Християнський оглядач блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться (Матвія 5:9)
  • жнива

Митр. Іларіон (Алфєєв): Канонічна православна Церква вміщає всіх

22 березня 2014 року гостем передачі «Церква і світ», яку веде митрополит Волоколамський Іларіон (Алфєєв), став головний редактор порталу «Релігія і ЗМІ», журналіст Олександр Щипков.

Митрополит Іларіон (Алфєєв)

Митрополит Іларіон: Сьогодні ми говоритимемо про Україну. У мене в гостях — головний редактор порталу «Релігія і ЗМІ» журналіст Олександр Володимирович Щипков.

О. Щипков:  Україна кипить. Ситуація і події розвиваються з катастрофічною, якоюсь кінематографічною швидкістю. Ситуація напружена. Усі говорять виключно про політичні складові, і зрозуміло чому, але мене і як православного християнина, і як журналіста цікавить і релігійна складова. Відомо, що Україна — це місце підвищеної релігійності. Там досить багато протестантів, сильні греко-католики, і, на жаль, розчленоване Православ'я. Є основна Українська Православна Церква, яка домінує, і є утворення неканонічні. Як на Ваш погляд може розвиватися релігійна ситуація? Що може відбуватися найближчим часом?

 

Митрополит Іларіон: Насамперед, я хотів би сказати, що ті сумні події, що сталися на початку цього року в Києві і стали причиною людських жертв, кровопролиття, не залишили осторонь релігійні конфесії України.

Були церковні та навколоцерковні групи, які зайняли дуже чітку політичну позицію, вставши з одного боку барикад. Наприклад, згадані Вами греко-католики. В особі свого верховного архієпископа Святослава Шевчука, а також колишнього архієпископа Любомира Гузара, який перебуває зараз на спочинку, вони зайняли дуже чітку позицію з самого початку цього громадянського протистояння, яке переросло, на жаль, потім у збройний кровопролитний конфлікт.

Вони не просто ратували за так звану євроінтеграцію, але навіть закликали до того, щоб західні країни більш активно втручалися в ситуацію в Україні. Справа дійшла до того, що архієпископ Святослав Шевчук разом із Філаретом (Денисенком) поїхав до США, ходив по кабінетах Державного департаменту і просив про втручання США в українські справи. Це одна позиція.

Є й інша позиція, яку зайняла канонічна Українська Православна Церква Московського Патріархату. Це не просто позиція невтручання в політику, бо надто легко було б сказати, що Церква не втручається в політику, — це позиція, заснована на тому, що в Церкві має бути місце людям найрізноманітніших політичних переконань — окрім відверто радикальних і шовіністичних.

Серед чад і духовенства канонічної Української Православної Церкви чимало тих, хто належить до прихильників євроінтеграції. Є люди, які брали участь у подіях на Майдані. Але в той же самий час серед чад УПЦ чимало тих, хто швидше орієнтується на Росію, хто виступає за збереження Святої Русі як єдиного духовного простору, скріпленого єдиною вірою.

Канонічна Православна Церква вміщає всіх. Вона не стає на один з боків барикад. Вона об'єднує всіх, а коли треба, стає між ворогуючими, як це було з ченцями, які вийшли і встали, ризикуючи своїм життям, своїм здоров'ям, щоб запобігти кровопролиттю між двома ворогуючими сторонами.

 Олександр Володимирович Щипков


О. Щипков: Це були ченці канонічної Православної Церкви?

Митрополит Іларіон: Так. Це були ченці канонічної Церкви. (Більше: Київ: Православні священики зупинили зіткнення на Грушевського) 


О. Щипков: Мені доводилося спілкуватися з українськими уніатами, греко-католиками. Вони говорили: на нас лежить певна місія, ми з'єднуємо в собі західне і східне християнство. Я реагував на це досить скептично і говорив, що, незважаючи на всі ці заяви, незважаючи на всю їхню своєрідність, вони в певному сенсі є католицьким проектом. Вони поминають Папу Римського на своїх богослужіннях, наголошують на своїй приналежності до західного світу.

Можливо, тому вони і дивляться на цей західний світ. Все-таки їх меншість. Більшість в Україні православних. Як можуть далі складатися відносини між канонічною Церквою і двома неканонічними утвореннями — філаретівцями, так званим Київським патріархатом, і Українською автокефальною церквою? Чи можливий якийсь діалог? Чи потрібен він взагалі, і як він буде складатися?

Митрополит Іларіон: Якщо закінчити тему уніатів, або греко-католиків, то, дійсно, з точки зору Риму уніати повинні служити мостом між Сходом і Заходом. Власне так цей проект і був задуманий. Але цей спецпроект Католицької Церкви завжди сприймався православними вкрай негативно, тому що, по суті справи, уніати — це люди, які носять православний одяг, дотримуються православних обрядів, але при цьому є католиками. Цей своєрідний статус дає певний простір для маневру як самим греко-католикам, так і Ватикану.

Наприклад, мені доводилося розмовляти з ватиканськими високопоставленими чиновниками щодо тієї позиції греко-католиків, про яку я сказав. Я запитав: як це взагалі можливо, що греко-католицька Церква настільки солідаризується з розкольниками, що вони спільно проводять акції, молебні і подорожі? На це мені відповідали: вони ж автономні, ми у Ватикані їх не контролюємо.

Я тоді говорив буквально Вашими словами: але ж унія — це ваш проект, це не наш спільний проект. Якщо ви його не контролюєте, тоді, можливо, ви могли відмежуватися від цих дій? Але цього теж не відбувається. Тому ми говоримо, що ці дії греко-католиків відкидають нас назад і в нашому діалозі з Римсько-Католицькою Церквою. Ми не можемо повністю розділити греко-католиків і римо-католиків.

Якщо ж говорити про діалог між канонічною Церквою і неканонічними церковними утвореннями в Україні, то я думаю, що цей діалог має перспективи. Невипадково саме зараз, у важкі для України дні Українська Православна Церква виступила з ініціативою такого діалогу — не просто відновлення, а по суті справи початку діалогу, тому що ніякого повноцінного діалогу досі не було.

Питання полягає в тому, як йтиме цей діалог, і на яких принципах він грунтуватиметься. Коли кілька років тому було зроблено спробу почати такий діалог, то з боку розкольницьких утворень перше прохання було таким: давайте ви визнаєте наше таїнство хрещення — невже ж ви вважаєте, що ми як мусульмани, що у нас навіть хрещення недійсне? Мені думається, що це не той стартовий майданчик, з якого треба починати, тому що визнання хрещення , по суті справи, означатиме часткове визнання таїнств. Потім розкольники скажуть: хрещення наше вже визнали, скоро і наше священство приймуть, а там визнають і нашу легітимність.

Все-таки діалог має йти про способи возз'єднання з Церквою тих, хто відпав від неї, як цього і побажали у своєму посланні Предстоятелі Помісних Православних Церков, які зібралися кілька днів тому в Стамбулі — в Константинополі — і прийняли звернення до тих християн України, які сьогодні перебувають поза Церквою.

 

О. Щипков: Владико, чи не можна трохи докладніше розповісти, що відбувалося в Стамбулі? З якою метою збиралися Предстоятелі Православних Церков? Які були прийняті рішення по Україні і не тільки по Україні?

Митрополит Іларіон: По-перше, Предстоятелі Церков збиралися для того, щоб визначити, як готуватися до Всеправославного Собору. Всеправославний Собор — це проект, який існує вже понад 50 років. Підготовка до нього ведеться з 1961 року. Після минулих зборів Предстоятелів ця підготовка вступила в завершальну стадію, тобто, якщо ніщо цьому не завадить, якщо документи, які готувалися до Собору, будуть доопрацьовані за час, що залишився, то сам Собор може відбутися вже в 2016 році. Власне, про це й говорили між собою Предстоятелі Помісних Православних Церков.

 

О. Щипков: Це буде грандіозна подія. З Вашого дозволу ми повернемося знову до України. Часто кажуть, що Українська Православна Церква може відколотися від Руської Православної Церкви. Які на сьогоднішній день їх взаємини? Це дві рівні структури чи одна Церква? Як розібратися в цій ситуації?

Митрополит Іларіон: Щоб нашим телеглядачам пояснити максимально доступно, я б сказав так: Руська Православна Церква об'єднує віруючих і Росії, і України, і Білорусі, і Молдові, і цілого ряду інших держав. Але в деяких з цих держав місцева Церква має самокерований статус.

Це означає, що, наприклад, Українська Православна Церква Московського Патріархату входить до Руської Православної Церкви, але має самокерований статус. Вона самостійно обирає свого Предстоятеля — митрополита Київського і всієї України, — і всіх своїх архієреїв без узгодження з Москвою, вона повністю незалежна як фінансово, так і в адміністративному відношенні. Той зв'язок, який зберігається, — це духовний зв'язок. Він полягає в тому, що за богослужінням поминається Патріарх Московський і всієї Русі як Предстоятель єдиної Руської Православної Церкви, а вже слідом за ним поминається митрополит Київський.

Ще один, швидше символічний, зв'язок полягає в тому, що після того як єпископат Української Церкви обирає свого Предстоятеля, це обрання затверджує Патріарх Московський і всієї Русі. От власне і все, в чому полягає цей зв'язок.

 

О. Щипков: Тобто Москва не може впливати на кадрову політику Української Православної Церкви?

Митрополит Іларіон: Не може, а Київ може впливати.

 

О. Щипков: Я якраз і хотів про це запитати, тому що Блаженніший митрополит Володимир — постійний член Синоду Руської Православної Церкви.

Митрополит Іларіон: Абсолютно вірно.

 

О. Щипков: А єпископат Української Православної Церкви бере участь у наших Соборах?

Митрополит Іларіон: Весь єпископат Української Православної Церкви бере участь в Архієрейському Соборі Руської Православної Церкви. І в засіданнях Священного Синоду крім Блаженнішого, як правило, бере участь ще один архієрей Української Православної Церкви.

Українська Церква представлена в органах центрального керівництва, і вона саме має можливість впливати на прийняття рішень в Руській Церкві. Наприклад, якщо ми захочемо обрати якогось єпископа, а Блаженніший митрополит Київський буде проти його кандидатури, то ми не оберемо його; а, якщо в Україні захочуть обрати якогось архієрея, то у нас не буде ніякої можливості втрутитися з Москви і сказати, що ми проти. Так діє цей самокерований статус.

Я хотів би повернутися до Вашого питання, на яке я ще не відповів: що власне сказали Предстоятелі Церков у Стамбулі щодо України? Їхня відповідь містить три складові. По-перше, всі Предстоятелі закликають до того, щоб всі питання на Україні вирішувалися мирним шляхом без кровопролиття. По-друге, неприпустимі силові захоплення храмів або монастирів. По-третє, вся Православна Церква молиться про те, щоб особи, які перебувають у розколі, поза лоном Церкви, повернулися до Церкви. Ось ті три речі, які Предстоятелі спільно сказали про Україну.

 

О. Щипков: Це досить важлива деталь. Предстоятелі Православних Церков закликали до церковної єдності. Зробили наголос на те, що існує канонічна структура і запросили до неї повернутися.

Митрополит Іларіон: Власне, в цьому і полягає те возз'єднання українського Православ'я, якого ми всі чекаємо, на нього сподіваємося і про нього молимося.

 

О. Щипков: Я сподіваюся, що це відбудеться. Хоча особисто мені здається, що це буде процес надзвичайно складний — коли я кілька років тому подорожував по Україні з дослідницькими завданнями, то виявив, що релігійна пасіонарність українців є дуже високою, але при цьому вони постійно між собою щось ділять.

Причому в Росії не завжди уявляють, яка там ситуація. Я був у селах, де спостерігав найжорстокіші конфлікти між протестантами й греко-католиками — були мало не війни між ними. Православних там не було взагалі. Для мене не дивно, що і протестанти відіграють у релігійному житті України таку активну роль. Владико, яким є Ваше особисте відчуття і як архієрея, і як людини: скільки часу знадобиться українським православним на подолання цього трагічного розколу?

Митрополит Іларіон: Я не готовий робити якісь передбачення, тому що досвід показує, що на це йдуть десятиліття. Як це було з тим розділенням, яке існувало в руському розсіянні. Не одне десятиліття ми чекали возз'єднання, яке відбулося в 2007 році. Хоча через політичні обставини воно, здавалося, могло б статися і раніше.

Ми можемо тільки молитися і терпляче трудитися для того, щоб це відбулося. Нинішня криза, яка охопила українське суспільство, дає для Церкви — насамперед, для канонічної Церкви — унікальну можливість всіх об'єднати і всіх примирити. Суспільно-миротворча місія Церкви — найголовніше, що ми намагаємося зробити на засіданнях Священного Синоду, і що робить сьогодні Українська Православна Церква Московського Патріархату.

Я сподіваюся, що в ситуації, коли між двома політичними системами, між двома країнами виникло таке серйозне протистояння, Церква зможе відіграти і відіграє свою унікальну примирливу роль.

Джерело: Патріархія.ru


В РПЦ засуджують "вигадки" критиків Всеправославного Собору

Митрополит Іларіон (Алфєєв): В Сирії відбувається геноцид християн

Митрополит Іларіон (Алфєєв): Унія - не шлях до єдності

Предстоятелі Церков назвали три складових для вирішення церковної кризи в Україні

Митрополит Онуфрій: Церква - єдина ланка в країні, що з'єднує схід і захід

To Top