Чи винен Бог в стихійних лихах? (1)

Благотворне і очищувальне цунамі

Читачі «Православного Оглядача» вже знайомі з творчою діяльністю професора Фессалонікійського університету, кліриком Вселенської патріархії, протопресвітером Феодором Зісісом завдяки його книзі «Благий непослух чи поганий послух», яку наш сайт опублікував 10 частинами і завершив останнім розділом «Чи маємо ми право говорити?»

Цього разу ми пропонуємо вам почати ознайомлення з іншою працею отця Феодора Зісіса під назвою "Благотворне і очищувальне цунамі", в якому автор торкається питання на яке шукають відповіді багато віруючих і невіруючих людей по цілому світі.  

 

Протопресвітер Феодор Зісіс

Передмова

Вранці 26 грудня 2004 року, на другий день Різдва Христового (за Григоріанським календарем) все людство здригнулося від небувалої катастрофи, яка відбулася в приморських районах Південно-Східної Азії і викликаної приливної хвилі внаслідок землетрусу.

Цунамі спричинило сотні тисяч жертв, а матеріальні втрати взагалі не піддаються обрахунку. За декілька хвилин неповторні за своєю красою  місцевості, цей справжній рай, перетворилися на пустинні болота з грудами розвалин.

Знову стала очевидною безпомічність самовпевненої та гордої людини перед обличчям всемогутньої, непереборної сили Божої. В черговий раз підтвердилася біблійна мораль Вавилонського стовпотворіння. Знову повторилося знищення Содома і Гоморри.

На жаль, ці чудові, райські місця замість того, щоб вести людину до богопізнання перетворилися на місця плотської розпусти та протиприродних статевих збочень. Безсоромні пороки принижають гідність та применшують велич людської природи. Мова йде як і про місцевих жителів, які ще не просвітлені і не пізнали світла Євангельської істини, так і про розпусників з числа заможних туристів колись християнської Європи, яких вабить сюди головним чином розвинутий тут секс туризм.

Багато вже було сказано і написано про цю неймовірну катастрофу. У свої праці ми намагаємося поглянути на те, що трапилося в іншому аспекті, взявши за основу завжди живе і актуальне слово Священного Писання і святих отців.

 

Надприродний характер катастрофи і сарказм невіруючих

Стихійне лихо в країнах південно-східної Азії, викликане дуже сильним землетрусом і смертоносною океанською хвилею, було дійсно приголомшливим. Багатьма воно було справедливо охарактеризоване як біблійний катаклізм, хоча, всього лише через свій розмір, а зовсім не через те, що воно було осмислене згідно духу і букви Писання.

Багато аналітиків і журналістів з числа атеїстичної інтелігенції поспішили поіронізувати над віруючими і благочестивими людьми, перш ніж хто-небудь з них насмілився побачити в тому, що сталося надприродній, або, краще сказати, духовний смисл та пояснити причину того, що відбулося Божественним втручанням.

Опираючись, звичайно ж, на силу свого «позитивного» і «раціоналістичного» мислення і автаркію, свою самодостатність (що вже саме по собі виявляє відсутність всілякої мудрості, бо розумна людина знає межі своїх можливостей), вони закликають віруючих «визнати, що їхній Бог не в силах дати задовільну відповідь у той час, коли страждають та гинуть невинні діти» (автор статті Мері Рідл).

Дійсно, якщо б ми погодились з таким, з точки зору богослов’я безпідставним тлумаченням катастрофи, то уникнули б сарказму безбожників та в'їдливої іронії Мері Рідл, яка з гордістю називає себе атеїсткою.

Бо ж в ситуації, коли повністю відсутні будь-які духовні критерії, в обставинах, які створені пов’язаними між собою верхівкою мас-медіа, що за «дивною випадковістю», сприяють поширенню такого клімату повсюдно, віруючі надають перевагу мовчанню або ж просто не мають рішучості прямо сказати вагоме церковне слово, боячись сарказму та освистування зі сторони безбожного співтовариства.

Саме тому ми зраділи, коли на початку статті одного журналіста прочитали про те, що «небувале лихо, яке спіткало Схід, хоча і має реальний трагічний характер, однак не позбавлене і дечого  надприродного».

Проте, наша початкова радість зменшилась, коли далі ми побачили, що Вавилонське стовпотворіння розглядається автором як таке, що має всього лише «міфологічний характер і алегоричне вияснення», а слова гнів Господній взагалі поставлені в лапки як щось нереальне і просто назване «гнівом Божим».

Таким чином, з категорії надприродного те, що сталося переходить до розряду повністю природного, оскільки далі центром аналізу стає відповідальність людей за екологічну катастрофу, яка приводить людину до «протистояння з природою, з матір’ю-землею, яка у свою чергу мститься їй».

Ми, клірики і богослови, по своїй місії та покликанню, безсумнівно, повинні висловити пророче і церковне слово, по богословськи і духовно відповівши на болісні питання про те, як можуть співвідноситися Боже провидіння і Його любов – із смертю тисяч людей.

І в першу чергу це належало б зробити єпископам, архієпископам, митрополитам і патріархам, які претендують (цілком маючи на це право) на повноту і авторитет своєї пастирської і учительної влади, зрозуміло, що лише в тому випадку, якщо вони, внаслідок звільнення від пристрастей, стають вмістилищем Божої благодаті.

І хоча гірко це визнавати, слово це, в устах тих, хто його виражав, не було духовним, а було в повній мірі людським і мирським. Воно, це слово, не просто не змогло, але навіть не намагалось вникнути в смисл того, що відбулося, знайти божественну реальність, встановити діючу і діяльну силу поза цим світом.

Сила ця перевищує та скидає до долу всіляку логіку, всю премудрість мудрих і розумних, спасаючи світ юродством проповіді – таїнством хреста і смерті, з точки зору світу, недолугим і безглуздим, трагічним, згубним, неправедним і марним, а по Божому – благодійним, правим і спасительним (порівняйте з 1 Кор. 1, 18-25).

Цю перевернуту картину юродства Євангелія, яке посоромило премудрість світу, яскраво передає назва цієї статті – «Благотворне і очищувальне цунамі».

А і справді, на перший погляд воно може здаватися абсурдним і  безумним. Та все ж, керуючись богомнадхненним Священним Писанням та ґрунтуючись на досвідченому знанні та вченні святих отців, ми  будемо намагатися, наскільки це буде можливим, лаконічно обґрунтувати оправданість такої назви цієї праці.

Все ж, не тішимо себе марною надією, що зможемо в чомусь переконати невіруючих, раціоналістів і тих, хто зручно влаштувавшись, насолоджуючись і блаженствуючи в земному житті, не підозрює про все те, що існує поза цим світом і що буде після смерті, або навіть не бажає про це знати; а також всіх, хто вважає, що може вмістити океан божественної мудрості у своїй невеличкій черепній коробці; або ж тих, хто віддається безсоромним пристрастям та плотським збоченням, які принижують та порочать людське єство, і кому неприйнятна сама думка про ймовірність існування Бога, який спостерігає згори і з виховною метою втручається в життя Свого творіння.

Ми бажаємо лише по-пастирському умиротворити вірних, які схвильовані та шукають смисл у великих біблійних катаклізмах. Щоб вони не спокушувались сарказмом та іронією безбожників, які настільки безрозсудні, що не бачать всюдисущого і діяльного Бога ні в сталому та гармонійному бутті Всесвіту, ні в найрізноманітніших проявах життя рослин, тварин і людини, бо їхній немічний розум затьмарився від пристрастей.

Буття Боже і Його присутність в творінні настільке явне і чітке, що лише людина глупа або позбавлена розуму могла б стверджувати, що Бога нема:

«Говорить безумний в серці своєму: нема Бога!» (Пс. 13,1)

 

Продовження

Переклад українською: Православний Оглядач

 

Довідка.

 

Протоієрей Феодор Зісіс, професор богословського факультету Солунського університету імені Аристотеля (ФУА), народився в 1941 році на острові Tacoc в селищі Панагія, в сім'ї священика.

 

У 1965 році він закінчив богословський факультет Солунського університету і як кращий випускник був зарахований на юридичний факультет ФУА, але перервав своє навчання через початок викладацької діяльності на богословському факультеті ФУА.

Аспірантуру закінчив також у Салоніках, на кафедрі історичного богослов'я, під керівництвом відомого патролога П. Христу.

 

У 1971 році за дисертацію «Людина і Всесвіт у домобудівництві Божому за вченням святителя Іоана Златоуста» йому було присвоєно докторську ступінь, а в 1973 році за дослідження «Мистецтво дівоцтва. Святі отці Церкви на захист безшлюбності» його призначили доцентом богословського факультету ФУA.

 

У 1972-1973 і 1979-1980 роках отець Феодор перебував на підвищенні кваліфікації в Західній Німеччині (м. Бонн).

 

Представивши на кафедру разом з іншими публікаціями велику монографію «Геннадій II Схоларій. Житіє - Листи - Вчення», в 1980 році він був обраний штатним викладачем патрології. У 1982 році, після поділу богословського факультету ФУА на два відділення, перейшов на відділення пастирського і соціального богослов'я, де в даний час і викладає. Двічі був деканом цього відділення.

 

Відразу після заснування патріаршого Інституту патріотичних досліджень при монастирі Влатадов, отець Феодор став його науковим співробітником, потім виконував обов'язки директора Інституту (1977-1986), а також редактора і вченого секретаря (1968-1970) журналу «Насліддя», видаваного патріаршим Інститутом.

У 1970 році став науковим співробітником Центру візантійських досліджень ФУА, потім завідувачем відділом богослов'я (1988-1998), а згодом - директором самого Центру (1991-1995).

 

Отець Феодор - член редакційної колегії журналу «Візантійська спадщина» та інших видань Центру. Протягом ряду років був головою Спілки богословів Північної Греції і видавав журнал Союзу «Богослов». Неодноразово був організатором і активним учасником різних міжнародних наукових конференцій.

 

 

Протоієрей Феодор Зісіс - клірик Вселенської патріархії. У грудні 1990 року був висвячений у сан диякона, а в березні 1991 року - в сан пресвітера в монастирі святої Анастасії Узорішительниці й проходив в ньому пастирське служіння до початку 1993 року. З квітня 1993 року й донині, із затвердженням відповідних офіційних церковних властей, служить в храмі преподобного Антонія Великого в Салоніках, залишаючись в юрисдикції Константинопольської Церкви.

 

Неодноразово представляв Вселенську патріархію і Елладську Церква на міжхристиянських зустрічах, приймаючи участь в діалогах православних як з старокатоликами, так і з католиками; також брав участь у міжправославних зустрічах з підготовки Святого і Великого Собору Православної Церкви. За сувору критику виправдання унії і церковно неприйнятних документів, підписаних в 1993 році в містечку Баламанд, Константинопольська патріархія заборонила йому брати участь у діалогах з католиками.

 

У 1998 році разом з однодумцями заснував Товариство православної освіти. В даний час він керує виданням богословського альманаху Товариства «Життя за заповідями», який, незважаючи на всі проблеми і труднощі, з допомогою Божою виходить кожні три місяці ось вже сім років.

 

Підтримуючи спочатку хороші відносини з архієпископом Афінським Христодулом (у його бутність ще митрополитом Дімітріадським), отець Феодор прийшов до гострого протистояння з ним, особливо з 2001 року - з часу підготовки і здійснення візиту покійного папи Івана Павла II в Афіни. Протоієрей Феодор вважає, що керована блаженнішим Христодулом Елладська Церква, внаслідок триваючих тісних контактів з ВРЦ і з представниками інших релігій, збилася з вірної стежки, зазначеної апостолами і святими отцями, і йде по шляху міжрелігійного та міжхристиянського синкретизму, по шляху всеєресі екуменізму.

 

У зв'язку з непримиренною позицією протоієрея Феодора з цього питання, а також через його відкриту критику екуменічних контактів і взагалі морального занепаду і обмирщення єпископату, у червні 2005 року на нього було накладена заборона в священнослужінні. Однак обурення з цього приводу церковної повноти і гаряча підтримка багатьох кліриків сприяли тому, що у вересні 2005 року заборона була знята.

Отець Феодор володіє німецькою та французькою мовами.

За своє плідне життя він опублікував велику кількість досліджень, монографій, статей, присвячених богословським і історичним темам і різним проблемам суспільного і церковного життя.