Християнський оглядач блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться (Матвія 5:9)
  • жнива

У кінці XIX ст. в Європі українці народжували найбільше, а сьогодні - найменше

Джерело: Газета.ua

"Наприкінці ХІХ століття Україна була першою в Європі за народжуваністю. 2001 року — останньою"

Переписи населення у більшості країн світу проводять раз на 10 років. Після Другої світової війни в радянській Україні їх було чотири — 1959, 1970, 1979, 1989 років. 2001-го влаштували перший Всеукраїнський перепис населення. Торік мав відбутися черговий. Однак його досі не було.

Про демографічну ситуацію говоримо із 46-річною Іриною Курило, завідувачем відділу проблем якості демографічних процесів Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України.

Демограф Ірина Курило- На перепис населення бракує грошей чи є якісь політичні причини?

            Державна статистична служба цього не повідомляє. Тепер його планують на листопад. Торік проводили Євро, і державі, очевидно, було не до перепису. Звичайно, ми затягли з цим. Перепис бажано проводити кожні 10 років.

-          На останньому частка українців серед населення суттєво зросла – від 72,7 до 77,9 відсотка. Чому? Меншини виїжджають чи просто записуються українцями?

-          І те, й інше. На початку незалежності повернулися велика кількість українців, які працювали в інших республіках колишнього СРСР. Але, з іншого боку, і записувався багато хто інакше. Людина ж сама собі обирає національну приналежність, залежно від того, ким почувається. Поняття національності — не біологічне. Якщо ви приїхали в дитячому віці у Францію, прожили там 20 років, то цілком можете писатися французом. Або українцем. Залежно від самосвідомості.

-          Чи вийдемо на 80 відсотків?

-          Дуже важко сказати. Через те, що перепису так довго не було, не можна на сьогодні навіть чітко заявити, скільки в Україні населення. Бо розрахунки ведуть від минулого перепису і, напевне, не враховують багато чого.

-          Як їх ведуть?

-          Є цифра населення перепису 2001-го. Щороку від неї віднімають померлих, додають новонароджених і роблять поправку на міграцію. Тут можуть бути похибки. Бо не всіх реєструють, не вносять у дані тощо.

-          Скільки нас зараз офіційно?

-          Станом на кінець 2012 року — 45,5 мільйона осіб.

-          Які основні причини, що нас поменшало?

-          Найбільша чисельність була 1992 року — 52,2 мільйона. Була й заставка на "1+1" — "Нас 52 мільйони". На диво, її зробили вже тоді, коли кількість населення значно поменшала. І згодом не раз цю цифру обігрували. "Нас має бути 52 мільйони". Тобто, саме стільки населення в'їлося у свідомість як ідеал. Відтоді в Україні кількість смертей незмінно переважає кількість народжень. До 2002 року населення зменшувалось дуже стрімко, бо повально впала народжуваність. Зазвичай це відбувається в перехідні періоди, коли все змінюється, відповідно настає велика економічна криза й люди бояться заводити дітей. Ми переходили до ринку, і це зумовило сильні соціальні негаразди. Від 2000-го потроху почалося економічне зростання. 2001-й став переломним. В Україні тоді була найнижча народжуваність не лише за роки незалежності, а й за весь час, коли вели розрахунки. Наприкінці ХІХ століття Україна мала найвищу народжуваність у Європі. А 2001 року — найнижчу. Відтоді поступово вона починає підвищуватись. І це ще до того, як запровадили грошову допомогу при народженні дітей.

-          Звідки взялася проблема високої смертності серед українців?

-          Вона не виникла лише в період незалежності. Ситуація виправилася у 1960-1970 роки, коли запровадили антибіотики, подолали епідемію туберкульозу. Тоді смертність в Україні була нижча, ніж у Японії. Але інші країни за цей час зробили ривок уперед за тривалістю життя. А ми від 1970-х із невеликими коливаннями смертність не зменшували. Стрімко зросла вона знову в 1990-х — через економічну нестабільність. Найвища була в перші п'ять років незалежності. Потім дещо вирівнялася, до 2005-го. Після того потроху зменшується.

Останні кілька років тривалість життя в Україні зростає. Але, порівняно з іншими країнами Європи, вона досі дуже низька. Польща чи Чехія теж мали велику смертність у 1990-ті. Але стрімко провели реформи, і цей період пережили швидше. Тут не тільки економіка має значення. Важливо, що люди починають відчувати стабільність, з'являється надія на краще майбутнє, вони планують його.

-          Тобто, зараз населення України зменшується не так сильно?

-          Так, найгірший період пройшли. Наприкінці 1990-х втрачали за рік населення, співставне з кількістю жителів середнього обласного центру, наприклад, Кіровограда. Сьогодні втрачаємо десь населення Білої Церкви, навіть менше. В кількох регіонах є приріст — на Рівненщині, Волині, у Закарпатській області. Проте очікувати, що так станеться в цілій країні, не варто. На Сході, Півдні, Поліссі зменшення населення триває, бо важить ще й його структура. Воно в Україні швидко старіє. Ми перебуваємо в першій тридцятці країн світу за часткою осіб понад 65 років. За часткою 60-річних — теж у першому ешелоні. Інша річ, що в нас осіб за 70 років досить мало, бо тривалість життя низька.

-          Що треба робити насамперед — більше народжувати чи дбати про те, щоб менше вмирали?

-          І те, й інше. Останні десять років влада намагається стимулювати народжуваність. Про смертність говорять, але якось ніяково. У нормальній країні мають дбати і про зростання народжуваності, і про зниження смертності.

Майже ніде в Європі народжуваність суттєво не перевищує нашу. У Швеції показник наближається до двох дітей на жінку — це просте відтворення. Сьогодні наш показник — 1,49. Середній у Європі — десь 1,6 дитини на жінку. Оце і є наш резерв.

-          Скільки населення оптимально мати для України?

-          Немає таких норм. За радянських часів робили розрахунки про таку оптимальність. Бо вважали, що населення мусить обслуговувати економіку. Тепер навпаки — кажуть, що економіка обслуговує населення. Якби не було Голодомору, в Україні зараз жили б трохи більше 80 мільйонів людей. У нас щільність 76 осіб на квадратний кілометр. Це цілком нормально для Європи.

Знелюднення нам не загрожує. Інша річ, хто саме тут житиме. Багато європейських країн залучали мігрантів. У нас вони теж є, хоч держава не має політики щодо їхнього заохочення. Якщо за теперішніх умов на рік приїжджатимуть десь 50 тисяч мігрантів, це добре. Тобто, можливо й погано, що нас меншає, але це не грає принципової ролі. Кількість населення важлива, скажімо, для Росії — там величезна територія, яку треба освоювати.

-          Проблему неоптимальної структури населення і старіння можна вирішити?

-          Західний світ за що боровся, на те й напоровся. Хотіли жити довго і в хороших умовах. Відповідно, живуть довше, а народжують менше. Це загальноцивілізаційна проблема. І також — проблема робочої сили. Бо менше людей здатні працювати. Але ж соціальна й економічна міць держави визначається не цим, а інтелектуальною, соціальною якістю населення. 

-          Якщо українців стає менше, хто займатиме їхнє місце?

-          На початку незалежності, до 1994 року, до нас більше прибували, ніж від'їжджали. Бо поверталися українці з інших республік колишнього СРСР. Потім тривалий час покидали країну значно більше. Від 2005-го знов більше приїжджають. Але міграція в нас на рівні статистичної похибки. Вона коливається від 15 до 30 тисяч осіб. На 45,5 мільйона — це зовсім нічого. Здебільшого в Україну їдуть із Пакистану, Афганістану, Китаю, В'єтнаму, частково з Африки. Це освічене населення середнього віку. Найбезболісніший варіант міграційної політики — залучення на постійне місце проживання іноземних студентів. Прикро лише, що прибулі, як правило, русифікуються і не знають української. Якщо й залучати, то треба вирахувати золоту середину. Щоб уникнути міжнаціональних конфліктів і ворожнечі.

-          Історично в Україні було багато невеликих міст. Яке їхнє майбутнє?

-          Україна заселена дуже нерівномірно. Досі тенденція їхати до більших міст. Перебираються до Києва або до обласних центрів. Хіба що в останні кілька років багатші починають поселятися в котеджних містечках. Бо там екологічно краще. Проте це не масовий процес. Казати про те, що їхатимуть жити до районних центрів, містечок і там робитимуть свій бізнес — зарано. Малі міста й далі знелюднюються. У Британії, Німеччині чи Італії немає такої разючої різниці в рівні та умовах життя між містом, містечком і селом. Навіть у радянські часи цей розрив в Україні був менший, ніж тепер.

-          У яких регіонах більша народжуваність, а в яких менша?

-          Більше народжують у західних областях. Це залежить не від економічних чи соціальних чинників, а від сімейних традицій, релігії, моди на дітей.

-          Чи впливають на ситуацію аборти?

-          Ще десять років тому кількість народжень та абортів була приблизно однаковою. Тепер на десять народжених дітей припадає три аборти.

-          Чи правда, що жінок може стати вдвічі чи й утричі більше за чоловіків?

-          Ні. На кожну сотню дівчаток в Україні народжуються по 105-106 хлопчиків. Інша річ, що чоловіки помирають раніше. Жінок стає більше у віці 32 років. Особливо ж це видно серед тих, кому за 70. А в розвинутих країнах чоловіки доживають у середньому щонайменше до 43 років. Після 45 ситуація вирівнюється або жінки переважають. Причина в ранніх смертях — від інфекційних хвороб, інфарктів, інсультів, онкології, а також через нещасні випадки, отруєння, травми, причиною яких є алкоголізм. У жінок на першому місці — онкологія.

У світі різниця тривалості життя між чоловіками й жінками становить п'ять років, а в нас — 10. Зараз в Україні 20 мільйонів чоловіків і 25 — жінок.

-          Як ще можна збільшити населення?

-          Через повернення діаспорян на Батьківщину. Масовим це явище було 1992 року. Тоді повернулися 287 тисяч. Це етнічні українці. Серед них є ті, які вивчилися за кордоном, зробили там кар'єру.

-          Якщо Євросоюз скасує візи, є побоювання, що багато українців виїдуть туди. Йтиметься про сотні тисяч, мільйони?

-          У найважчі часи, коли була велика економічна криза, з України виїхали десь два мільйони осіб. Тобто, ті, хто хотів і міг це зробити, мав пекучу потребу, — вже за кордоном. Якщо скасують візи, максимум виїдуть до 500 тисяч. І не за один рік, звісно.

-          Як виглядатиме ситуація в майбутньому, скажімо, за сто років?

-          Ми робили прогноз до 2060-го. Якщо приріст населення буде такий, як сьогодні: народжуваність, смертність, міграція, — то матимемо 39,5 мільйона осіб в Україні. Це нормально.

Ігор ЛУБ’ЯНОВ, Оксана ХУДОЯР 

фото: ОЛЬГА КАМЄНЄВА

To Top