Християнський оглядач блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться (Матвія 5:9)
  • жнива

Молитовна участь РПЦ у святкуванні 70-річчя Сталіна (архів)

Новинне повідомлення з Журналу Московської Патріархії, січень 1950 року

Текст:

Руська Православна Церква, що відділена від Держави, нібито знову здобула благо своєї духовної незалежності, але при цьому не віддалилася від Держави, а зайняла стосовно неї позицію природної поваги її земної, «від Бога звершеної» влади і молитовного піклування про її успіхи на благо народу і земної Батьківщини.

Подарунок РПЦ Сталіну

Тому цілком нормально, що церковні люди нашої країни, які усвідомлюють себе вірними і повноправними громадянами Совєтської Держави, беруть участь не тільки в загальнонародній праці, а й у вираженні загальних переживань з приводу тих чи інших подій народно-державного життя.

Прикладами такої участі сповнена вся російська історія, їх знають і наші сучасники, які пережили Велику Вітчизняну війну, про те ж свідчить і святкування сімдесятиріччя Вождя народів нашої країни Й. В. Сталіна, за здоров'я якого російські церковні люди молилися у всіх православних храмах 21 грудня 1949 року.

Цей день був освячений громадською молитвою і у всіх храмах Москви. Особливо урочисто і велелюдно було в Богоявленському Патріаршому соборі, куди зібралися настоятелі всіх московських храмів, щоб сослужити Святішому Патріарху на молебні після Літургії. Коли настоятель собору протопресвітер Н. Ф. Колчицький виголосив відпуст, Святіший Патріарх, супроводжуваний Високопреосвященним Миколаєм, Митрополитом Крутицьким і Коломенським, архієпископом Дмитровським Віталієм, єпископом Можайським Макарієм і сонмом московського духовенства, вийшов на амвон і, звернувшись до народу, який слухав, сказав слово про вдячні почуття віруючих до Вождя нашої країни Й. В. Сталіна, про його увагу до потреб Церкви і про молитовну участь церковних людей у ​​святкуванні дня народження Вождя.

Вислухавши слово Патріарха, багатолюдний собор відповів на нього одностайним вигуком подяки, і молебень почався. Не можна було не відчути, як з кожним проханням великої єктенії наростала молитовна увага віруючих, при співі «Господи, помилуй» осіняючи себе хресним знаменням. Коли протодиякон почав читання Апостола, особливим змістом наповнилися слова послання ап. Павла до Коринф’ян: «Але дяка Боговi, Який завжди дає нам торжествувати у Христi i пахощi пiзнання про Себе розповсюджує через нас у всякому мiсцi» (2 Кор. 2, 14).

З цих, ніколи не старіючих, слів у душі виникало і прояснялося переконання, що наша релігія, вирішуючи світові питання серцем людини, повсякчас і на всякому місці дає нам силу відчувати і сприймати моральну основу всіх життєвих явищ. Тому, зводячи кожну подію сучасності до вічних істин своєї віри, ми помічаємо, що «світ управляється Промислом Божим і немає в ньому такої автономної області, яка перебувала б поза Божественною волею».

Допомагаючи нам осягати найглибший зміст всіх явищ життя, особистого і суспільного, це переконання зобов'язує нас свідомо брати участь і в захисті своєї Батьківщини, і в мирному будівництві, і в боротьбі за мир між народами, і в багатьох інших життєвих діях нашої Держави, радості і печалі якої ми переживаємо як свої власні.

Така природа нашої церковності, що в усі століття російської історії, в усіх її важких і складних обставинах, ми, православні люди, ніколи не відокремлювали своїх церковних інтересів від блага і слави Батьківщини. І тепер, коли область церковної життєдіяльності виведена за межу Держави, її сила і процвітання не перестають бути предметом моральної турботи Церкви.

У цьому напрямку ми чуйно вслуховуємося у найважливіші зміни, що відбуваються в суспільному житті країни, і з задоволенням переконуємося в їх відповідності нашим моральним поняттям. Такі зміни у ставленні до власності і праці - цих найважливіших основ людського співжиття. Настільки ж моральний характер відрізняє і основи совєтскього патріотизму, і національну політику нашої Держави, і боротьбу за мир у всьому світі. У тій же моральній області ховаються і коріння вдячної любові народів до Вождя нашої країни, з чиїм ім'ям пов'язані всі ці історичні зміни.

РПЦ і СталінОсь чому, підносячи Богові подяку за благодіяння, на нас звершиних, церковні люди оточують почуттям вдячної уваги подвиг самовідданого служіння нашого Вождя народу. У церковній свідомості готовність жертвувати особистим заради блага загального перетворює цей подвиг у приклад, гідний наслідування. І весь народ наслідує Вождя своїм трудовим подвигом, вважаючи за благо і за нагороду плоди і досягнення своїх трудів.

Поділяючи ці праці за переконанням, ми всі отримуємо, окрім іншого, і моральне задоволення, яке полягає у свідомості виконаного обов'язку і громадської користі. У спільності цього служіння народу кожен з нас і всі ми разом однаково близькі Сталіну, як і він близький всім нам.

Ця близькість посилюється, коли йде мова про зведення праці в нашій країні на висоту честі, доблесті і геройства. Не можна не помітити, що людська праця отримує в зазначених категоріях значення морального подвигу. І дійсно, свідома праця, спрямована на досягнення відомої загальнокорисної мети, містить в собі таку внутрішню силу, яка збуджує людину до творчості, облагороджує її та піднімає її людську гідність. Таку працю, що не залишає місця неробству і пристрастям, благословляє і Церква. 

Тому свідомості церковних людей, як і всіх трудящих, особливо близький той, чиїми зусиллями праця в нашій країні зведена на висоту морального подвигу.

Не менш, ніж у праці, близький Сталін церковним людям і в почутті патріотизму. Означаючи любов до батьківщини, патріотизм не має нічого спільного з націоналізмом, бо останній передбачає нерівність націй, їх поділ і випливає звідси панування сильних націй над слабкими. А справжній патріотизм вимагає від нас поваги до інших народів, ненавидить національне гноблення і веде до співпраці і дружбі націй. Такий совєтський патріотизм, силу якого ми бачили під час війни, як бачимо і тепер, в період мирного будівництва.

Почуттям глибокої вдячності Вождю нашого народу сповнені православні люди і за те, що він поставив на належне місце ревних шанувальників буржуазного Заходу і різного роду космополітів, які намагалися принизити велику російську культуру, спотворити славну історію російського народу, відняти у нього першість честі і слави, заслуги і подвигу в моральному, політичному, науковому і культурному розвитку. Низькопоклонство перед Заходом завжди було чуже російській церковній свідомості, а в космополітизмі, який в минулому столітті й раніше намагався проникнути в церковну огорожу у формі масонства і всяких інославних акцій, вона завжди вбачало небезпечну для Церкви силу і незмінно від неї відверталася. Тим більше засуджує Церква цю небезпечну ідеологію тепер, коли під її прапором імперіалісти проводять свою агресивну антинародну політику, явно загострену проти нашої великої країни.

Всі ці думки, що давно стали надбанням нашої церковної свідомості, як би ще раз народжувалися з теплої щирості Патріаршого слова і того молитовного почуття, яке одушевляли віруючих під час молебня.

Святковий настрій молільників спонукав з втіхою і задоволенням згадувати події, які нещодавно сталися в церковному житті, але давно бажані зміни у зв'язку з мудрою політикою того, кому, разом з богохранимою країною нашою, у цей день виголошує в соборі і у всіх православних храмах молитовне многоліття.

Висловлюючи всенародне почуття, воно означало гаряче побажання багатьох років життя, здоров'я і сил винуватцю свята і закарбовувало в серцях віруючих людей особливий сенс цього дня, так урочисто освяченого молитовною участю Церкви.

Видимим знаком вдячного почуття російських церковних людей до Вождя нашої країни з'явилася «Вітальна Адреса від духовенства і мирян Руської Православної Церкви», піднесена Й. В. Сталіну за підписом Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Алексія і всіх єпархіальних архієреїв. Ця Адреса був вкладена в скриньку художньої роботи, на кришці якої, з внутрішньої сторони, прикріплена золота платівка з написом: «Йосифу Віссаріоновичу Сталіну в день його сімдесятиріччя від Руської Православної Церкви».

А. Ведерніков

Джерело: Журнал Московської Патріархії, № 1, січень 1950

На фото: напис "Йосифу Віссаріоновичу Сталіну в день сімдесятиріччя від Руської Православної Церкви" на золотій пластинці в художній скриньці, яка була подарована "Батькові народів СРСР" від РПЦ МП.

Переклад українською: Православний Оглядач

Подяка Патріарха Алексія І за орден Червоного Прапора

Промова Московського Патріарха в день похорону Сталіна

Офіційна і таємна Церква в СРСР

Про радянську церкву

Про Церкву і Другу світову війну (фрагмент з проповіді митр. Віталія (Устинова))

В РІПЦ обурені святкуванням 70 –ї річниці обрання першого «совєтського патріарха»

Ігумен Ігнатій Душеїн: Про причини виходу громади з Московського Патріархату (ч.2)

 

 

 

 

 

 

 

To Top