Християнський оглядач блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться (Матвія 5:9)
  • жнива

Предстоятель УПЦ: Війна – плід крайньої внутрішньої зіпсутості людини

17 серпня 2014 року відбулася інтронізація новообраного Предстоятеля УПЦ. Наступного дня «Церковна православна газета» взяла перше після інтронізації інтерв’ю у Блаженнішого Митрополита Онуфрія (Березовського).

 Митрополит Онуфрій освячує яблука на Преображення 2014 року

— Ваше Блаженство, розкажіть, будь ласка, про завдання, що стоять нині перед Українською Православною Церквою.

— За всіх часів першочергове завдання Церкви — допомогти людині очиститися від гріха й примиритися з Богом. Примиряти наших співгромадян з Богом — сьогодні найважливіше завдання Української Православної Церкви.

Друге, на що ми повинні звернути увагу, — соціальне служіння Церкви. У цьому напрямі Церква знаходить спільну сферу співпраці з усіма прошарками суспільства — з державними структурами, з комерційними та соціальними організаціями та ін. І це служіння нас зближує. Милосердя до стражденних і знедолених, незалежно від їхньої національності та соціального становища — один із головних напрямів служіння Церкви. Наше милосердя має виявлятися у вигляді молитви, співчуття, розради, якщо необхідно — надання матеріальної допомоги, а також у захисті тих, кого ображають.

 

— Головне служіння — все-таки молитва...

— За допомогою молитви Церква вирішує майже всі свої питання.

 

— Що потрібно змінити в нашому суспільстві, аби в ньому зникли чи хоча б зменшилися ненависть і напруження?

— Треба викорінювати гріх, який робить людину агресивною, злою, здатною на найбільш негативні вчинки.

 

— А що в цьому контексті має робити Церква?

— Ми сповіщаємо і нагадуємо людям про те, як Господь вчить нас поводитися за таких життєвих обставин. І не тільки нагадуємо, але й молимося про людей, якщо вони самі не можуть звільнитися від гріховного тягаря, щоб, за молитвами Церкви, Господь допоміг їм зростати духовно, щоб війна була припинена насамперед у серці людини, бо саме звідти починаються всі біди. Якщо людина не має миру з Богом, вона не має миру із самою собою, не має миру з людьми — звідси починається ворожнеча. Спочатку — ворожнеча проти власної совісті, потім ненависть до тих, хто нас оточує, а потім — війна. Війна — це сумний плід крайньої внутрішньої зіпсутості людини.

 

— Владико, у недавньому інтерв’ю Ви сказали, що одна з функцій Церкви — бути посередником між державою та суспільством. Яка специфіка такої посередницької функції?

— Церква завжди захищала й захищає ті верстви населення, які страждають від свавілля та злиднів. Вона нагадує державі про їхнє існування. Можливо, через заклопотаність або з якихось інших причин чиновники не все помічають, не на все звертають увагу, й Церква нагадує, що є такі люди, яким потрібно допомогти.

 

— Більшість наших громадян хрещені ще в дитинстві. Однак регулярно ходять у храм, сповідаються, причащаються порівняно невеликий відсоток хрещених. У чому наша недоробка, що необхідно змінити?

— Аби підвищити духовний рівень наших парафіян, треба підвищити рівень кожного з нас — служителів Церкви. Якщо цього не буде, нам стане важко щось змінити. Вчитель низького рангу ніколи не зможе виховати учня високого рангу. Щоб поліпшити духов­ний стан суспільства, потрібно поліпшити наш власний духовний стан.

Преподобний Серафим Саровський сказав: «Здобудь дух мирний, і біля тебе спасуться тисячі». Ти сам по-справжньому примирися з Богом і можеш нічого не казати — тисячі навколо тебе знайдуть умиротворення та спасіння.

 

— Чи може Церква сприяти припиненню конфлікту, наприклад, діалогом із владою або із суспільством?

— Церква сама по собі не веде такий діалог, тому що не бере участі в цьому конфлікті. Вона тільки закликає протиборчі сторони до діалогу, щоб вони сіли за стіл переговорів і знайшли рішення, як припинити кровопролиття.

 

— Чи допомагає Церква біженцям зі сходу країни?

— Ми відправили майже 150 тонн гуманітарного вантажу в постраждалі райони Донбасу, зібрали близько мільйона гривень пожертвувань для матеріальної допомоги, надаємо прихисток біженцям при храмах і монастирях.

У Святогірській Лаврі знайшли тимчасовий дах близько 400 біженців, з них — 200 дітей. В обителі щодня годують по 10 тисяч чоловік, які приходять із міста, де все зруйновано, відсутнє постачання, немає їжі та предметів першої необхідності.

Багато біженців ми прийняли в Дніпропетровській області.

 

— Чи функціонують єпархіальні управління в Донецьку та Луганську?

— Так, функціонують. Ситуація в Луганську складніша, ніж у Донецьку. Луганський єпископ не може туди дістатися — зруйновано шляхи сполучення, висаджено в повітря мости. Донецьке управління працює, хоча сьогодні невідомо достеменно, в якому приміщенні воно перебуває, оскільки все щодня змінюється. Однак і там, і в Слов’янську, і в інших гарячих точках є єпископи, і вони несуть місію служіння, перебуваючи разом зі своєю паствою.

 

— Владико, Ви вже 24 роки несете єпископський послух у Церкві. Напевно, багато часу й сил забирає адміністративна діяльність. Спираючись на власний досвід, порадьте мирянам,  обтяженим різними обов’язками, де брати сили, час для молитви, для духовного життя?

— Людина повинна сама виділяти час для свого духовного становлення, за неї цього ніхто не зробить. Духовне відновлення відбувається у храмі та в особистій молитві. Треба знаходити час для відвідування храму: переглянути свій режим, змінити звички, від чогось зайвого відмовитися. Людину відновлює благодать Божа. Вона дається, коли людина приходить у храм на спільну молитву або усамітнюється в домашній, особистій молитві.

 

— Які головні якості повинен мати архіпастир?

— Загальновідомо, що це мають бути жива віра, засвідчена справами, терпіння, страх Божий, смирення і покірливість. А до цього вже додається й мудрість. Якщо людина виявляє і примножує ці чесноти, то Господь збільшує й мудрість.

 

— А які риси Ви цінуєте в людях?

— Віру і страх Божий. Якщо людина має це в собі, значить у неї є великий потенціал для того, щоб духовно вдосконалюватися. Якщо цього нема, то з такою людиною дуже складно працювати і складно допомогти їй у духовному розвитку.

 

— Блаженніший митрополит Володимир писав про важливість таких категорій, як свобода і соборність у Церкві. Як треба розуміти ці категорії?

— Свобода означає відсутність гріха, тобто звільнення від гріха. Якщо людина звільнилася від гріха, то вона по-справжньому вільна. Якщо ж ні, то вона не може бути вільною. У Церкві свобода обмежується Божественним законом. Є закон, який визначає те, що людині корисно і що шкідливо. Ось у рамках цих заповідей і полягає нормальна свобода людини. Якщо людина не виходить за ці рамки, то вона звільняється духовно.

Коли у людині переважає одноосібність, то вона уявляє себе великою і неповторною. А соборність спонукає людей поважати одне одного, коритися одне одному. А за смирення Господь дає людині розуміння істини й допомагає їй.

 

— На Соборі єпископів Ви ініціювали створення стипендії імені Блаженнішого митрополита Володимира. Що це за стипендія й хто її може одержати?

— Це стипендія для найкращих студентів академії та вихованців семінарії. Блаженніший митрополит Володимир знаходив можливості заохочувати таких студентів. Ми теж шукатимемо якісь джерела, щоб ця традиція продовжувалася.

 

— Владико, іноді Церква стає об’єктом зовнішнього тиску і нападок. Як Церкві гідно здійснювати спасительну місію за таких обставин?

— Ми повинні звернути увагу на своє основне служіння, зробити все можливе, щоб люди знали й розуміли думку Церкви. Від людського поговору не запнешся пеленою: неможливо відгородитися від скорбот, ганьби, дорікань, та й не варто цього робити. У нас приклад — Сам Спаситель, Єдиний Безгрішний. І на Нього зводили неправдиві обвинувачення, що Він їсть і п’є з грішниками. Але Господь терпів це. «Мене гнали — і вас гнатимуть», «Мене ображали — і вас ображатимуть». Такий шлях Церкви. Духовно не досвідчені люди, які слухають темних духів, завжди були тими джерелами, звідки виникали неправда, ганьблення й образа Церкви.

Для нас головне — виконувати свою місію. Ми повинні думати про те, як нас Бог судитиме, а що люди кажуть — хто хвалить, хто ганьбить — це вже справа людська.

 

— Як за таких обставин навчитися любити?

— Якщо є певний рівень духовного вдосконалення, то людина перестає ображатися на кривдника. Якщо цього нема, то вона починає ображатися й шукає шляху, щоб помститися.

 

 — Що б Ви побажали читачам «Церковної православної газети» й Вашій пастві в ці складні і трагічні дні?

— Бажаю вам терпіння, щоб ми терпіли одне одного такими, які ми є; щоб кожний знаходив час для молитви, тому що в молитві людина очищається і звільняється від гріха й у ній же духов­но вдосконалюється; усім — здоров’я та Божого благословення.

Бесіду вів протоієрей Владислав Софійчук, головний редактор «Церковної православної газети»

Митрополит Онуфрій: Усі хто з Христом, зупиніть кровопролиття!

Митрополит Онуфрій: Маємо розірвати пекельне коло вбивств та насильства

Митрополит Онуфрій: Якщо молитва припиниться - політики не врятують світ

Митрополит Онуфрій: Церква - єдина ланка в країні, що з'єднує схід і захід


Речник УПЦ: Інтронізація Предстоятеля – перша в історії української помісної церкви

В УПЦ новий Предстоятель! Аксіос!

Світове Православ’я вітає нового Предстоятеля УПЦ

Президент України особисто привітав нового Предстоятеля УПЦ

To Top