Єпископ Філарет: Розділення це ворожнеча, яка виникає через гордість та гріх

Чому за великої кількості храмів загальний стан моралі нашого суспільства низький? Чи існують благодатні і не благодатні мови для церковного богослужіння? Без чого Господь не прийме посту людини?

Чи досі стоїть питання про використання колишнього Костелу єзуїтів у Львові усіма християнськими конфесіями в капеланському служінні військовим? Як відповів глава УГКЦ на відкритий лист львівського православного єпископа?

Ці та багато інших питань розкрив у своєму інтерв’ю для Православного Оглядача Керуючий Львівською єпархією УПЦ (МП), єпископ Філарет (Кучеров). 

-          Ваше Преосвященство, триває Великий піст. Які духовні цілі Ви ставите для себе особисто, і що бажаєте порадити вірним Львівської єпархії?

-    Великий піст це надзвичайний час для кожної людини. Усім хочеться провести його духовно, в подвигах і молитві. Єпископ не може бути винятком. Я також хочу провести його з користю для своєї душі, і головне, якомога довше зберегти духовні плоди, які здобуду під час посту.

Людям, перш за все, хочу порадити плекати мир поміж собою. Піст розпочинається з Прощенної неділі. Ми повинні випросити прощення один в одного, а досягти цього важко, особливо, коли хтось у конфлікті. Але треба зрозуміти, що без прощення не можливо йти шляхом Великого посту. Важливо, щоб кожен з нас завжди зберігав душевний мир і перебував у мирі з іншими. В Писанні сказано: «Пильнуйте про мир зо всіма, і про святість, без якої ніхто не побачить Господа» (Євр.13, 14). Апостол Павло заповідав християнам: «Якщо можливо і залежить від вас, живіть у мирі зо всіма людьми!» (Рим. 12,18).

 

-    В Галичині, у Львові зокрема, багато храмів різних християнських конфесій, значна частина людей відвідує богослужіння, але стан моралі у нашому суспільстві все ж досить низький. Як це можна пояснити?

-    Нажаль ми бачимо, що секуляризація (обмирщення) починає панувати і в нашому  регіоні, де люди більш релігійні. Галичина багато десятиліть була під радянською владою. У ті часи  була втрачена певна традиція моральних засад, я маю на увазі принципів не поверхнево етичних,  а внутрішньо релігійних.

Як керуючий єпархією та єпископ, я досить часто спілкуюся з чиновниками різного рівня. Так ось, в одній розмові з представниками міліції, мені розповіли, що в нашій області кримінальні показники по неділям та великим святам дуже знижуються,  але з понеділка чи після свята, злочинець повертається до своєї гріховної діяльності. Це свідчить,  що навіть у злочинців на Львівщині присутня певна міра страху Божого. Але цього недостатньо – чимало людей не до кінця усвідомлює гріховну сторону цього страху. Усе більш зводиться до страху забобонного, щоб зі мною чогось потім поганого не трапилося. Ось такий злочинець і не йде красти, бо свято чи неділя, а не тому, що це гріх проти Бога і ближнього.  

 Єпископ Філарет і міський голова Львова Андрій Садовий зустрічають плащаницю Пресвятої Богородиці 

Треба визнати, що релігійного рівня у нашому суспільстві інколи не вистачає, щоб усвідомити найелементарніші поняття добра і зла. Зовнішня релігійність, прихід до храму, щоб сусіди не осудили, або, як я казав, забобонний страх перед наслідками не виконання обряду, не можна назвати християнською свідомістю. Проте, саме такий підхід можна помітити в багатьох. Скільки християн в храмі зможе назвати усі 10 заповідей, а Заповіді блаженства?.. Необхідно більше уваги приділяти вихованню, навіть не молоді, а дітей. Багато часу ми вже втратили, але Церква все одно працює над поверненням молоді, хоча це досить складно. Все ж змінювати моральну атмосферу в середовищі дітей реально. У цьому напрямку  багато треба працювати батькам, в першу чергу, власним прикладом. Державі у законодавчій, економічній та інформаційній політиці необхідно також робити наголос на зміцненні сім’ї та утвердженні родинних цінностей.

 

-    Ви згадали про Прощену неділю. У цей день православні просили пробачення один в одного. Але чи приймає Бог наше взаємне покаяння, якщо в Україні існує три Православні Церкви, які не можуть знайти між собою спільної мови, а інколи навіть ворогують?

-    На мою думку, розділення Церков ніяк не впливає на покаяння людини. Людина кається за те, що зробила в своєму житті особисто, порушивши закон Божий, або закон громадський.

Прощена неділя стала традиційною. За давнім звичаєм ми йдемо до церкви і в першу неділю Великого посту просимо пробачення один в одного. Дуже просто випросити пробачення в людини сторонньої, якій ти нічого не зробив, наскільки ж важче зробити перший крок, коли ти людину образив.

У жодній із подібних ситуацій церковне розділення на примирення віруючих не впливає. Прощення це взаємини сугубо особистісного  характеру, які стосуються двох людей, між ними є тільки Господь приймаючий це каяття.

Отже, церковні розділення не впливають на покаяння конкретної особи. Але питання канонічності Таїнств залишається. Розділення це ворожнеча, яка виникає, як правило, через гордість і гріх. А тем, де ці речі присутні, спасительної дії Божої Благодаті немає.

 

-    УПЦ (МП) позиціонує себе, як самостійну та незалежну в управлінні Церкву. Проте на останньому Архієрейському Соборі в Москві було чітко визначено, що УПЦ є канонічним підрозділом РПЦ в Україні, частиною РПЦ. Багато кому така подвійна позиція видається нещирою.

-    Мені думається, що так ставити запитання не зовсім правильно. Як єпископ, я  завжди чітко всім пояснюю, що УПЦ дійсно є складовою частиною РПЦ, але на правах «Широкої Автономії», яка дозволяє самокерування. І здійснюється воно українським Священним Синодом та українським Архієрейським Собором на чолі з Предстоятелем УПЦ. Необхідно говорити про дійсний статус, яким володіє Церква сьогодні, а це більше, ніж статус, який має навіть автономна або самокерована Церква. Це реальна самостійність і незалежність в управлінні – саме так говорить Статут нашої Церкви.

Так склалося, що в Україні багато подвійних стандартів, бо ми ще дуже молода Держава, щоби відразу вийти на більш високий рівень.

За таким самим принципом можна сказати, що «подвійними стандартами» живе і Греко-католицька Церква. Вона так само Українська Церква, але водночас є канонічним підрозділом Римо-Католицької Церкви, і я в цьому не бачу жодної проблеми, бо так склалося протягом часів та історії. Але, якщо порівняти статус УПЦ в складі РПЦ і статус УГКЦ в складі РКЦ, то УПЦ є більш самостійною і незалежною в  управлінні.

І всім чітко зрозуміло, що УПЦ може стати незалежною, навіть в понятті автокефалії, а УГКЦ не може стати повністю незалежною, навіть якщо набуде статус Патріархату. Але припустимо, що УГКЦ все ж захотіла стати самостійною - тоді повністю зміниться її еклезіологія.

 

-          Якою мовою проводяться богослужіння в храмах Львівської єпархії УПЦ (МП)? І чи погоджуєтеся Ви з тим, що українська мова – неблагодатна?

-    Мова не може бути благодатною, або безблагодатною, благодать не стосується поняття мови.Благодать стосується тільки людини та її життя. Інше питання, як людина буде використовувати мову - в благих чи гріховних діях. У храмах нашої єпархії богослужіння проводяться церковнослов’янською мовою класичною, церковнослов’янською мовою з галицькою вимовою та українською мовою.

 

-    Із деяких повідомлень ЗМІ в українців складається враження, що сьогоднішня влада надає перевагу саме вашій Церкві. Підтримка можновладцівшкодить чи допомагає Церкві?

-   Те, про що говорять ЗМІ не завжди відповідає реаліям. Сьогодні багато людей від влади дійсно належить до нашої  Церкви. Минулої каденції, помаранчевої, більшість людей при владі відносили себе до Київського патріархату.

Якщо говорити про людей від влади, які належать до певної Церкви в певні проміжки часу, то ситуація завжди змінюється, так було і, напевне, буде завжди. Все ж, якщо людина віруюча і має в серці страх Божий, то ніколи не допустить, щоби шкодити Церкві. Я знаю багатьох людей, які є прихильниками однієї Церкви, але допомагають іншим, і як віруючі люди, вони роблять все, щоби не привносити в Церкву і суспільство роздор.

 

-    Ви зверталися з відкритим листом до глави УГКЦ Святослава (Шевчука), привертаючи увагу на деякі провокаційні та образливі публікації, які з’явилися на греко-католицьких ресурсах щодо УПЦ, зокрема у Львові. Чи отримали Ви відповідь? Чи змінилася ситуація на краще?

-    Нажаль відповіді я не отримав. Одного разу я написав листа римському папі Іоанну Павлу Другому. То навіть від нього відповідь я отримав. Архієпископ Святослав забажав не відповідати, причину не знаю. Може сильно зайнятий?!

-    Колишній Єзуїтський Костел у Львові був переданий греко-католикам, як гарнізонний храм. Але у військових частинах Львова служить багато православних. Чи зверталися Ви до місцевої влади та греко-католиків з пропозицією, щоб духовні потреби православних задовольняли в гарнізонному храмі православні священики?

-    Стосовно Костелу єзуїтів і створення в ньому гарнізонного храму Львова, в якому зможуть служити представники всіх конфесій, як декларувалося спочатку представниками УГКЦ та влади, то це так і залишилося міфом, в який ніхто не вірив від початку.

Мій попередник на львівській кафедрі, архієпископ Августин, очолює Синодальний відділ по взаємодії з військовими формуваннями, тобто є генеральним капеланом нашої Церкви. Він неодноразово звертався до керівництва УГКЦ та влади з проханням  надавати можливість усім традиційним конфесіям відзначати, принаймні, святкові заходи в гарнізонному храмі. Це питання неодноразово піднімалося під час засідань Церковної ради, яку проводить міський голова Львова. Піднімали цю проблему і римо-католики, поміж нами навіть було листування. Під час наради всі погоджуються і готові до певних кроків, а виходить як у відомій байці - «А віз і нині там».

Дійсно у Львові служить дуже багато православних хлопців. Наша Церква займається опікою військовослужбовців в багатьох військових частинах. Доречі, у Львові є паритетне опікування православними священнослужителями різних православних конфесій, і на мою думку нам, православним, треба мати свій гарнізонний храм, в якому буде гарантована духовна опіка над православними військовослужбовцями. Над цим питанням треба міркувати всім православним конфесіям нашого міста та області разом.

 

-    Як ви можете пояснити таке явище – в Ужгороді архімандрит вашої Церкви служить панахиду за Романом Шухевичем, а в Донецьку – вірні йдуть з хресним ходом на честь 400-ліття дому Романових? Чи така різниця в історично-політичних вподобаннях не призведе у майбутньому до серйозних внутрішніх церковних проблем?

-    Це, напевно, ще раз може засвідчити різноманітність свідомості українців та сприйняття ними подій минулого. Будь-які історичні вподобання, це власні переконання людини, які треба сприймати і навіть поважати, бо ми живемо в демократичній державі. Інше питання, щоб ці вподобання не переростали в політичну агресію щодо тих, хто не проділяє твою точку зору на минуле.

Якщо розглядати ці питання виключно з церковної позиції, то я не бачу якоїсь крамоли, що могла б призвести до внутрішніх церковних або, навіть, міжцерковних протистоянь. А якщо говорити з іншої позиції: державної, політичної, громадської, то, звичайно, до будь-якого питання можна приліпити таку політику, що вона може загрожувати не тільки спокою в Церкві, але й миру в Державі та суспільстві. У нашому  народі, нажаль, все залежить, по-перше, від політики, яку чіпляють до багатьох питань, а по-друге, від ЗМІ - як вони піднесуть інформацію суспільній свідомості.

 

-    Нещодавно Ви повернулися зі святої Гори Афон. Що дала Вам ця поїздка, і що справило найбільше враження під час паломництва?

-    У першу чергу, я краще зрозумів самого себе. Хто я є, і для чого Господь мене сотворив та наділив певними благами тут на землі. Справляє вплив духовне піднесення, яке взагалі витає на Святій Горі. Велика кількість святинь, чудотворних ікон і святих мощей також залишають свій слід. Винятковим є спілкування зі старцями, які несуть свій послух в монастирях. Це свідчення гарячої та живої віри, а також свідчення того, що Господь на таку віру відповідає.

Дякуємо, владико.

 

 Єпископ Філарет на запрошення архімандрита Єфрема, ігумена Великого Ватопедського монастиря в день престольного свята Благовіщення Пресвятої Богородиці з групою паломників відвідав і взяв участь у Богослужінні Великої Вечірні, яка звершується один раз в цьому році за ктиторами обителі. Квітень 2013.

ФОТО: upc.lviv.ua