Православний оглядач блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться (Матвія 5:9)
  • Києво-Печерська Лавра
  • Церква святого апостола Андрія у Львові
  • Козацькі могили під Берестечком
  • Свт. Іоан Златоуст звершує Божественну літургію

о. Михайло Сивак: Вибір чоловіка чи дружини – завжди ризик

Як зберегти сім'ю? Для чого потрібне вінчання? А якщо проти шлюбу батьки?  Чи можна помилитися у виборі чоловіка чи дружини? Та, що робити, якщо подобається хтось на стороні? Чи є гріхом контрацепція? Та яка різниця між сексом та статевими відносинами? На ці та інші питання «Християнському оглядачу» відповідає проректор Львівської православної богословської академії, кандидат богословських наук, протоієрей Михайло Сивак, який нещодавно написав книгу присвячену секретам сімейного щастя.

Протоієрей Михайло Сивак

- Отче Михайле, сім’я в Україні зміцнюється чи слабне?

- Сучасна статистика просто жахає. В Україні в середньому 60% шлюбів розпадається. Причиною цього є зменшення духовності. Бо ж сім’я це лакмусовий папірець духовного стану суспільства.

- А чому занепадає духовність?

- Україна була тоталітарною державою, панувала комуністична ідеологія, яка давала людині мету. Коли Радянський Союз розпався, то в людських душах утворився вакуум, спрага сенсу життя. Люди перестали розуміти, що їм робити і для чого їм жити. Почали шукати. І добре, якщо вони знайшли храм, набули віру в Бога, змогли досягнути справжнього богоспілкування.

- Які псевдоцінності прийшли на місце комуністичних?

- Якщо говорити в релігійному ракурсі, то це певні окультні течії, магізм, секти. В іншому напрямку це бажання збагачуватися, отримати владу, славу… Люди почали заповнювати свій внутрішній вакуум чим завгодно. Відповідно і сімейні цінності почали занепадати. Тому занепад сім’ї варто розглядати в руслі взагалі духовності.

- Чи можливо, принаймні, призупинити в суспільстві процес руйнування сім’ї?

- Я вважаю, що сім’ю може врятувати лише Церква. Тому що причиною більшості розлучень є неусвідомлення того, що таке сім’я і  що таке подружнє життя. Кожна людина хоче бути щасливою, шукає секрети цього щастя.  А те, що вона чує часто оманливе.  Це, може бути і гороскоп, і нумерологія, певні напрямки психології, які пробуджують в людині егоїзм... Справжній секрет сімейного щастя знає Церква. Це - діяльна любов і жертовність.

- Раніше люди вбачали у жертовності і любові певний ідеал, до якого треба прагнути. А сьогодні старі ідеали розтоптані, а нові хибні. Тому чуючи про жертовність і діяльну любов людина може подумати, а яка мені з цього користь?

- Егоїзм в сім’ї кардинально протилежний любові, яку проповідує Церква. Це любов – агапе, любов жертовна. І людина глибоко помиляється, коли думає, що вона зможе стати щасливою задовольнивши свій егоїзм. Егоїзм ненаситний, його неможливо задовольнити. А ось коли людина буде жертвувати собою заради коханої людини чи ради інших, то лише в цьому вона знайде спокій і щастя, хоча це може комусь видатися дивним.

- Отче Михайле, нещодавно була видана ваша книга в якій ви розкрили секрети сімейного щастя.  Кому адресована книга?

- Книга називається «Анатомія і психологія сімейного конфлікту». Назва є символічною, тому що я хотів підкреслити, що сімейний конфлікт розглядається зсередини. Ще будучи студентом духовної академії мене цікавило як створити таку сім’ю, щоб люди були щасливі. А видати книгу мене підштовхнула проблема масових розлучень. Мені фактично щотижня доводиться спілкуватися з людьми, які мають проблеми в сім’ях. Деякі люди хочуть узаконити своє розлучення. Ось ці біди, масове психологічне травмування дітей через розлучення батьків, якраз підштовхнуло мене до написання такої книги, в якій хоча б частково були розглянуті такі питання які б змусили людей задуматись: як жити, що робити?

- Як Церква ставиться до розлучення?

- Церква дуже негативно ставиться до розлучення. Христос сказав: «Що Бог з’єднав, того людина нехай не розлучає». Розрив сім’ї це настільки велика біда і катастрофа, що важко вповні усвідомити. Бо коли дорослі переносять розлучення з певними втратами для себе, то для дітей це є психологічною травмою на все життя. І потім такі діти мають труднощі з психічними розладами, комплексами, невідповідним ставленням до себе з боку інших і нерідко думають, що це вони винні в розлучені батьків.

- Частина людей беруть шлюб в церкві вважаючи його певним магічним обрядом, який забезпечить нерозривність та успіх шлюбу.

- Чимало людей дивляться на вінчання в храмі як на данину моді, гарний зовні обряд або як на культурну традицію. Але в першу чергу звершення Таїнства шлюбу це молитва і благословення Боже для чоловіка і дружини. Чому воно необхідне? Бо коли люди одружуються, то шукають щастя, злагоди і любові як чогось готового.  Так думати це велика помилка, бо любов та щастя у шлюбі не даються одразу, їх треба досягти, необхідно розвинути.  Як з вуглинки народжується великий вогонь, а з насінини проростає дерево,  так само і зачаток любові між чоловіком і жінкою з Божою допомогою, з благословенням Божим треба зрощувати, розвивати.  Молодята, які приходять вінчатися повинні зрозуміти, що отримують Божу допомогу на нелегкий, подвижницький труд спільного життя, притирання, самопожертви і досягнення любові та щастя.

- Молоді люди все частіше бояться помилитися у виборі своєї другої половинки.

- Вибір чоловіка чи дружини – завжди ризик. Ми ніколи не можемо бути впевнені на 100% у своєму виборі. Тому що людина до шлюбу завжди намагається показатися кращою, ніж вона є. А потім вже в шлюбі, протягом життя, будуть проявлятися різні негативні сторони. Хоча це ризик, ми повинні зробити все можливе  в розумних межах для того, щоб цю людину пізнати заздалегідь. Найперше, треба молитися, щоб Господь дарував мудрість і розум і дав хорошого супутника життя. Друге, перед одруженням треба зустрічатися, разом проводити час і приглядатися один до одного. Третє, треба завжди дивитися як наш потенційний супутник життя ставиться до своїх батьків, рідних, оточуючих. Це допоможе вибрати хорошого чоловіка чи дружину.

- Якщо через певний час сімейного життя приходить думка, що помилився, не з тією людиною одружився?

- Такі думки приходять неодмінно, а можливо, і часто.  Бо коли люди ходять в «рожевих окулярах» в «букетно-цукерковий період» залицяння, вони перебувають в певній ейфорії. Це період закоханості. Але з часом починаються неодмінні тяготи, випробовування сімейного життя. Вони даються людям, щоб подружжя зближалось. Ось коли стає важко, то можуть виникати подібні думки про помилку. Насправді, помилки не було. Цей період треба пройти з молитвою і терпеливістю, просто пережити

- Інколи причина сумнівів у правильності вибору - людині починає подобатися хтось інший.

- Оскільки сім’я це домашня церква, де люди спасаються для життя вічного, то лукаві сили будуть неодмінно цю сім’ю атакувати. Оці всі спокуси, випробовування, думки дуже часто лукаві сили можуть навіювати людині. Будуть наполегливо вселяти думки, що помилися з вибором, комусь нагадувати так зване «перше кохання»… Подібні навіювання потрібно категорично не сприймати, а в молитві і терпеливості перемагати.

- В якому віці найкраще одружуватись?

- Ми орієнтуємося на церковну практику, тобто одружуємо не раніше, ніж 18 років. Але варто пам’ятати, що за вік важливіша внутрішня підготовка. Тобто це той стан, коли людина готова жертвувати собою, готова жити для своєї другої половинки і готова все робити, щоб вона була щасливою.  Більшість розлучень припадає на перші роки після одруження. У мене був випадок, коли люди прожили один місяць після вінчання, зіштовхнулися з буденністю, і сказали мені, що один одного розлюбили, прийшли просити про церковне розлучення. Дослідник теми шлюбу і сім’ї священик Ілля Шугаєв описує перший період життя  так: два гострокутних камінця поклали в мішок і трясуть ним. За певний час, у них або кути обтешуться, або ж вони прорвуть мішок і випадуть з нього в різні сторони. Тому до будівництва сімейного життя треба бути в певній мірі готовим.

- Якщо проти одруження виступають батьки, що робити в такій ситуації?

- Кожна ситуація індивідуальна, тому що батьківське небажання благословляти шлюб може бути викликане різними причинами. У них можуть бути серйозні підстави для такого рішення, наприклад, батьки проти, бо хтось з пари є вже одруженим, і шлюб цієї людини є фактично зруйнуванням іншої сім’ї, або ж інші вагомі причини. Але буває таке, що батьки просто не симпатизують комусь. У будь-якому випадку треба керуватися Біблією, вченням Церкви, добре було б підійти до мудрого священика за порадою. Рішення ж слід приймати лише після щирої молитви. Коли люди люблять один одного, моляться один за одного, готові жертвувати заради іншого, і немає канонічних чи моральних перешкод для шлюбу, то, мабуть варто одружитися.

- У деяких людей склалося враження, що християнство проти статевих відносин.

- Церква не проти статевих відносин. Так думати абсолютно неправильно. Статеві відносини неодмінно повинні бути присутні в шлюбі. Господь сказав: «Плодіться і розмножайтеся та наповнюйте землю». Апостол Павло каже чоловікові та дружині: «Не ухиляйтесь один від одного, хіба що за згодою, або до часу, щоб перебувати в пості та молитві». Тобто, статеві відносини є Божим благословенням, в результаті якого люди стають ближчими один до одного. Чоловік і дружина «стають двоє однією плоттю». Між ними зникає почуття сорому, якого не було в раю до гріхопадіння. В певному розумінні  статеві відносини це свого роду молитва двох, які єднаються в одне.

- Отже статеві відносини не є гріхом?

- Існує певна небезпека. Статеві відносини є Божим благословенням, чимось найінтимнішим і дуже крихким. Тому лукаві сили всю свою силу спрямовують на те, щоб ці відносини знівелювати і перетворити їх просто на секс. Світ спотворює їх за допомогою різноманітних видів розпусти. Цього бруду сьогодні стало дуже багато на телебаченні, в шоу-бізнесі, в мережі інтернету, навіть в книгах, так що люди все менше бачать різницю між тим, що шкодить людині, а що має на собі Боже благословення.  Статеві відносини стали виходити за межі шлюбу, навіть з раннього віку, що має негативні наслідки.

- Отже секс і статеві відносини це різні речі?

- Хоч зовні процес схожий, але різниця між ними велика. Сексом, в першу чергу, людина задовольняє свій егоїзм, свої бажання, навіть певні амбіції. А християнство каже, що в цих відносинах повинна бути самовіддача. Людина повинна жертвувати собою і робити так, щоб коханій людині було добре. Якщо є така жертовність в цих відносинах, то вони можуть принести шлюбній парі ще більше задоволення ніж вони собі думають.

- Існує погляд, який заперечує будь-яку контрацепцію і фактично наголошує, що статеві стосунки можливі тільки для продовження роду. Яка позиція Православної Церкви щодо цього питання?

- Найперша мета статевих відносин, як і мета шлюбу, це спасіння душ чоловіка і дружини для вічного життя. Друга мета, це народження і християнське виховання дітей. Щодо контрацепції, то цього питання я торкався у своїй книзі, і цілий розділ за назвою «Православний погляд на сімейну мораль» відкриває питання контрацепції.  Це досить дражливе питання. Дуже рідко, на загально-церковному рівні це питання піднімалося. Це питання гарно висвітлює документ, який визначає соціальну концепцію Української православної церкви і коментарі до неї протоієрея Миколи Балашова. В житті бувають різні ситуації, і їх не можна ставити під одну лінійку. Можуть бути різні медичні показники, соціальні умови, життєві обставини. Засоби контрацепції діляться на абортативні і неабортативні.

- Яка між ними різниця?

- Абортативні знищують зачате людське життя, зачату клітину. Це можуть бути таблетки та інше. Це те ж саме, що аборт, тобто гріх дітовбивства. Неабортативні засоби контрацепції, які не допускають запліднення, до аборту порівнювати не можна. Отже, якщо є така необхідність у шлюбі, а чоловік і дружина керуються не власним егоїзмом, а живою турботою один про одного, то неабортативні засоби контрацепції з благою метою можуть бути попущенні. Окрім цього існує універсальна формула: річ моральна чи неморальна, допустима чи ні, визначається в значній мірі тим, з якими намірами людина це робить. Якщо людина керується турботою про ближнього і любов’ю, то вона чинить вірно, а якщо нею рухають егоїстичні наміри, то вчинок буде неморальним і гріховним.

- Людина може відмовитися жертвувати, щоб інший не зловживав її поступливістю. Щонайбільше такі люди готові жертвувати порівну.

- Взаємопожертва в шлюбі робить його щасливим. Але такий варіант є ідеальним, і таких шлюбів є надзвичайно мало. Саме про такі сім’ї говорить блаженний Августин, коли каже, що такий «шлюб – це є залишки раю на землі». Але в більшості випадків, завжди в сім’ї хтось більше жертвує, а хтось менше. І той, хто жертвує більше, тягне на собі цей шлюб, є молільником та опорою сім’ї. Але відома життєва мудрість, що в конфлікті є мудріший той, хто може першим поступитись, зробити крок на зустріч. Святий Іоанн Золотоустий каже такі слова: «Нічим так не зберігається любов як прощенням образ». Христос каже: «Хто витерпить до кінця, той спасеться», а в народі кажуть: «Хто терпен, той спасен». Людина яка більше жертвує повинна пам’ятати, що робить велику милість в очах Божих, бо є блаженною. В Євангелії сказано, що «блаженні миротворці, бо вони синами Божими названі будуть».  Той, хто творить мир на своєму маленькому рівні сім’ї, той в очах Божих є миротворцем.

- У Церкві більшість канонізованих святих неодружені. А ті сімейні, що є в церковному календарі, здебільшого мученики. Стати святим проживши все життя шлюбі так складно?

- Шлюб і чернече життя є між собою рівними шляхами до однієї мети. Коли хтось в історії Церкви ставив під сумнів сім’ю як дорогу до спасіння, то самі монахи повставали проти такого погляду. Ці шляхи є рівними, але різними. В чернечому житті одні спокуси, випробовування, а вжитті шлюбному - труднощі іншого плану, але не менш важкі, ніж в чернецтві. Кожна людина повинна обирати той шлях до спасіння який їй ближче до душі.  Канонізовані святі є лише невеличкою частинкою тих людей, які є святими у Бога. Те, що в церковному календарі більшість шанованих святих неодружені, можливо є відбитком історичних умов, коли архієреї, монахи були більш на виду в людей. Але не менше святих спасалося і в сім’ях, в домашній церкві. В одну з житій читаємо, як Господь показав великому аскету, подвижнику і пустельнику одружених людей в місті, які, навіть, перевершили його по святості.

Спілкувався редактор сайту «Православний оглядач» о. Андрій Толстой


Проректор ЛПБА о. Михайло Сивак прокоментував питання видобутку сланцевого газу


Митрополит Іоасаф: Сповідь потрібна, щоб знайти Отця і залишатися дитиною Божою вже тут на землі

Митрополит Іоасаф: Не всі у світі загинуть і не всі, хто живе в монастирі спасуться

Митрополит Димитрій: Не треба, щоб влада клерикалізувалась

Проф. прот. Юрій Мицик: Реформа оновлює церкву, а не ліквідує її шляхом унії


Архієпископ Онуфрій: Київський Патріархат має «підпільних» віруючих

Митрополит Антоній: І Рим, і Москва шукають в Україні відповіді - як не розчинитися у світі іновірців

Єпископ Філарет: Розділення це ворожнеча, яка виникає через гордість та гріх

Отець Павло Кочкодан: Усі 40 років мого служіння були віддані Львову


Архімандрит Віктор (Бедь): Не потрібно шукати у моїх молитвах політичного забарвлення ч.1

Архімандрит Віктор (Бедь): Не потрібно шукати у моїх молитвах політичного забарвлення ч.2

Релігієзнавець: Київ ніколи не був «унійним центром» ч.1

Релігієзнавець: Київ ніколи не був «унійним центром» ч.2

To Top