному звичаю. Але чому засуджується таке діяння? Щоб зрозуміти цю заповідь, треба вникнути в культуру того часу. 

Більшість культур тієї епохи були варварськими за своєю природою, народ же Ізраїлю утворив нову націю. Закон, даний Богом Мойсею, був фундаментом, на якому трималася ця нація. Народ Ізраїлю був покликаний жити в зовсім іншій системі цінностей, відмінній від культури насильства, розбою і смерті, властивої іншим, сусіднім народам. Татуюючи свої тіла, іудеї нічим би не відрізнялися від язичників, які здійснювали ритуальні вбивства, «священне» насильство, масову різанину і обожнювали пристрасті, руйнівні для душі людської. Це, можливо, є однією з причин, чому Бог дає заповідь проти татуювань. 

У нашій культурі татуювання вже не несуть того сенсу, що за часів Мойсея. В ері благодаті тіло є храмом Духа Святого, в ньому перебуває Христос в силу Євхаристії. Якщо ми подивимося на мотиви, з яких люди завдають собі татуювання, то побачимо, що здебільшого їм хочеться просто відрізнитися від інших. Але нонконформізм, слідування модним трендам, бажання шокувати – все це чуже закону любові Христа, Розп'ятого і Воскреслого з мертвих. 

Деякі вважають, що татуювання зроблять їх красивішими. Це говорить про їхнє бажання поліпшити те, що зроблено було Богом (пор.: Пс. 138: 14) [1]. Або вказує на комплекс неповноцінності і на те, що вони не задоволені своїм тілом, а також свідчить про потребу в новій ідентичності, пошуку свого іншого, більш цікавого «я», що характерно для тих, хто переживає кризу особистості; не маючи переваг, які можна було б продемонструвати, вони намагаються таким чином вразити інших (і в первинному значенні цього слова теж). Тим часом новизна татуювання може викликати здивування не більше ніж на секунду, щоб потім потонути в потоці банальностей, вже не раз бачених.

Юна коптська дівчинка з татуюванням у вигляді хреста на зап'ясті. Фото: Б. Арманж / Associated Press

У мусульманському світі християни наколюють собі хрест на руку для того, щоб у разі смерті бути похованими по-християнськи. Однак це говорить також і про їхнє бажання померти за Христа і сповідувати Його до самої смерті, якщо вони будуть захоплені радикальними ісламістами, для яких християнство - постійна мішень. У цьому випадку татуювання може означати покликання до мучеництва, прагнення до сповідництва аж до самої смерті й незламну любов до Розп'ятого. Таким чином, коли татуювання не свідчать про віру, вони є невдалою підміною особистості, культури, ерудиції, почуття гумору, життєрадісності, відкритості, віри, творчої унікальності. Вони служать тільки показником відчайдушних пошуків власного «я», все більш кричущих, пошуків в тих місцях, де його не було і не буде ніколи.

[1] «Прославляю Тебе за те, що Ти так дивно створив мене. Дивні діла Твої, і душа моя добре це знає» (Пс. 138: 14).

Священик Іоан Валентин Істраті

Переклав з румунської Родіон Шишков

Переклад українською: Православний Оглядач

Джерело: Православие.RU