Чому сирійські християни разом із законною владою?

Митрополит Афамійській Ісхак, помічник патріарха Антіохійського і всього Сходу Іоанна Х, розповів в інтерв'ю "Голосу Росії", чому сирійські християни не підтримують опозицію.

Православний Митрополит Афамійській Ісхак. Антіохійська Патріархія.

Напередодні Анатолійське інформаційне агентство опублікувало інтерв'ю з відомим сирійським опозиціонером Мішелем Кіло, в якому той стверджував, що зустрічався в турецькому місті Антакья з якимись "представниками сирійських християн".

Вони, за словами Кіло, готові примкнути до сил опозиції, але при цьому жорстко заперечують проти "ісламістського сценарію розвитку революційного процесу". У той же час Кіло був змушений визнати, що більшість християн Сирії не прийняли ідеї повстанців і досі підтримують правлячий режим. Чому? Вони або підкуплені режимом, або введені в оману церквою, вважає опозиціонер.

Прокоментувати ці вислови "Голос Росії" попросив представника сирійської церкви - помічника патріарха Антіохійського і всього Сходу Іоанна Х, митрополита Афамійського Ісхака.

- Даремно ламаються списи з приводу того, з ким сьогодні сирійські християни. Цілком очевидно, що переважна більшість християн не підтримали повстанців. Це наш свідомий вибір: ми - з народом Сирії та із законною владою. Щоб зрозуміти, чому так, не обов'язково слухати священиків, достатньо, щоб у людини були очі і вона могла подивитися навколо.

У Сирії твориться зараз немислиме: осквернення й руйнування святинь, храмів, пам'ятних історичних місць, викрадення священиків серед білого дня, переслідування парафіян, їх насильницьке виселення з будинків, які "вільні армійці" обладнують під вогневі точки.

У мене немає сумнівів, що якщо не дай Бог нинішній режим упаде, нас очікує іракський сценарій і тоді нам уготована доля іракських християн, які зазнали побиття, гонінням і цькування.

Законний Президент Сирії Башар Асад

- Тобто опозиція, виступаюча під гаслами демократизації, на ділі веде себе стосовно до релігійних меншин ще менш демократично, ніж ті режими, проти яких вона бореться. Але чому це відбувається?

- Повалення диктатури, створення держави рівноправності та демократії - всього лише яскраві гасла. Хіба не ці ж слова були написані на знаменах революціонерів в Єгипті та Тунісі? А що вийшло в підсумку? Ісламісти прийшли до влади, і почалася, як ми говоримо, "братізація" державних інститутів, культури, освіти, почалося переслідування незгодних з догмами "Братів-мусульман".

Видаються фетви, що закликають до фізичного усунення "невірних". Буденною справою стає осквернення національних святинь, знищення праць арабських філософів, думки яких не вписуються в ідеологію фундаменталізму. У Каїрі зруйнований пам'ятник Тахе Хусейну, видатному єгипетському письменнику, літературознавцю, історику, лауреату премії ООН в області прав людини.

Єдиний характер нації руйнується, натомість сіється ворожнеча. Замість єдиної в своєму різноманітті нації, що і було б вирішенням всіх проблем, опозиціонери роблять ставку на поділ, на клаптикову строкатість меншин. Але дотримання прав меншин "арабська весна" ніде ще не гарантувала. Ось і в нас у місцях, які потрапили під контроль опозиції, спустошуються християнські села і квартали. Викрадені греко-православні єпископи Махір Махфуз і Луїс Саккаф, вірменський католицький священик Мішель Кайяль. Християнські квартали Дамаска Аль-Кассано і Баб Тума перетворилися на арену терористичних атак, де мало не кожен день вибухають автомобілі і придорожні фугаси. У містечку Катана, в передмісті столиці, днями був викрадений і вбитий парафіяльний священик.

У громадах зростає переконання, що опозиція, прийшовши до влади, ліквідовує християнську присутність в наших краях - а ми тут живемо, якщо хто пам'ятає, з перших років християнства.

Тому більшість наших парафіян готові боротися за нинішній світський республіканський режим до останнього подиху. Такий ось парадокс.