Християнський оглядач блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться (Матвія 5:9)
  • жнива

Митрополит Онуфрій: Якщо молитва припиниться, політики не врятують світ

Інтерв’ю з митрополитом Чернівецьким і Буковинським Української Православної Церкви, місцеблюстителем Київської митрополичої кафедри Онуфрієм (Березовським).

Митрополит Онуфрій (Березовський)

- Ваше Високопреосвященство, Промислом Божим Ви обрані Місцеблюстителем Київської митрополичої кафедри в найбільш складний період новітньої історії нашої Батьківщини. Складна внутрішня і зовнішня суспільно-політична ситуація торкнулася кожного з нас. Багато людей знаходяться у важкому душевному стані, переживаючи про політичне, економічне сьогодення і майбутнє України і кожного з нас. Що б Ви порадили українцям в сьогоднішніх непростих умовах?

- Ми живемо в епоху скорбот і страждань. Ці часи були передбачені святими Отцями. Звичайно, нас дуже турбують і хвилюють певна невлаштованість, що має місце сьогодні в країні, проте подібні проблеми існують у багатьох країнах світу. Народ повстає на народ, царство - на царство, всюди лиха, землетруси, повені та ін. Такими є ознаки останніх часів. Але Господь навчив нас реагувати на це, сказавши: «Не сумуйте, підійміть голови, бо наближається час вашого визволення». Православний християнин повинен з гідністю прийняти те, що Бог допускає нам нині пережити. Нам необхідно переносити це з мужністю, з молитвою, з надією на Бога, на милість Божу.

У таких умовах вкрай необхідна молитва. Вже сказано безліч слів, зараз люди пересичені інформацією, а ось молитви світові дуже не вистачає. І тому я вважаю, що сьогодні головне завдання нашої Церкви - це молитися Богу, просити у Господа, щоб Він, посилаючи випробування, допоміг нам встояти в цих випробуваннях і зберегти людську гідність.

- Після обрання Вас Місцеблюстителем Київської митрополичої кафедри які завдання Ви визначили для себе як головні?

 - Обрання пройшло настільки швидко і несподівано, що конкретних завдань я сформулювати не встиг. Але, повторюся, на моє глибоке переконання, головне завдання Церкви і кожного з нас - молитися Богу. Це наше служіння світові. Церква є духовною організацією, духовним устроєм, і вона повинна здійснювати свою духовну місію серед людей. А духовна місія відбувається тоді, коли Церква вчить людей примирятися з Богом. Це примирення людини з Богом відбувається через покаяння, через молитву. І якщо молитва припиниться, то ніякі політики, ніякі мудреці не зможуть зберегти світ. Він загине. Тому потрібно молитися. Молитися, щоб ми самі себе і один одного не знищили.

- Ви вже понад 20 років очолюєте багатонаціональну Чернівецьку та Буковинську єпархію УПЦ. Яка роль Православної Церкви у збереженні миру в цьому непростому регіоні України?

- Коли Церква виконує свою функцію, то національних проблем не виникає. Тому що люди - українці, росіяни, румуни, молдавани, будь-який інші національності - йдуть до Церкви, до Христа. Якщо в Церкві Христа підміняти іншою ідеєю, то виникають розчарування, певні безлади, церковні розколи... А в Христі всі єдині, і це реально, оскільки зникають культурні чи соціальні протиріччя. І люди відчувають себе не чужими, а братами, адже в Христі немає ні елліна, ні іудея. Цей рецепт в тому числі і для сьогоднішнього часу. Це мікромодель. А макромодель - Україна - багатонаціональна держава.

Якщо ж, наприклад, я буду вимагати, щоб хтось мене поважав, а сам буду поважати його, тільки якщо він прийме якісь мої погляди, то ми ніколи не досягнемо єдності. Необхідно поважати ближнього з його світоглядом, з його принципами, це стане фундаментом нашої єдності. Якщо ми хочемо зробити когось подібним собі, то це треба робити не вдаючись до пресингу, сили, а показуючи власний приклад, щоб чоловік сказав: «Він і справді краще за мене, я хочу бути таким, як він». Ось спосіб придбання однодумців, одновірців.

Взаємоповага - основа єдності Церкви і єдності людського суспільства на землі. Якщо ми хочемо критикувати, потрібно спочатку звернути цю критику до себе, а не до іншого. Бо критика іншого - це теж форма гордині. Я можу не говорити, що я хороший, але можу сказати, що Іван поганий, Степан не такий як треба, і тим самим навести на думку, що я - кращий. Треба себе покритикувати. Якщо кожен з нас це зробить, то й рівень взаємної ворожнечі істотно знизиться. До цього закликає нас Господь, в цьому сенс покаяння. Каючись, людина наближається до Царства Божого, де панує мир, де немає війни і братоненависництва.

- Ви народилися на Буковині. Який був Ваш шлях до Бога?

- Я з дитинства був навчений батьками Православній вірі і не знаю, що таке бути невіруючим. Мій батько - священик. Природно, що мама іноді змушувала мене в дитинстві ходити до церкви, бо не завжди було бажання, та й стояти там важко, ноги болять... До того ж хотілося і в футбол пограти, і на велосипеді покататися. Але мама все одно привчила відвідувати храм.

- А коли відбувся перелом, і Ви самі зрозуміли, що Ваш життєвий шлях - служіння Богу?

- Такі думки у мене виникли, коли я навчався на загальнотехнічному факультеті електроніки і кібернетики в Чернівецькому університеті, хоча і в дитинстві про це іноді замислювався. Після третього курсу вирішив залишити навчання і вступати до духовної семінарії. Але оскільки я займався на вечірньому відділенні, то в семінарії приховав, що вчився в університеті, інакше б не вступив. Крім того, стали в нагоді робочий стаж і трудова книжка - мене взяли в семінарію.

- Хто зробив найбільший вплив на Ваше духовне життя?

- Коли я перейшов у третій клас семінарії, то попросився в монастир, і мене прийняли в братство Свято-Троїцької Сергієвої Лаври, де я прожив 18 років. Моїм духівником був архімандрит Кирил (Павлов) (він духовно опікувався про всю братію), який справив незвичайне враження і був світлим прикладом і для братії, і для мирян. Це людина святого життя, у якого всі вчилися.

- Якщо з'являється вільний час, як Ви його проводите?

- Вільного часу вкрай мало. Якщо з'являється - люблю почитати, подивитися останні новини з життя суспільства. Іноді з кимось поговорити.

- Православні зараз проходять поприще Великого посту. З яким настроєм Ви б порадили постити?

- З бадьорим настроєм, сумувати не можна. Піст - це особливий час активної боротьби зі своїми немочами і пристрастями. Коли людина не звертає уваги на свій внутрішній стан, їй здається, що у неї все начебто непогано. А якщо вона увійде всередину себе, в свою душу, в свою кімнату сердечну, то побачить, скільки там недоліків і немощів - тих духовних звірів, які гризуть зсередини. Тоді людина починає жахатися, впадати у смуток, але сумувати не треба, необхідно боротися з собою. Для цієї боротьби Господь дарував нам піст тілесний, а також слово Боже, читання якого виправляє наше мислення, і молитву. Піст приводить тілесні сили в гармонію, а молитва пов'язує душу з Богом. Людина, який пов'язана з Богом, перебуває ніби під променем світла і бачить свої вади, а також коли до неї наближається друг, а коли - ворог. Якщо ж людина не має зв'язку з Богом, то не бачить всього цього. Вона може щось відчувати в душі, але не в змозі розібратися в цих почуттях і стає легкою здобиччю ворога. Хоча часом їй здається, що у неї все добре.

- Владико, як би Ви визначили найголовніші якості для християнина?

- Найголовніша якість для християнина - це смирення перед Богом і перед ближнім як носієм образу Божого. Навчитися смирятися перед Богом, перед Його всеблагим Промислом, який діє по відношенню до нас, до нашої сім'ї, до суспільства і до всього світу, смиритися перед ближнім, який є образ Божий, - це найголовніше, до чого має прагнути людина. Тому що Святе Письмо говорить: Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать (1 Пт. 5:5). Смирення - шлях до Бога. Якщо ми не величаємося, а смиряємося перед ближнім, то тим самим почитаємо в ньому образ Божий.

розмовляв протоієрей Владислав Софійчук

Фото М. Родіонова

Джерело: Церковна православна газета

Переклад українською: Православний Оглядач


Митрополит Онуфрій: Церква - єдина ланка в країні, що з'єднує схід і захід

To Top