Чи був Тарас Шевченко греко-католиком?

У 2014 році українці всього світу відзначатимуть великий ювілей – 200 – річчя з дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Серед багатьох тем щодо цієї величної постаті в нашій історії час від часу піднімається питання релігійності Кобзаря. А днями в Інтернеті навіть з’явилися повідомлення про те, що Тарас Шевченко був греко-католиком. 

Змістовну книгу за назвою «Релігійність Тараса Шевченка» написав православний митрополит Іларіон (Огієнко). Вона була видана у Вінніпезі у 1964 році. Праця професора Огієнка спростовує намагання використати деякі рядки з творів Великого Кобзаря для того, щоб перетворити його на атеїста, безбожника чи язичника, який ненавидить християнство.  Ця книга актуальна до сьогодні, оскільки протягом останнього століття люди з різних політичних таборів намагалися записати Шевченка у список своїх ідеологічних предтеч. Мало кому відомо, наприклад, що святкування 100 – річчя Шевченка в Російській імперії було заборонено, і це викликало велику радість у Леніна, бо хитрий лідер більшовиків розпізнав недолугість антиукраїнської царської політики.

Ось, що він про це тоді написав: «Заборона вшанування Шевченка була таким чудовим, прекрасним, на рідкість щасливим і вдалим заходом з точки зору агітації проти уряду, що кращої агітації і уявити собі не можна. Я думаю, всі наші найкращі соціал-демократичні агітатори проти уряду ніколи не досягли б за такий короткий час таких запаморочливих успіхів, яких досяг у протиурядовому розумінні цей захід. Після цього заходу мільйони і мільйони «обивателів» почали перетворюватися в свідомих громадян і переконуватися в правильності того вислову, що Росія є ``тюрмою народів``» (Ленін В. І. Повне зібрання творів, т. 25, с 64.). Отже, бачимо, що на відміну від сьогоднішніх українофобів, слова «свідомий» Ленін не соромився. І намагався прагматично використовувати постать Шевченка у боротьбі з Росією. 

У підписаному В. І. Леніним 30 червня 1918 р. декреті «Про монументальну пропаганду» ім’я Шевченка названо серед імен видатних діячів соціалізму й революції, поетів і письменників, які становлять славу вітчизняної та світової літератури.

Водночас ідеолог українського націоналізму Дмитро Донцов протиставляє ідею Кобзаря ідеології Маркса і Леніна. Він, зокрема, пише: «Коли ж озброєні псевдонаукою нинішніх безбожних часів, переконуватимуть вас, що віра — це забобон; що вірує лише той, у кого спантеличений розум, — відповідайте тим замаскованим учням Маркса й Леніна, якою гарячою вірою вірив Шевченко! Як глузував з сучасних "прогресистів" з їхньою псевдонаукою — "немає Бога, тільки Я", тільки обезбожений плотський розум людини, оберненої у звіря або в худобу, в раба тілесних егоїстичних забаганок!» (Дмитро Донцов. Заповіт Шевченка).

У неупереджених шевченкознавців не викликає сумніву, що Тарас Григорович був людиною віруючою, був християнином. Але, як говорилося на початку статті, в інтернеті  почали з’являтися заяви про те, що Тарас Шевченко був греко-католиком, або принаймні, був охрещений уніатським священиком. Не може такого бути, - скаже дехто. – Хто ж може до такого додуматися? У наш час історичного постмодернізму, на жаль, можна почути ще й не таке.  І питання не в тому, добре це чи погано - бути охрещеним уніатським священиком - проблема в іншому: правда це чи чергове «фентезі» в інтересах певних кіл?

Наведу один із останніх прикладів. Днями інформаційна агенція Гал-інфо повідомила, що «10 вересня (2013), в університеті Львівська політехніка відбулася зустріч Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава зі студентами та молоддю. Під час зустрічі йому поставили запитання, чи долучиться Греко-католицька церква до святкування ювілею від дня народження Тараса Григоровича Шевченка».

І ось, що відповів Верховний архієпископ УГКЦ Святослав (Шевчук):

«Сьогодні важко точно сказати, які саме заходи проводитимемо ми і до яких долучимось, - сказав Святослав Шевчук. - Наразі ми ведемо перемовини з іншими Церквами для планування якихось спільних заходів. На могилі Тараса Шевченка немає хреста. Тому, думаю, його потрібно вшанувати по-християнськи, виправити це. До речі, священик із Черкас, на основі старих метрик про хрещення, заявляє, що Тарас Шевченко був греко-католиком. Тобто його охрестив уніатський священик».

Заява глави УГКЦ, ймовірно, видалася для журналіста цього видання досить неординарною. Саме тому, винісши в заголовок речення, що Тарас Шевченко був греко-католиком, журналіст поставив знак запитання після нього.  

Подібні заяви звучали в Україні і раніше. Але, мабуть, вперше, подібну сенсаційну інформацію озвучила людина високого церковного сану.  Не будемо вдаватися в розкриття питання, чи можна автоматично записувати людину в члени тієї чи іншої конфесії, якщо вона була охрещена в ній, але в дорослому віці зробила вибір на користь іншого віросповідання.

У цій статті нас цікавить лише те, чи справді Тарас Шевченко був греко-католиком і чи він був охрещений уніатським священиком?

За коментарем «Православний Оглядач» звернувся до відомого шевченкознавця, доктора філософських наук, доктора мистецтвознавства, доктора богословських наук, провідного співробітника Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського Національної Академії наук України (ІМФЕ НАНУ), професора історії мистецтва Київської Духовної Академії, професора історії культури Українського Вільного Університету в Мюнхені… пана Дмитра Степовика.

Дмитро Власович здивувався, коли дізнався, що подібна інформація досі серйозно сприймається поміж українців. Маючи перед собою копію метрики хрещення Тараса Шевченка професор чітко вказує на те, що у ній записано, а саме, що Тарас Шевченко був охрещений священиком православного віросповідання о.Олексієм Базаринським. У записі вказані хресні батьки майбутнього Кобзаря. 

«У 12 томі повного зібрання творів Шевченка, художнім редактором якого я є,  ми вмістимо копію цієї метрики, - каже Дмитро Степовик, і додає. - Нема жодного сумніву в тому, що Тарас Шевченко був охрещений, виховувався, жив, помер і був похований, виключно у православній вірі. Про це свідчать документи, його творчість, спогади про нього, а також усе шевченкознавство, яке глибоко вивчається в Україні».

Професор  Степовик каже, що слід відрізняти критику поетом певних сторін московського одержавленого православ’я та особисту прихильність Шевченка до православної віри, оскільки те, що «він не сприймав деяких форм та проявів самодержавної офіційної релігії, не робить його автоматично греко-католиком».

«Коли Правобережжя було під владою Речі Посполитої, то багато православних храмів було переведено на Унію. Але після того, як відбувся третій поділ тієї держави у 1795 році, і Правобережжя відійшло до Російської імперії, розпочалося повернення цих храмів у православ’я. Тому у 1814 році в селах Моринці і Кирилівка служив православний священик, про що свідчить метрика Тараса Шевченка. Те, що раніше цей храм певний час, ще до народження Шевченка,  належав до уніатської церкви не означає, що Тарас Григорович був греко-католиком».

«Ці поняття треба чітко розрізняти, і хоч прізвище глави УГКЦ подібне до прізвища Кобзаря, то варто пам’ятати, що греко-католик – Шевчук, а Шевченко – православний».

Коментар професора Дмитра Степовика підтверджує, зокрема, і творчість поета.

Ось що про це пише митрополит Іларіон (Огієнко) у згаданій книзі «Релігійність Тараса Шевченка»:

«Коли Шевченко згадує стародавні часи, і розповідає, як Україну душили поляки, католики та уніяти, то він тратить свій спокій і з його уст вириваються на них найтяжчі обвинувачення… Зміст «Гайдамаків» неймовірно тяжкий, і російський уряд дозволив їх видавати тільки тому, що поляки тоді ще ворушились і погрожували новим повстанням.

Про поляків Шевченко кричить: Мордуй, мордуй, - в Раю будеш!  І справді, вина поляків супроти України була страшна, вони:

Полигалися з жидами

Та й ну руйнувати:

Руйнували, мордували.

Церквами топили…

Проти ксьондзів Шевченко і слів не знаходить: Не ходили

Ксьондзи по селах, а возили

На людях їх з села в село, -

Такеє то у нас було!...

Поховать хіба побитих поляків? Ні, - не треба:

Вони католики!...

Тому гайдамаки «об камінь ксьондзів розбивали!»…

Ось пан католик своє весілля справляє. На нього напали: Кров’ю

Весілля вмилося… Не втік

Ніже єдиний католик…

Всі полягли, мов поросята

В багні смердячому

Через усе це ясно, що коли Шевченко тільки заговорив про Папу Римського, покровителя поляків, ксьондзів та уніатів, то зараз же в нього  вирвалось:

Кругом неправда і неволя,

Народ замучений мовчить,

І на Апостольськім Престолі

Чернець годований сидить…»

 

Професор Огієнко робить висновок: «У нашій літературі нема таких жорстоких і полум’яних виступів проти Папи, поляків, католиків та уніатів, як це робив Тарас Шевченко!.. Бо він жив у час, коли їхні насилля ще всі пам’ятали! Бо він добре знав, що це вони Україну розвалили».

Чи не про цю історичну пам’ять про «унійну церкву» на Правобережжі говорив нещодавно глава УГКЦ Святослав (Шевчук)?

«Отже, - царат, панщина, поляки католики, - все це смертельно нищило знищило Україну, Шевченко все це бачив, - і впадав у відчай, тратив терпець, - і виступав проти всіх…», - пише митрополит Іларіон.

 

Також своїми міркуваннями щодо «греко-католика Шевченка» із Православним Оглядачем поділився  ще один відомий український історик, джерелознавець та археолог, доктор історичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, а одночасно і протоієрей УПЦКП та викладач КПБА о. Юрій Мицик.

 

Професор прот. Мицик не розуміє звідки у 1814 році, в селі Тараса Шевченка, міг з’явитися уніатський священик, оскільки на той час Правобережжя вже повернулося до православної віри.

 

«Я вражений такою новиною не менше інших. Прикро, але архієпископ Святослав (Шевчук) через такі безпідставні заяви в моїх очах дуже сильно падає, - каже о.Юрій Мицик. - Подібні заяви є звичайнісінькою фальсифікацією. Унія на Правобережній Україні заглухла після «Коліївщини», а в межах Російської імперії вона була під забороною. Загальновідомо, що на Правобережжі унія була ліквідована ще наприкінці XVІII ст., невдовзі по другому і третьому поділі Польщі в 1793-95 рр.

 

А до того часу Православна Церква на Правобережжі у складі Речі Посполитої справді була сильно понищена, а православні парафії насильно загнані до унії. Народно-визвольне повстання «Коліївщина» як раз була відповіддю на таке нищення православ’я на Правобережжі та свідченням дійсного ставлення місцевого населення до унії. Тож, коли Польщі не стало, місцеве духовенство і паства почали масово повертатись до православ’я».

 

Професор Юрій Мицик пояснює далі, що «оскільки в 1795 р. у межах українських територій у складі Російської імперії було скасовано всі унійні єпархії, за винятком Полоцької в Білорусії, то протягом лише двох років на православіє перейшло понад 2300 церков, більше півтори тисячі уніатських священиків і понад мільйон вірних. Лише в Білорусії уніатська Церква лишалася до того, як її повернув до православ’я в 1839 р. уніатський єпископ Іосиф (Семашко)».

 

«Звичайно, його дії суттєво не відрізнялись від тих, які робили свого часу уніатські єпископи Потій, Терлецький та Кунцевич. Були там і такі, що поверталися в православіє добровільно, були такі, що робили це під тиском. Останнє особливо виявилося пізніше на Холмщині та Підляшші у другій половині ХІХ ст., де  царські війська навіть розстрілювали  тих, хто не хотів приймати православіє в московській оболонці,  і тому повставали. Але ми говоримо про Правобережну Україну і зокрема про Черкащину – центр козацьких повстань і «Коліївщини»».  

о. Юрій Мицик зазначає, що «священик, який охрестив на Черкащині Тараса Шевченка в 1814 р. аж ніяк не міг бути греко-католиком. Він дійсно, теоретично міг бути колишнім уніатським священиком, де опинився під примусом поляків, але на момент народження Тараса Шевченка вже років з 20 певно був православним».

Спростовує о. Юрій Мицик і хронологічні конструкції авторів «уніатського хрещення»  Шевченка:

«Те, що деякі сучасні греко-католицькі автори для підтвердження своєї гіпотези про хрещення Т.Шевченка в УГКЦ намагаються посилатись на 1839 р., як на найпізніший рік ліквідації унії, то це не відповідає дійсності. Адже акція уніатського єпископа Іосифа (Семашка) стосувалася Білорусії і не мала відношення до Правобережжя, де унія була скасована значно раніше». 

За словами професора, виявляється, що Великий Кобзар вже не перший знаний православний українець, якого заднім числом намагаються перехрестити на уніата.

«Це якась спроба маніпулювати на незнанні переважною більшістю людей власної історії. І це не робить честі УГКЦ, де, схоже, починають вже професійно цим займатись, - робить зауваження професор історії о.Юрій Мицик. -  Колись я вже спростовував  те,  що Сагайдачний перед смертю начебто прийняв унію (я знайшов в польському архіві лист Сагайдачного, писаний 23 (13) січня 1622 р., тобто незадовго до смерті гетьмана, в якому він просить князя Радзівіла заступитися за київського православного митрополита Йова Борецького та  інших православних єпископів, висвячених єрусалимським патріархом Феофаном та ін. у 1620-1621 рр. замість тих, що перейшли в унію, і  звинувачених королем та урядом Речі Посполитої за це у шпигунстві на користь Туреччини і могли бути засуджені). Потім довелось спростовувати те, що св. митрополит  Петро Могила хотів перейти в унію перед смертю) і т. д. Тепер от черга дійшла до Тараса Шевченка, який з дитинства  пройнявся героїзмом козацтва й гайдамаччини, ставленням до унії як до зради. Щоб переконатися в цьому, варто перечитати хоча б його твори».

З професорами Дмитром Степовиком і о.Юрієм Мициком погоджується і дослідник церковної історії та релігієзнавець, співголова «Центру історії релігії і церкви» Сергій Шумило.

Він звертає увагу на те, що лише за один день слова глави УГКЦ Святослава (Шевчука) про "уніатське хрещення греко-католика" Тараса Шевченка активно підхопили понад десяток інтернет – ресурсів.

«Дивно якось все те читати. Навіть важко коментувати, - каже Сергій Шумило. - Якийсь священик десь в газетній публікації висунув власне припущення, не доведену гіпотезу, що буцімто Тарас Шевченко (нащадок козаків і гайдамаків!)  хрестився в УГКЦ, і тепер на підставі таких неперевірених чуток глава УГКЦ робить «сенсаційні» заяви... А ЗМІ тут же активно підхоплюють, так, що за 11 вересня я вже нарахував в інтернеті понад десяток публікацій із заголовком «Тарас Шевченко був греко-католиком». Я все ж не розумію, це так хтось підставляє главу УГКЦ, чи це свідома провокація?»

Подібно до митрополита Іларіона Огієнка Сергій Шумило нагадує про сторінки творчості Великого Кобзаря:

«Ну це ж смішно. Почитайте твори Шевченка, де червоною ниттю проходить його ставлення до унії... Згадайте його оспівування визвольної боротьби козацтва, гайдамаччини та «Коліївщини»! Хоча би поему «Гайдамаки». Цікаво, а як тоді пояснити такі слова Шевченка:

Будь проклята мати,

Та проклята католичка,

Що вас породила!

Чом вона вас до схід сонця

Була не втопила?

Менше б гріха: ви б умерли

Не католиками.

Або його оклик «Різать католика!» («Гонта в Умані») чи таке: "Ще як були ми козаками, а унії не чуть було, отак-то весело жилось!" («Полякам»). Таких цитат із творів Шевченка можна навести чимало».

Сергій Шумило завершує свій коментар порадою:  «Тож якщо в УГКЦ хочуть вважати Тараса Шевченка «греко-католиком», то тоді варто бути послідовними до кінця і наслідувати його приклад й у ставленні до унії… Якщо так, то це був би добрий крок до діалогу та об’єднання з православними українцями в єдину Помісну Церкву. Але ж тут, напевно, інша мета…».

Матеріал підготував редактор сайту "Православний Оглядач" Андрій Толстой.