Християнський оглядач блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться (Матвія 5:9)
  • жнива

«Весілля виходить, а тут мерця оплакують»

Джерело: Газета.ua

Львів. Церква Пояса Пресвятої БогородиціУ похоронній каплиці поряд із храмом Пояса Святої Богородиці (праворуч церкви) у Львові майже щоночі залишають мерця. До ранку родичі з ним прощаються, голосять

Ми вселилися сюди п'ять років тому. Раділи, бо жити поряд із церквою — гарний знак. Потім тут звели трупарню. Глянь, що відбувається, — говорить львів'янин 37-річний Андрій Заліско з вул. Головатого. З його двором межує храм Пояса Пресвятої Богородиці.

До церкви під'їжджає білий бус "мерседес". З нього виходять люди з поховальними вінками, заносять до церковної каплички закриту дерев'яну труну.

— У чоловіка був рак, скоро почав розкладатися. Запах такий, що труну не відкриваємо, в хату вирішили не нести. Там же діти, — зітхає вдова.

І таке ледь не щодня, — Заліско затуляє очі долонями. — По всіх санітарних та будівельних нормах, між моргом та житловими будинками має бути не менше 300 метрів. А в нас десь 20-22. Зранку встаєш, на вулиці сонечко світить. Ідеш каву пити, а у вікні — похорон. На психіку давить. Я ходив до священика. Пропонував загородити трупарню парканом або вхід з другого боку зробити. Не хоче. Каже, такі будівлі є у всіх селах, і нічого. При чому тут села? Останній раз до нього мама пішла скаржитися. Так повернулася у сльозах.

65-річна Стефанія Заліско запарює каву на другому поверсі будинку. Вікно виходить на капличку, де відспівують мерців.

Неможливо жити. Кожен ранок думаю, буде похорон чи ні, — каже. — Мерців звозять звечора, цілу ніч родичі з ними прощаються, плачуть. Я співчуваю їм, але ми не хочемо кожен день у похороні жити. Хочеться закрити вікна на жалюзі і втекти кудись. Раніше онучка зі школи до нас приходила. Зараз не хоче: "Бабусю, у тебе там страшно".

— Уже й гостей до себе соромимося запрошувати, — продовжує господар. Він — заслужений артист України. — А скільки тут інфекцій множиться. Здорові ж люди не вмирають. По суботах іще та картина. З церкви весілля виходить, а тут мерця оплакують.

У церкві Пояса Пресвятої Богородиці отець Іван Ковалець править заупокійну службу. Голосіння родичів чути на всю округу, одна з жінок непритомніє. Священик призначає похорон на наступний день, тіло залишає у капличці.

Похоронна капличка дуже потрібна, бо не можуть родичі нести небіжчика на дев'ятий поверх. Артист не може сі дивити, як люди вмирают. Я тоже сі не можу дивити, але таке життя, — пояснює. — Каже мені ставити паркан. А де взяти на нього 60 тисяч гривень?

У Львівській єпархії греко-католицької церкви обіцяють владнати конфлікт. Кажуть, храм перевірить вікарій — заступник єпископа.

Священик побив церковного бухгалтера

Парафіяни львівського храму Пояса Пресвятої Богородиці нарікають на настоятеля Івана Ковальця. Чимало перейшли до інших парафій.

— Розчарувалися у церкві. Є навіть такі, що у секти подалися, — говорить вірянка 66-річна Марія Андріївна. — Коли цей храм будували, священик одночасно особнячок собі поставив. Цю капличку теж без дозволів установив, тут порушені всі будівельні норми. Колись вона впаде на людей.

75-річна Ганна Пік із 1990 року працювала бухгалтером у храмі Пояса Пресвятої Богородиці. Запевняє, що її побив отець Дмитро.

Раніше в церкві правили три священики — Іван, Михайло та Дмитро. Іван із Дмитром були заодно, забирали гроші з церковної каси собі. А отець Михайло їх стримував, бо він священик від Бога. То вони вижили його. Михайла перевели в церкву на Левандівку. Народ обурився: Михайло 20 літ правив у храмі, Дмитро — тілько три. Кажуть, краще хай того заберуть, почали збирати підписи за Михайла. Я тримала списки в руках. Дмитро вирвав їх, пихнув мене. Я впала, набила шишку, а та туша на 130 кілограмів іще зверху на мене звалилася. Не знаю, як такий бандюга може бути священиком.

Ганна Пік нарікає і на отця Івана:

Він нічого для церкви не робить, тілько гроші гребе. Його жінка при храмі продавала вінки. Прибуток забирає, а податки церква платить. Недалеко звідти жила пані Зара. На храм цілу шкатулку коштовностей пожертвувала. Прийшла на службу, а її золото — на священиковій жінці. Перед смертю Зара заповіла, щоб її в іншій церкві відспівували.

 Лілія ДУХ

To Top