Арх. Тихон (Пасічник): РІПЦ - канонічна правонаступниця дореволюційної Церкви (1)

«У світі немає нічого важливішого за спасіння і возз'єднання людини зі своїм Творцем»

Інтерв'ю з Головою Архієрейського Синоду Руської Істинно-Православної (Катакомбної) Церкви Архієпископом Тихоном (Пасічником), керуючим Одесько-Харківською Єпархією РІПЦ.

Кор.: Високопреосвященніший Владико Тихоне, розкажіть будь ласка про Руську Катакомбну Істинно- Православну Церкву, Архієрейський Синод якої Ви очолюєте.

Вл.Т.: Наша Руська Істинно-Православна Церква (або як її ще називають - Катакомбна Церква) - канонічна правонаступниця дореволюційної Помісної Руської Церкви. Як і РПЦЗ, Катакомбна Церква сформувалася організаційно в кін.1920 -х - поч. 1930-х рр.., коли більшість архієреїв і духовенства Руської Церкви, - і ті, що залишалися ще на волі, і ті, хто був в ув'язненні, - відмовилися від підпорядкування та співпраці з богоборчим комуністичним режимом в СССР, на що пішла прообновленська група, очолювана митр. Сергієм (Страгородським). Ця група митр. Сергія була нечисленною, але її підтримувало ГПУ-НКВД,  арештовуючи і розстрілюючи істинно - православних архієреїв і священство, тому вони зуміли захопити церковне управління в СССР. З того часу в СССР існували офіційна совєтська, або як її ще називали - "червона" церква, яка в 1943 р. за наказом Сталіна була перетворена в "Московський патріархат" (МП), і вільна від богоборчого режиму Істинно - Православна Руська Церква (ІПЦ), яка була вимушена перейти на нелегальний спосіб служіння через найжорстокіші репресії і переслідування, через що в неї з'явилася й інша назва - Катакомбна Церква (тобто підпільна).

Цю гілку колись єдиної Помісної Руської Церкви ще називають «Тихонівською» - по імені святого Патріарха Тихона (Бєлавіна, +1925), останнього законно і вільно обраного Помісним Собором 1917-18 рр. (який виражав всю повноту Руської Церкви) глави Руської Церкви. Тихонівцями називали себе всі роки совєтської влади і самі чада катакомбної Руської Істинно - Православної Церкви на Батьківщині, які свято дотримуються заповітів святого патріарха - сповідника.

Канонічний фундамент Руської Істинно-Православної Церкви ґрунтується на Указі Святого Патріарха Тихона, відомого за № 362 від 7/20 листопада 1920 року.

Життя підтвердило пророчу мудрість цього Указу. Після арешту Місцеблюстителя Патріаршого Престолу Митр. Петра (Полянського), самочинно створене Сергієм (Страгородським) з колишніх обновленців за участю ОГПУ "Вище церковне управління" передавало Церкву Христову під владу богоборців, і тому було відкинуте більшістю православних пастирів і віруючих, в тому числі і двома, зазначеними Патріархом Тихоном у Заповіті кандидатами на місцеблюстителя - Митрополитами Кирилом Казанським і Агафангелом Ярославським. Також і чинним тоді Місцеблюстителем – який перебував на той час в ув'язненні, Митрополитом Петром Крутицьким, як і призначеним ним своїм заступником Митрополитом Йосифом Петроградським.

У більшості своїй православний єпископат Руської Церкви канонічно залишився перебувати на Указі Св. Патріарха Тихона № 362 і не вступав у спілкування із самочинним про-обновленським управлінням митр. Сергія, поклавши початок катакомбної Руської Істинно - Православної Церкви на Батьківщині. Аналогічно вчинили і російські православні ієрархи в еміграції, які на підставі Указу № 362 організували Архієрейський Синод Руської Православної Церкви Закордоном і поклали початок самостійного існування зарубіжної частини Руської Церкви.

Отці-засновники Катакомбної Істинно - Православної Церкви, Святі Новомученики Митрополити Кирило (Смирнов, +1937) Казанський і Йосиф (Петрових, +1937) Петроградський

Оскільки на Батьківщині до сьогоднішнього дня не існує канонічного вільного Вищого Церковного Управління для всієї повноти Руської Церкви, відповідно продовжує зберігати канонічну силу Указ № 362, скасувати який неправомірне жодне з нині існуючих тимчасових церковних управлінь, на Батьківщині чи закордоном. До цього дня цей Указ Святого Патріарха є тією непорушною основою, фундаментом, на якому стоїть канонічна будівля Руської Істинно - Православної Церкви. Наша Катакомбна Церква, як і Руська Зарубіжна Церква, є вільною частиною колись єдиної Помісної Руської Церкви. Щоправда, в РПЦЗ стався розкол через те, що більша частина її зараз зійшла зі свого сповідницького шляху, але це окрема тема для розмови.

Кор.: А яке сучасне канонічне становище очолюваного Вами церковного управління?

Вл.Т.: Як я вже казав, у своїй канонічній адміністративній діяльності Руська Істинно - Православна Церква керується Указом Св. Патр. Тихона за № 362 від 1920 "Про самоврядування єпархій". Цей Указ, як я вже говорив, є фундаментом канонічного буття Руської Церкви, Її вітчизняної та зарубіжної частин.

Канонічним керівним органом нашої Св. Церкви є Архієрейський Синод, створений з благословення останнього законного Першоієрарха РПЦЗ Митрополита Віталія (Розпорядження від 11 березня 2002 р). У цьому Розпорядженні-Заповіті Владики Митрополита Віталія на ім'я Архієпископа Лазаря (Журбенка) було сказано: «Бог нехай благословить Вам здійснити хіротонії нових єпископів. Вам належить створити свій Архієрейський Синод ... Будемо з Росією однодумні і одностайні при різних церковних адміністраціях. Саме церковне життя нам це майже що диктує».

На фото: члени Архієрейського Синоду Руської Істинно- Православної Церкви

До видання Митр. Віталієм цього історичного Розпорядження - Заповіту канонічним керівним органом Руської Церкви на Батьківщині була засноване в 1994 р. Архієрейським Собором РПЦЗ Архієрейська Рада Преосвященних РІПЦ. Після антиканонічного перевороту в РПЦЗ у 2001 р. Архієрейська Рада РІПЦ залишилася єдиним канонічним органом церковного управління, яке з благословення Митр. Віталія було перетворено в Синод.

Головою Архієрейського Синоду до літа 2005 р. був найстаріший в Руській Церкві ієрарх Архієпископ Лазар (Журбенко) Одеський і Тамбовський.

Вл. Лазар, якщо можна так сказати, був живою ниткою, яка сполучала дореволюційну Руську Церкву з Її нинішньої скромною спадкоємицею. З юності він належав до Катакомбної Церкви, окормлявся у духоносних старців (серед яких був і св. Феодосій /Кашин/ Кавказький, який постриг майбутнього Вл. Лазаря в чернецтво), знав багатьох священиків старого Тихонівського і дореволюційного рукоположення. За приналежність до ІПЦ він був у 1950 р. заарештований, пройшов через сталінські концтабори, зазнав у житті безліч скорбот і страждань. До 1990 р. він перебував на нелегальному становищі, влада його розшукувала по всьому СССР, заарештовували і катували його духовних чад, щоб ті видали свого архіпастиря ...

В результаті найжорстокіших репресій до поч. 1960-х рр.. Катакомбна Церква втратила свій єпископат. Господь поклав місію відновлення канонічної єпископату на Батьківщині на Вл. Лазаря; тепер, після його праведної кончини про це можна говорити відкрито. У 1982 р. Зарубіжна Церква допомогла своїй гнаній Катакомбній Церкві - Сестрі відновити єпископат, таємно рукоположивши для ІПЦ архієрея. Цим першим канонічним архієреєм був Вл. Лазар, що зібрав в церковну огорожу безліч катакомбних громад, які залишилися без архіпастирської і пастирської опіки. Про це можна говорити довго, це окрема глава в історії гнаної Руської Церкви ХХ століття.

Раніше Московська патріархія намагалася замовчувати існування Катакомбної Церкви, але тепер, після підпорядкування РПЦЗ, політика щодо Істинно - Православної Церкви різко змінилася, їх зусилля зараз спрямовані на дискредитацію Катакомбної Церкви. З'явилося безліч різних сект, що вийшли з середовища МП, і які самозванно називають себе "ІПЦ". Усі вони ані ієрархічно, ані історично, ані спадково чи еклесіологічно не мають нічого спільного з історичною Катакомбною Церкви і були штучно утворені в 1990-ті роки. Серед них варто згадати і Іоана Береславського, і Лазаря Васильєва, і полковника ГРУ СССР Рафаїла Прокоп’єва-Мотовілова, і Андрія Трегуба, і Венедикта Молчанова і багатьох інших. Усі вони дуже сильно дискредитують священне ім’я гнаної церкви-мучениці ІПЦ, самозванно присвоюючи собі її назву. І апологети МП тепер намагаються представити всі ці маргінальні секти т.зв. "Альтернативного православ'я", які сама ж МП і породила, як справжню ІПЦ, яка, нібито, "виродилася в секти" через те, що не підкорилася митр. Сергію і його синоду і "відокремилася від матері-церкви", перейшовши на нелегальне служіння.

Все це робиться не випадково, ворог роду людського намагається заплутати людей, що шукають Істинну Церкву Христову. Але справжня Катакомбна Церква, що має православний канонічний єпископат, збереглася і не має нічого спільного з усіма цими сучасними «альтернативними» новотворами і сурогатами. Спираючись на пророчий Указ Св. Патріарха Тихона, Руська Істинно - Православна Церква збереглася до наших днів, пронісши дух істинної Христової віри, благочестя, мучеництва і внутрішню духовну свободу крізь найжорстокіші большевицькі репресії, тюрми і розстріли, конспірацію і підпілля, брехню і наклепи.

Тут потрібно кілька слів сказати про абсолютно нове явище, що виникло за останні років 15: т.зв. "Альтернативне православ'я", яке з Істинним Православ'ям нічого спільного не має. Як і "офіційне православ'я", це одна з форм апостасії - відступлення від Христа; на словах вони ворожі один до одного, а по внутрішній своїй суті дуже схожі, керуються одним духом: ворожнечі, часто ненависті, сектантства... Про це йшлося в Посланні нашого Синоду щодо небезпеки т.зв. «православного сектантства». Важливо вміти розуміти ці, на перший погляд різні явища, інакше легко заплутатися, заблукати в численних «духовних нетрях», породжених віком апостасії, помилково прийнявши їх за Істинне Православ'я .

Кор .: Що являє собою Руська Істинно - Православна Церква сьогодні?

Вл.Т.: Зараз у Руської Істинно - Православної Церкви (РІПЦ) діють як катакомбні парафії та громади, так і відкриті парафії. Після ослаблення гонінь на поч. 1990- х рр.. багато катакомбних громад ( як скажімо у нас на Кубані, у Чернігові, Одесі, Вінниці, Воронежі та ін) вийшли з підпілля, відновивши легальне служіння. Інші залишаються на катакомбному положенні і дотепер, не довіряючи владі. Так на катакомбному положенні лишаються наші громади у Білорусі. Судячи з того, які перешкоди чинить влада при спробах наших громад зареєструватися, вони не вірять тому, що гоніння більше не повторяться. Катакомбних громад ще багато, але зі зрозумілих причин, я не можу називати регіони, в яких вони існують.

Розкажу трохи про ті катакомбні громади, в яких служіння наразі проходить вже відкрито. Наприклад, у Воронежі і області діють одні з найстаріших катакомбних громад РІПЦ, засновані ще в 1930 -і рр.. У 60 -і рр.. вони окормлялися отцями - сповідниками Катакомбної Церкви архімандритом Нікандром (Стуровим, +1955 р.), архімандритом Іларіоном (до постригу прот. Іоаном Андрієвським, +1961 р.), ієросхимонахом Онувієм ( ієромонахом Амвросієм Капінус, +1966 р.) та ієромонахом Ігнатієм (+1972). Всі вони пройшли через большевицькі тюрми й табори за приналежність до Істинної Церкви. У 1950 - 60-і рр.. отець Іларіон (Андрієвський) відновив Воронезький центр Управління ІПЦ. З 1970 - х рр.. і до 2004 р. духовне життя воронезьких істинно - православних громад очолювала катакомбна сповідниця схіігуменья Макарія (Маргарита Чеботарьова), після блаженної кончини якої її наступницею для управління чернечого обителлю Божої Матері Іверської Архієпископ Лазар (Журбенко) поставив ігуменю Міропою (Нужну). Матінка Міропоя кілька десятків років була келійницею Схиігуменії Макарії. Наразі воронезькі парафії РІПЦ опікує протоієрей Олексій Парло.

Одними з найстаріших у Руській Істинно - Православній Церкві є катакомбні громади на Харківщині. У совєтські часи вони окормлялися катакомбними батюшками: ієросхимонахом Серафимом (Загоровським, +1943), прославленим РПЦЗ у сонмі Святих Новомучеників, ієромонахом Серафимом (+1955 р.), ієросхимонахом Никодимом ( +1975), ієреєм Никитою Лехан (+1985 г .) та ін. Центр ІПЦ в Україні діяв саме у Харкові, і згодом, коли у Воронежі померли останні настоятелі ще Тихонівського посвячення, то негласний центр ІПЦ по всьому СССР перемістився саме до Харкова, під опіку святого старця-сповідника о. Микити Лехана. На поч. 1980- х рр.. Вл. Лазар (Журбенко) висував кандидатуру о. Микити Харківського на єпископа ІПЦ, але останній за станом здоров'я і через похилий вік змушений був відмовитися.

Діють найстаріші катакомбні громади нашої Церкви і в Сибіру. У нас в Омську, наприклад, таємно служив видатний Сповідник Катакомбної Церкви ієром. Олександр (Орлов). Помер він 29 серпня 1977 на 99 -му році життя. У громаді, основу якої складали духовні чада о.Олександра, проходило духовне становлення і мене, грішного.

У нашій Церкві є чоловічі і жіночі чернечі скити, великих монастирів немає, є схимники (зокрема, на Кубані і в Сибіру); нещодавно в Кубансько-Чорноморській єпархії нашого Владики Веніаміна(Русаленка) на 99 -му році життя почила у Господі пострижениця і духовне чадо священносповідника Серафима (Загоровського) Харківського - схимонахиня Смарагда. Служив в нашій Церкві і найстаріший катакомбний батюшка отець Гавриїл, таємно поставлений в священики ще в 1950-і рр. останнім канонічним катакомбним архієреєм - священносповідником схиєпископом Петром (Ладигіним, + 1957). Отець Гавриїл помер кілька років назад, йому було вже понад 90 років. Служіння цього катакомбного сповідника для нас - жива єднальна нитка зі Святими новомучениками і сповідниками, з Тихонівською Катакомбною Церквою - Мученицею часів богоборчих лихоліть і гонінь.

Архієпископ Тихон та Архієпископ Веніамін

Починаючи з поч. 1990-х рр.., до нашої Церкви також приєдналося чимало духовенства і парафій МП, які відмовилися брати участь в беззаконні та відступах своєї ієрархії, і нині продовжують своє церковне служіння в огорожі Істинної Церкви. Чин прийому до ІПЦ тих, що приходять з МП кліриків той же, що при прийомі духовенства, яке ухилялося в 1920-і рр. в обновленство, - тобто через покаяння та виправлення здійсненої в розколі хіротонії. Перед приєднанням до Істинної Церкви клірик повинен пройти сповідь у синодального духівника, щоб з'ясувати, чи немає у нього канонічних перешкод до священства (найпоширеніші: моральні злочини, що перешкоджають за канонами Церкви священнослужінню), і потім призначається випробувальний термін, у кожного індивідуальний. Потрібно сказати, що дуже рідко приходять з МП клірики, що не мають серйозних канонічних перешкод. Для них це серйозна проблема, тому що в сущому сані ми їх прийняти в РІПЦ не можемо.

Зауважу, що за останній час в Синод з проханням про приєднання зверталося більше десятка кліриків з МП та інших юрисдикцій, однак, зважаючи на існуючі у них канонічні перешкоди до священства, їм було запропоновано приєднатися як мирянам, після чого деякі з них пішли в інші "юрисдикції ", де були прийняті в «сущому сані». Зверталися двоє "єпископів" з УАПЦ і т.зв. «РосІПЦ » (одне із самосвятських відгалужень секти "рафаілітів") з проханням про перерукоположення, в чому їм було відмовлено.

Нашим Синодом пред'являються суворі канонічні вимоги до кожного клірика, що навертається до Істинно - Православної Церкви, оскільки наріжним каменем справжнього пастирського служіння в Церкві Христовій не може бути кількість. Тільки тоді наша Церква, за словами Свт. Іоана Шанхайського, може бути хоч і «маленькою, але чистою як кристал». І таке ставлення при висвяченні та прийомі кліриків в нашій Церкві не тому, що ми, мовляв, «найправильніші» , «найчистіші канонічно» або «найістинніші». Ми намагаємося ставитися до нашого служіння - як до пастирства, душпастирства, а не требовиконавства. Адже пастир - лікар, а не суддя, його ставлення до пастви має бути трепетним. Ось як Владика Антоній (Храповицький), сам великий пастир і лікар християнських душ, звертався до пастирів: «Адже ні батькові, ні матері, ні дружині, ні другу, ні цареві не відкриє християнин тих таємниць душі своєї, які він тепер розкриває Богу і тобі. І якщо хірург з великим старанням і страхом береться за ніж, щоб зробити небезпечний і потрібний розріз людського тіла, то, звичайно, у багато разів більше повинен ти тремтіти і молитися, щоб зцілити, а не вбити безсмертну душу.  Подумай про це, ієрею Божий, і пожалій, полюби людину. Ніколи людина не буває такою прекрасною, такою милою Богу, як тоді, коли вона вбиває перед Ним і перед тобою свою гординю». Ось така потрібна висота для пастирського служіння, і така відповідальність...

На сьогоднішній день в Руській Істинно - Православній Церкві діють єпархії: Одесько-Харківська, Чернігівсько-Гомельська, Чорноморсько-Кубанська, Омсько-Сибірська, Північно-Американська, Асвтралійська. Парафії та громади РІПЦ розкидані по всій неосяжній Русі: від України і Кубані до Сибіру і Алтаю. В Україні парафії РІПЦ діють в Київській, Одеській, Чернігівській, Харківській, Сумській, Донецькій, Луганській, Вінницькій, Хмельницькій, Львівській, Івано-Франківській, Закарпатській та інших областях України. Діють в Білорусії І Росії, в Середній Азії (Казахстан, Туркменістан, Башкирія, Киргизія та ін ), є парафії РІПЦ в Осетії і т.д. Також діють парафії РІПЦ в США, Канаді, Австралії, Франції, Іспанії, Німеччині, Аргентині, Бразилії. У Франції у нас діє найбільший в Західній Європі православний Ліснинський жіночий монастир.

Кор.: Які основні принципові відмінності Руської Істинно-Православної Церкви від МП?

Вл.Т.: Як я вже казав, РІПЦ є канонічною правонаступницею дореволюційної Православної Руської Церкви, яку з 1917 по 1925 рр.. очолював Св. Патр. Тихон. До кінця 1920- х рр.. Руська Церква була єдиною, зберігаючи духовну єдність і з частиною Руської Церкви в еміграції. Однак, як я вже зазначав, у 1927 р. один з російських ієрархів - митр. Сергій (Страгородський), який одного разу вже уклонявся в обновленський розкол, за підтримки ОГПУ -НКВД учинив новий розкол, узурпувавши церковну владу. Одним з головних своїх вимог до православних митр. Сергій поставив підпорядкування богоборцям, «радощі й горесті» яких він оголосив «радощами і горестями» Церкви. Під цією своєю відступницькою Декларацією він вимагав підписатися всіх ієрархів Руської Церкви. Природно, більшість православного єпископату та духовенства категорично відмовилися від співпраці з комуністичним богоборницьким режимом і не прийняли Декларацію. Митр. Сергій і його синод опинилися в розколі по відношенню до всієї Руської Церкви, а сам принцип підпорядкування внутрішньої духовної свободи Церкви богоборчій владі , отримав назву "сергіанство", за ім'ям його родоначальника. По суті, розкольники-сергіяни і обновленці за допомогою богоборців знищили канонічний істинно - православний єпископат, були співучасниками гонінь проти Святих новомучеників і сповідників, завдяки чому заволоділи храмами і монастирями, святинями, які їм не належали і самочинно, з ініціативи Сталіна, проголосили себе «Руської церквою».

Совєтський патріарх Алексій Симанський

Тут особливо хочу пояснити, що сергіанство, яке відкидається Руською Істинно- Православною Церквою – це не просто політичне  (як тепер прийнято говорити - тимчасове) діяння митр. Сергія і його ієрархії на підпорядкування Церкви совєтській владі, викликане певною політичною ситуацією. І що, тому, з падінням комуністичної влади в Росії, нібито перестало існувати і сергіанство. Ні, це явище більш глибинне, апостасійне.

Сергіанство - це духовна зрада, боягузтво, лякливість, - як пояснює Ап. Іоан (Об'явл, 21,8 ). Це відкидання Хреста Господнього і відкидання надії на Господа. Це внутрішня готовність православного християнина на компроміс з богоборством, а в більш широкому розумінні, на компроміс з будь-яким злом, зі стихіями світу цього. Ця готовність виникає з серця, з духовного стану самої людини. Зводячи сергіанство (компроміс з богоборством ) в норму церковного життя , Московська патріархія вже підготувала свою паству до визнання влади антихриста владою законною і прийняття «начертання на праву руку їх» (Одкр. 13, 16). Саме тому без смиренного усвідомлення сергіянського падіння і без покаяння в цьому падінні істинне Православ'я неможливо відродити, неможливо успадковувати і спасіння для Царства Небесного. І тут потрібно зауважити, що сергіянство не має географічних, національних чи політичних кордонів. Таке стрімке падіння РПЦЗ , підпорядкування її "совєтській церкві" - свідчення того , що сергіянством виявилася зараженою і значна частина сучасних архієреїв , духовенства і пастви РПЦЗ. Це ж стосується і інших офіційних церков, зокрема й в Україні (як УПЦ МП, так і УПЦ-КП та УАПЦ). Сергіянство – це внутрішня готовність християнина на компроміс зі стихіями «світу цього», зокрема й зі злом заради зовнішнього благополучного існування .

Ще раз повторюся, сергіянство – це не політичне явище, а духовне, апостасійне. За своєю внутрішньою духовною суттю сергіанство можна віднести до прояву однієї з тонких форм еклезіологічної єресі. Як це не прикро, це лжевчення стало офіційною доктриною МП, а слідом за нею й православних юрисдикцій в Україні, стало, по суті, їхнім способом життя. Відбулася «догматизація сергіянства», що вже ніяк не можна списати лише на "помилки" однієї людини - митр. Сергія, це є форма падіння, відступлення цілої церковної спільності, причому відступлення «догматизованого», відкидання якого несумісне з перебуванням в МП .

Те, що відбувається сучасних офіційних православних юрисдикціях, поглинання їх апостасійними процесами: обновленством, екуменізмом та іншими єресями - це все наслідок відступлення, що стався в 1927 р.

У цьому й відмінність наша від МП. Наша Церква категорично не сприймає ані сергіянство, ані єресь екуменізму, ані інші форми церковного модернізму і обновленства і відкидає молитовно - літургійне спілкування із неправославними, у зв'язку з чим неможливо і наше єднання з Московською патріархією та іншими екуменічними церквами. Всі знають про співучасть МП в екуменічній т.зв. «Всесвітній Раді церков» (ВРЦ), про єретичні погляди багатьох її вищих ієрархів, в т.ч. і їхнього "патріарха" Кирила Гундяєва, про спільні екуменічні молитви з католиками, протестантами і т.п. Звичайно, в МП, особливо в глибинці, залишається ще чимало щирих рядових православних пастирів і мирян, які не згодні з відступленням свого єпископату і сповідують ще святе православ'я.

Але ж Церква - це не адміністративний інститут, не політична партія, не державна установа, не клуб за інтересами, це навіть не храми і монастирі. Церква - це Містичне Тіло Христове, в Якому через сповідання Істини, через Таїнства зберігається єдність повноти церковної. Трагічність ситуації для перебуваючих в МП та інших екуменічних церквах «офіційного православ’я» в тому, що навіть такі щирі пастирі, несвідомо, - але містично, через таїнства є спільниками у єресях своєї ієрархії, поминаючи під час Євхаристії, перед Св. Чашею ім'я свого єпископа і патріарха - єретика, виймаючи частку за них на проскомідії. Багато хто легковажно ставляться до цього настільки важливого питання, вважаючи його другорядним. У цьому виявляється їх нерозуміння самої суті Церкви як Містичного Тіла Христового, де через таїнства, в дусі все єдино. Але якщо дух не істинний, не православний, то в такому разі через містичний зв'язок із цим єретичним духом пов'язані і всі члени Церкви, від патріарха і єпископів до духовенства і мирян. Тому навіть і вони, як би цього їм не хотілося, є співучасниками відступлень і єресей своєї ієрархії. І це важливо розуміти, адже від цього залежить їх власне спасіння.

 Голова Папської ради зі сприяння християнській єдності кардинал Вальтер Каспер і офіційна делегація РКЦ на літургії в Успенському соборі, яка звершується екуменічним патріархом Алексієм Рідігером, Москва, 28 серпня 2004 року, свято Успіння Пресвятої Богородиці

Для людини, яка звикла оцінювати все, що навколо відбувається через матеріалістичну призму, зрозуміти це непросто. І міцно усталена в МП та інших екуменічних офіційних церквах позиція самовиправдання, мовляв: «Ми (тобто рядові священики та миряни) до справ ієрархії непричетні, чим вони займаються ми не знаємо і знати не хочемо, а якщо і знаємо, то не схвалюємо; вони самі по собі, а ми самі по собі», - духовно небезпечна. Це в партіях можуть бути фракції і т.п., а в Церкві так не буває. Таке становище духовенства і ставлення їх до своєї ієрархії веде до самоізоляції та духовної гордині.

Тому, я б сказав так: одна із головних відмінностей РІПЦ від МП та інших екуменічних офіційних церков – це неучасть (як внутрішня - духовна, молитовна, так і зовнішня, фізична) у відступленнях останніх і огородження від цього нашої православної пастви. Наше завдання - зберегти в чистоті і непошкодженості духовну святоотцівську спадщину, зберегти містичну єдність зі Святими Отцями, чого вже, фактично, немає в "офіційному православ'ї" унаслідок його відступлення від цієї спадщини та ухилення в новоявлені єресі і сурогати, відкинуті Святими Отцями минулого.

Ми намагаємося зберігати незмінним православне вчення у всій його повноті, суворо дотримуватися канонічних правил Церкви, чого давно немає в МП та інших екуменічних офіційних церквах.

Про рукоположення кліриків я вже говорив, в МП висвячують всіх, хто виявляє бажання, навіть тих, хто за канонічними моральними перешкодами священиком бути не може. Ми знаємо, якими важкими духовними недугами це закінчується і для таких "священнослужителів", і для самої Церкви. Тому в цьому ми також намагаємося зберігати духовну тверезість і строгість .

Також Руська Істинно - Православна Церква принципово не бере участі ні в яких політичних рухах і ідеологіях, зберігаючи в цьому традиції Катакомбної Церкви. Наша Церква відсторонилася від будь-яких форм політичної діяльності, розуміючи, що жоден із сучасних політичних рухів, включаючи і численні монархічні напрямки, не зможе в цей апостасійний предапокаліптичний час зберегти свою свободу від «світової закуліси». Головний принцип, яким керується РІПЦ у своєму служінні - зберігання чистоти Істинного Православ'я і внутрішньої свободи Церкви від руйнівних впливів «стихій світу цього».

Для нас категорично неприйнятна участь Церкви в світових апостасійних процесах, важливо захистити свою паству і від згубного впливу т.зв. "офіційного православ'я", яке йде в ногу із «світом цим». Наша Руська Істинно - Православна Церква суворо стоїть на позиціях охорони свободи і незалежності Церкви як Містичного Тіла Христового від втручання державних, політичних, комерційних та інших, далеких від Церкви, сил і структур. Це не означає, що ми ізолювали себе од світу, що ми законсервовані. Ні. Головна місія Істинної Церкви - Благовістя Христове, спасіння для Царства Небесного людей, які гинуть у гріхах.

Заради цього заснував Свою Церкву Господь наш Ісус Христос.

Кінець першої частини інтерв’ю із владикою Тихоном (Пасічником)

Джерело: catacomb.org.ua

Переклад українською: Православний Оглядач

Продовження. ДРУГА ЧАСТИНА ІНТЕРВ`Ю ТУТ.

Відбулося засідання Архієрейського Синоду РІПЦ

В РІПЦ обурені святкуванням 70 –ї річниці обрання першого «совєтського патріарха»

Офіційна і таємна Церква в СРСР

Про радянську церкву

Свщмуч. Нектарій: Усі борці за правду Христову гинули в боротьбі