Православний оглядач блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться (Матвія 5:9)
  • Києво-Печерська Лавра
  • Церква святого апостола Андрія у Львові
  • Козацькі могили під Берестечком
  • Свт. Іоан Златоуст звершує Божественну літургію

«Все життя наше Христу Богові віддамо»… Як?

о. Володимир Місіюк (Польська Православна Церква)

Під час кожного православного богослужіння священик або диякон виголошує єктенії, що складаються з молитовних прохань, на які хор від імені всіх віруючих, що беруть участь в службі співаючи відповідає: «Господи помилуй» або «Подай Господи».

Наприкінці більшості з них, а отже часто, вимовляються  слова: «Пресвяту, Пречисту, Преблагословенну, Славну Владичицю нашуОтець Володимир Місіюк Богородицю й Приснодіву Марію зо всіма святими пом’янувши, самі себе, і один одного, і все життя наше Христу Богові віддамо». На що хор/всі присутні відповідають: «Тобі Господи». Під час Божественної Літургії цей молитовний виголос із закликом віддати наше життя Христу повторюється сім разів і стільки ж разів урочисто даємо обіцянку, що зробимо це.

Але чи робимо це насправді? Чи усвідомлюємо ми, про серйозність цієї обіцянки, яка повторюється багато разів? Ви коли-небудь замислювалися над тим, як ми можемо або повинні її виконати?

Частина відповіді на останнє питання міститься в першій частині цього молитовного виголосу. Прикладом для наслідування є Богородиця, Діва Марія і всі святі, яких ми особливим чином поминаємо під час першої частини Божественної літургії, коли готуються наші подячні Євхаристичні дари: хліб і вино.

З однієї просфори вирізається частичка на честь Божої Матері, і ще дев'ять на честь святого Іоанна Хрестителя, святого Іоанна Златоуста (або Св. ​​Василія Великого), а також обраних представників всіх видів святості: пророків, апостолів, святителів, мучеників і мучениць, преподобних (ченців і черниць), чудотворців безсрібників, а також святих і праведних Богоотців Іоакима і Анни. Діва Марія і всі святі без сумніву віддавали своє життя Господу, і це ж саме, наслідуючи їх приклад, ми повинні «самі себе, і один одного, і все життя наше» Христу Богові віддати.

Але тут виникають певні коливання – а як ми маємо це зробити? Вони жили в інші часи, мали для того покликання, мали кращі для цього умови (?), багато святих це, наприклад, монахи, які насправді в змозі цілком присвятити себе Богові. Ми, однак, живемо у світі, у нас є сім'я, робота, багато турбот, обов'язків, і тому ми не можемо повністю віддати себе Богові. Тому ми вважаємо…

Про те, як ми повинні поводити себе протягом всього нашого життя, каже наш Спаситель в розповіді про Страшний Суд: «Як же прийде Син Человічеський у славі Своїй, і всі святі Ангели з Ним, тоді сяде на престолі слави Своєї; І зберуться перед Ним усі народи, і відлучить їх одних од других, як пастух одлучає овець од козлів; І поставить овець по праву руку Свою, а козлів по ліву.

Тоді скаже Царь тим, що по праву руку Його: прийдіть благословенні Отця Мого! Осягніть Царство, що приготоване вам од созданія світа. Бо голодував Я, і ви дали Мені їсти; жадав пити, і ви напоїли Мене; странником був, і ви прийняли Мене. Нагий був, і ви одягли Мене; нездужав, і ви одвідали Мене; в темниці був, і ви прийшли до Мене.

Тоді озвуться праведники, кажучи Йому: Господи! Коли ми бачили Тебе голодного і нагодували? Або, як Ти жадав пити, і напоїли? Коли ж ми бачили Тебе странником, і прийняли Тебе, або нагим і одягли? Коли ж ми бачили Тебе недужим, або в темниці, і прийшли до Тебе.

І одповідаючи, Царь промовить до них: істинно кажу вам, коли ви вчинили се одному з сих найменших братів Моїх, то Мені вчинили.

Тоді скаже й тим, що по ліву руку: ідіть од Мене, прокляті, в огонь вічний, приготований дияволу і ангелам його: Бо голодував Я, і ви не дали Мені їсти, жадав пити, і ви не напоїли Мене. Странником був, і не прийняли Мене; нагим, і не одягли Мене, недужим і в темниці, і не одвідали Мене.

Тоді озвуться до Нього й сі, і скажуть: Господи! Коли ми бачили Тебе голодним, або жадаючим, або странником, або нагим, або недужим, або в темниці, та й не послужили Тобі?

Тоді озветься Він до них, кажучи: істинно кажу вам, коли не вчинили ви сього одномуз сих найменших, то й Мені не вчинили». (Мф. 25:31-45).

З цієї євангельській історії, ми дізнаємося – все, що робимо ближньому, те ж саме чинимо Богові.

Це красномовно підтверджує історія святого Дорофея з Гази (шосте століття), який просить своїх учнів уявити намальоване на піску коло.

 Круг авви Дорофея«Уявіть собі коло, а посередині його – центр, а з центра виходять радіуси – промені. Ці радіуси, розходячись від центру віддаляються один від одного; і навпаки – наближаючись до центру, зближуються між собою. Уявіть тепер, що коло – це світ, його центр – Бог, а прямі лінії (радіуси), що з’єднують центр із колом або коло з центром, - це шляхи людських життів. І тут те ж саме. Як заблизько святі досягають до середини кола, бажаючи наблизитися до Бога, настільки, у міру свого входження, вони стають ближчими і до Бога, і один до одного. До того ж, якою мірою наближаються до Бога, настільки наближаються  один до одного, і якою мірою наближаються один до одного, такою наближаються і до Бога… Така є властивість любові… Якщо ж полюимо Бога, то наскільки наблизимося до Бога любов’ю до Нього, настільки з’єднаємося любов’ю і з ближнім, і як з’єднуємося з ближнім, так з’єднуємося і з Богом»

Оскільки наближаючись до іншої людини, стаємо ближчими до Бога, а наближаючись і з’єдуючись із ближнім, з’єднуємося з Богом, можна зробити висновок, що «самих себе і все життя наше» ми можемо віддати Богові, віддаючи його своєму ближньому.

Про те, що віддання себе Богові і ближньому не обов’язково означає нашу фізичну смерть, розповідає історія про авву Пімена. Молодий чернець запитав його про значення слів Господа, записаних в Євангелії від Іоанна: «Більше від сієї любові ніхто не має, як хто душу свою покладе за друзі свої» (Ін. 15:13). Відповідь була наступною: «Якщо хто-небудь почув погані слова від свого ближнього, і, хоча може відповісти подібними словами, але веде боротьбу в своєму серці, щоб очистити тягар печалі і силує себе, щоб не засмучувати його, відповідаючи злослів’ям, таким чином кладе душу свою за свого ближнього».

Ця історія також дає відповідь на питання, як ми повинні віддавати Богові «все життя наше». Оскільки найбільшим проявом любові може бути відмова від неприємних слів або поведінки, які можуть засмутити нашого ближнього, віддавати усе життя наше Христові і ближнім,  можна розділяючи навіть найдрібніші моменти нашого життя з іншими людьми. Напевно саме тому в євангельській розповіді про останній Суд наводяться конкретні приклади підтримки і допомоги та міжособистісних відносин, з яких складається життя людини.

Помітивши чужі проблеми, зупиняючись на мить, щоб комусь допомогти навіть в найменшій справі, віддаємо тому комусь частину свого часу, частину усього свого життя. Наповнюючи все життя наше проявами турботи і любові, спробами надати допомогу та підтримку, ми дійдемо до того, що розділимо з іншими людьми все своє життя. Таким способом ми будемо цілком віддавати його Богові.

Коли під час наступного богослужіння на слова «самі себе, один одного і все життя наше Христу Богові віддамо» ми будемо знову разом з хором відповідати: «Тобі Господи», зробімо це з більш глибоким розумінням того, що ми таким чином обіцяємо. Варто розпочати хоча б частково виконати цю обіцянку - не тільки в благословенний часу посту, але протягом усього життя.

Довідка.

Священик Володимир Місіюк, випускник православної духовної семінарії, Християнської Богословської Академії та Православного богословського інституту св. Володимира Crestwood, Нью -Йорк, США. Він був викладачем у православній семінарії; координатором програми Всесвітньої федерації християн студентів Східної Європи (ВФСХ). Багато років члени Правління SYNDESMOS. Перекладач літератури в області православної церкви. З 2001 року вікарій парафії Успіння Пресвятої Богородиці в Білостоці.

Джерело: cerkiew.pl

Переклад українською: Православний Оглядач


Чи буде Страшний Суд?

To Top