Християнський оглядач блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться (Матвія 5:9)
  • жнива

Чи існує православна журналістика?

У Москві пройшов семінар під оригінальною назвою «Релігія на кнопках клавіатури». У його роботі взяли участь священики, що мають відношення до інформаційної діяльності, журналісти, які пишуть на релігійну тематику, та інші фахівці, які в темі.

Священик Святослав ШевченкоРелігійна приналежність і воцерковлення не можуть гарантувати якості журналістського тексту, головна складова релігійної журналістики - професіоналізм і «моральна доброякісність», до такого висновку прийшли учасники семінару, - повідомляє РИА Новости.

Релігійний досвід = занурення в тему

От і мені хотілося б дистанційно вступити в дискусію, тема якої мені дуже небайдужа. Ну, по-перше, хотілося б підтримати позицію автора книги «Релігійний вимір журналістики» Олександра Щипкова, який звернув увагу на те, що на якість таких матеріалів впливає релігійний досвід журналіста: «Неважливо, про що він пише, але важливий його рівень релігійності. Іноді береш тексти дуже досвідчених журналістів із величезним життєвим досвідом і вже немолодих людей, які не так давно прийшли до віри і які неминуче почали висловлювати свою думку про Церкву і релігійні процеси. Але градус їхньої віри - дитячий або підлітковий, і це видно між рядків».

Тут, на мій погляд, мова йде про ступінь заглибленості в тему. Журналіст може бути професіоналом з дипломами і кубками різних конкурсів на полиці, але він може бути просто не в темі. І мені з такими людьми нерідко доводиться зустрічатися. А зануритися в тему може тільки той, хто має хоч якийсь релігійний досвід, а не лише вміє свічки перед іконою ставити.

Формула православної журналістики

Проблема сучасної журналістики полягає в тому, що ЗМІ стало таким собі конвеєром новин, інтерв'ю, публіцистики. Від цього залежить рейтинг, а отже зацікавленість рекламодавців, інвесторів і т.д. Редакція дає кореспонденту короткий час на підготовку матеріалу, який з цієї причини пишеться по верхах, без володіння термінологією.

«Саме по собі воцерковлення не може бути гарантією якості журналістських текстів», - зауважив протоієрей Максим Козлов, заступник голови церковного Навчального комітету. З цією тезою важко не погодитися, оскільки це як двічі два. Баба Маруся зі свічкової лавки, природно, нічого путнього не напише. Для цього необхідний навик написання журналістських матеріалів. Звідси можна вивести формулу: воцерковлення + навик = православна журналістика.

Різати православне вухо

Але от з наступною думкою отця Максима готовий серйозно посперечатися: «Чи може бути релігійна математика? Є віруючі Православна журналістикаматематики, філологи, будівельники. Але зуби, наприклад, ми підемо лікувати, перш за все, до професіонала, а не до молитовника». Цей довід люблять наводити апологети, які вважають, що православної журналістики, як такої, не існує. Пропоную подивитися на це питання з духовно-лінгвістичної сторони. Словосполучення «православний стіл» - це безсумнівно оксюморон, але, в теж час, «православна книга», «православний сайт», «православна газета», «православне радіо», «православна передача» - не ріже нам вухо, бо звучить органічно.

 На мою думку, православним може бути все, що містить в собі євангельський дух, який поширюється через слово. Все це є у книги, сайту, газети, журналу, радіоканалу, телевізійної передачі. А біля столу, лікаря, сантехніка - цього немає, тому що головні їхні функції в іншому: це бути підставкою, лікувати і лагодити. У цьому зв'язку вважаю, що доречне у вживанні словосполучення «православний учитель», наприклад, стосовно до педагога недільної школи, богословських або катехізаторських курсів.

І хто вирішив, що православними можуть бути тільки молитви і співи? Адже православне християнство не закінчується для людини з виходом з храму.

Універсальне християнство

До того ж, якщо відмовити журналістиці в дозволі на епітет «православна», то за аналогією ми повинні заборонити й інші словосполучення з цим епітетом, наприклад, «православна література». Але ж є таке явище як «медична література» - чому ми тоді повинні відмовлятися від православної? Передбачаю заперечення, мовляв, ну, немає ж такого явища як «медична журналістика»...

Думаю, тут є вагомий аргумент. Такого явища немає, тому що медична наука - стосується лише окремих фахівців, тобто через специфіку теми вона цікавить лише вузьку групу людей. Це і гальмує розвиток цього явища. У той же час православне християнство - універсальне і стосується кожної людини, відповідаючи на питання математиків, лікарів, сантехніків та інших.

До того ж, за останні кілька років сформувалася ціла плеяда журналістів, які пишуть в розрізі православного християнства. Це саме православна журналістика і не потрібно цього соромитися.

Блогери - неожурналісти

Святослав ШевченкоНу, і наостанок, хотілося б заперечити ще одному спікеру семінара архімандриту Саві (Тутунову). «Труд професійних журналістів необхідно відрізняти від праці блогерів, навіть незважаючи на те, що останніх можуть читати більше трьох тисяч чоловік, і вони можуть сприйматися читачами як журналісти», вважає священнослужитель. – «Написати в себе що-небудь у фейсбуці або твіттері може кожен. Але це не є журналістикою». Виходить, що журналіст це той, хто заробляє собі на життя журналістикою?

Ну, по-перше, я б почав з того, що відділив би соціальні мережі від блогів. Це все-таки різні речі. Особливо Твіттер не може за визначенням служити для цих речей. Це скоріше цитатника, блокнот посилань. Наприклад, той же Живий журнал - це платформа для повноцінних журналістських матеріалів. Крім цього, потрібно розрізняти і характер публікацій.

Якщо кумасі пліткують про те, що приготувати на обід або хтось ніготь в магазині зламав - то це, звичайно, не журналістика. Але коли людина пише реальний репортаж з місця подій, з коментарями очевидців або повноцінний оглядовий матеріал, що розкриває соціальну проблему - що це як не журналістика? Тому навіть ризикну назвати блогерів - неожурналістами.

Ієрей Святослав Шевченко

Джерело: svyatoslav.livejournal.com

Переклад українською: Православний оглядач

To Top