Митрополит Іоасаф:Сповідь потрібна, щоб знайти Отця і залишатися дитиною Божою вже тут на землі

Дні Великого Посту – це час, коли, мабуть,  усі свідомі та малосвідомі православні християни прийдуть до храму сповідатися в своїх гріхах. Церква встановила Таїнство Покаяння, завдяки якому людина може отримати прощення своїх гріхів та провин перед Богом – тайних та явних, свідомих та несвідомих, учинених ділом, словом, думкою, або, навпаки, бездіяльністю. Чимало православних християн сповідаються лише раз на рік, тому їм не вистачає інформації про те що таке сповідь, навіщо сповідатися, як треба сповідатися та кому треба сповідатися.

Про ці та інші важливі питання кореспондент Православного Оглядача  спілкувався з митрополитом Івано-Франківським та Галицьким УПЦ КП Іоасафом.  

Владико, навіщо сповідатися?

Сповідь – це можливість зустрітися з Богом. Багато людей кажуть, що їм важко повірити в Бога, бо вони Його не бачать, не відчувають, не можуть торкнутися. Так ось, - в Таїнстві Покаяння людина не лише визнає свої гріхи перед невидимим Богом, але робить це в присутності священика. Вона чує його голос, бачить його обличчя, а коли священик відпускає людині гріхи - торкається голови людини своєю рукою. Той, хто сповідається, начебто переноситься у часи земного життя Спасителя, коли грішники приходили до Спасителя визнаючи свої гріхи та отримуючи від Нього прощення і спасіння.

Сповідь потрібно пережити на власному досвіді. Того, хто щиро каявся та сповідався, не потрібно тягнути на Сповідь. Таїнство Покаяння залишає в душі людини незгладимий знак Божої присутності та любові, який нагадуватиме їй ту внутрішню легкість та святий спокій, який вона отримала сповідаючись. Ми знаємо притчу про Блудного Сина, який повернувся в дім батька та визнав перед ним свою провину. Ця притча ілюструє Сповідь. Якщо людина хоче жити в мирі з Богом та насолоджуватися Його духовними дарами, вона не може оминути Таїнства Покаяння, яке стає доступним для неї в святій Сповіді. Той, хто щиро сповідається дуже легко долає будь-які сумніви віри. Для нього Бог не далекий, а близький, живий та люблячий Отець.

Окрім цього святі Отці настановляли, що сповідь є великою допомогою в боротьбі зі своїми гріхами та пристрастями. Святитель Ігнатій Брянчанінов казав, що «тілесне жадання в’яне від сповіді швидше, ніж від посту та бдіння». Благодать Божа отримана під час Сповіді послаблює силу гріха. Тому, якщо коротко відповісти на Ваше запитання: Сповідь потрібна для того, щоб знайти Отця і залишатися дитиною Божою вже тут на землі. Але не забувайте, що людину чекає вічна участь після смерті – вічне життя або вічні муки. Нерозкаяні гріхи подібні залізу та магніту: притягнуть людську душу в геєну огняну. Отже, значення та необхідність Сповіді переоцінити неможливо.

Як правильно сповідатися?

Насправді сповідь починається не в храмі перед священиком, а до цього.  Людина повинна підготуватися до сповіді, інакше це буде не покаяння, а бесіда зі священиком. Отже, людина повинна осмислити свою поведінку, свої думки, слова, діла і погортати сторінки свого життя перед Богом в світлі заповідей Божих. Тут може допомогти православний молитовник чи якась інша книжечка, де є молитва і допоміжні запитання при підготовці до Сповіді. Не треба вигадувати собі гріхів, яких ви не чинили, також неправильно визнавати їх занадто загальними словами, наприклад, просто казати, що грішний, що образив Бога. На Сповіді треба конкретно говорити, яку заповідь переступив, тобто яким конкретно гріхом образив Бога. Усе, в чому звинувачує нас совість, усе, про що свідчить наша пам’ять і свідомість щодо гріха проти Бога чи ближнього треба чітко, коротко та щиро визнати на Сповіді.

А як це зробити, якщо не було підготовки? Священик звісно може допомогти, але сповідатися замість людини чи витягувати «кліщами» з неї гріхи він не буде. Святитель Іоан Златоуст говорив, що «справжня Сповідь полягає в тому, щоб відкинути гріх від усієї душі і більше не повертатися до нього». Якщо людина визнає гріх, а залишати його не хоче, й після Сповіді далі збирається його чинити, то це несправжня Сповідь, і прощення від Бога така людина не отримає. Отже, чесність, чіткість, небагатослівність та намір боротися з гріхом є умовами доброї сповіді. Що лежить на серці, в тому і кайся. І головне не приховуй нічого через гординю. Ігумен Нікон в листах своїм духовним дітям так написав: «Перемогти високу думку про себе, своє марнославство, свою гординю – рівносильне тому, що перемогти весь гріх… У всьому винна сама людина, а обставини і диявол тільки сприяють гріху, спокушають, остаточне ж рішення належить людині, тому вона і відповідальна цілком. Це підтверджують і докори сумління після здійснення самого гріха». Правило номер один – на Сповіді не варто виправдовувати свій гріх, чи звинувачувати у ньому людей, обставини, диявола. За кожен гріх, який ми здійснили, повна відповідальність на нас, тому і каятися за нього ми повинні не виправдовуючи себе. Бог все знає і вчинить справедливо. Наше ж діло – каятися за те, що зробили.

Кому сповідатися?

Сповідаємося ми Богові, але в присутності православного священика. Дехто запитує: “А чому це я повинен розказувати свої гріхи священику? Він же людина. А може він більш грішний, ніж я?” Важливо пам’ятати, що Таїнство Покаяння було встановлено самим Господом Ісусом Христом, коли він ще перебував на землі. В Євангелії записані Його слова, якими Господь передає апостолам владу прощати та відпускати гріхи людям (Іоан. 20:22,23). Апостоли були також недосконалими людьми, і мали свої особливості темпераменту і характеру. Священик прощає людині гріхи не своєю святістю чи благочестям, а владою, яку він отримав у Таїнстві Священства, владою від Бога. Священик відповідатиме перед Богом за свої гріхи, а ми за свої. В Писанні сказано однозначно: Кожен із нас сам за себе дасть відповідь Богові (Рим.14:12). Священики так само смиряються, каються і сповідаються, як і всі православні християни. А навіщо взагалі визнавати гріхи перед Богом? Він же і так все знає. Християнин довіряє порядку здійснення Сповіді, який встановив Господь і який здійснює Церква.  Преподобний Єфрем Синаїт каже: «Бог хоче почути від нас гріхи наші не тому, що не знає їх. Навпаки, - Йому угодно, щоб ми самі через Сповідь усвідомили свої гріхи».  І як я вже казав раніше, в Таїнстві Покаяння невидимий Бог стає видимим через присутність священика. Господь встановив такий порядок, щоб допомогти нам сотворити покаяння, почути як Христос устами священика прощає нам гріхи, щоб ми отримали благодать прощення, а не тільки надію, що можливо Бог простив нас. На відміну від католиків православні вірять, що у Таїнстві Покаяння людині прощаються не лише гріхи але і кара за них. Не потрібно потім молитвами, грошима чи ще чимось відкуповуватися від покарання за гріх, отримувати відпуст чи індульгенцію. Однак важливо і після Сповіді продовжувати освячення і духовну боротьбу.

Що робити людині, яка хоче сповідатися, але боїться чи соромиться?

Такому християнину треба краще усвідомити, що таке Сповідь. І наша розмова сьогодні може в цьому частково допомогти. Бачимо у випадку з такими людьми диявольську тактику. Коли перед людиною стоїть вибір згрішити чи ні, диявол намагається зробити людину сміливою, самовпевненою, виправдати її слабкість. А коли людина, вкусивши заборонений плід відчуває  його гіркий смак, відчуває духовну смерть, бруд і докори сумління, диявол навіює на неї сором та страх перед Сповіддю. Бо там його влада над людиною присікається Божою благодаттю та милістю. Отже, соромитися треба гріха, а не розкаяння в ньому. Тайна Сповіді є святою. Священик не має права розповісти її зміст будь-кому, навіть ангелу. А навіть якби він це зробив, то хто йому повірить. Такий священик подібно до Іуди повік не матиме довіри та авторитету.  І пам’ятайте слова святих отців: «Немає гріха непрощенного, окрім гріха нерозкаяного». Тому самогубцям найважче, бо вони не можуть розкаятися у своєму гріху.  Сисой Великий говорив: «Упав – вставай, знову впав – знову вставай, і так до смерті» людини. Словами нас не смирити, тому Господь і допускає впадати нам у всілякий сором, щоб ми усвідомили свою нікчемність та потворність.  Отже, нема чого боятися чи соромитися. В баню чисті, а в лікарню здорові не ходять. Так і до Сповіді «святим» та «праведним» нічого йти, Христос прийшов до хворих, до грішників, а фарисеям нагадав Божі слова: «Милосердя хочу, а не жертви» (Матв.9:13; Осія 6:6). Господь любить милувати, Господь любить прощати. Сьогодні ще час Його безмежного милосердя, але завтра кожен з нас може стати на суд перед Богом. Тому треба йти до Сповіді підготованим, з покаянням, смиренням, відклавши ненормальний страх, бо йдеш до люблячого Небесного Отця, до Сина Божого, який за тебе страждав, помер і воскрес, до Святого Духа, який розм’якшив твоє серце та веде до покаяння.

Спілкувався о. Андрій Толстой