Християнський оглядач Нечестивим же немає миру, – говорить Господь (Ісая 48:22)
  • Tu es Petrus
  • Церква святого апостола Андрія у Львові
  • Традиційна римо-католицька месса
  • Свт. Іоан Златоуст звершує Божественну літургію
  • Люрд. Місце явлення Пресвятої діви Марії святій Берднадетті Субіру

Архієпископ УПЦ (МП): Унія це проблема не тільки України

Інтерв’ю Архієпископа Білоцерківського і Богуславського УПЦ (МП) Августина (Маркевича) польському виданню „Przegląd Prawosławny”

- Православні в Польщі знають Вас, як Львівського владику.

 - Вже чотири місяці я несу служіння в єпархії Білоцерківській і Богуславській під Києвом.

- Близькість до столиці, безумовно, допомагає Владиці як керуючому  теологічно-канонічної богословської комісії при Синоді української Церкви, а також як керуючому Синодальним відділом у справах по зв’язку із збройними силами України?

- Так безсумнівно.

- Львів та околиці це передовсім гостра для православних проблема уніатства. У Баламанді в 1993 році міжнародна змішана православно-католицька комісія погодилися, що унія не є шляхом до єдності. Між тим, уніатська Церква в Україні все ще жива, активна структура. ЇЇ обличчя змінюється? 

- Так. Сьогодні вона нагадує троянського коня, який несе у своєму нутрі католицизм на Схід, традиційно православні землі.

- Та Церква, як ми знаємо, осіла на заході України, в областях Львова, Тернополя. 

- Історично, але не сьогодні. Уніатські церкви вже стоять по всій Україні, а також на сході, півночі, півдні. В Білій Церкві, де я служу, вже організували одну парафію. У златоглавому Києві, матері городів руських, уніатам віддано найстарішу православну церкву – на Аскольдовій Могилі та святого Миколая. В лівобережному Києві, де історично ніколи не стояла нога уніата, греко-католики звели величезний собор у візантійському стилі, а при нім патріаршу резиденцію.

- А як щодо православного собору  у Львові? (мається на увазі Собор для УПЦ МП, - прим. перекл.)

- Парадокс полягає в тому,  що там де історично існувало православ’я - Львів, Галичина - влада не дозволяє на нормальне функціонування нашої Церкви. Різними способами ускладнюють отримання земельної ділянки для будівництва будь-якої святині. Протягом декількох років ми шукаємо землю під будівництво кафедрального собору у Львові. Тепер цією проблемою займається мій наступник владика Філарет. Нажаль, в Україні застосовуються подвійні стандарти - те, що уніати отримують легко, для православних часто стає недоступним.

- Складається враження, що теперішній православний світ бачить проблему унії як питання внутрішнє, українське, регіональне. 

- Дуже гарно помічено. На момент появи унії у Великому князівстві Литовському, або після Собору 1596 року в Бересті, на неї відреагував увесь православний світ - Єрусалим, Антіохія, Aфон, Москва, Константинополь. Патріархи, ченці, козаки, братства, князі, богослови - всі показали, пильність, готовність до захисту. Сьогодні, коли унія пройшла як вірус мутацію і стала значно грізнішою, до неї звиклося і в православному світі. Тому протягом двох десятиліть нею переймалися лише в Галичині та сусідніх районах. 

- Діалог між православ'ям і католицизмом в останні десятиліття розвивався  та приносив плоди. З уніатською Церквою  таке можливо? 

- В греко-католицькому середовищі  існує досить товстий шар ненависті до православ'я. Сьогоднішнє Православ'я , яка зберігає традицію святих отців Церкви, уніати сприймають, як докори сумління, у порівнянні з тим, як самі далеко відійшли від тієї традиції, які великі зміни зробили, і як загубилися, в якому широкому шпагаті розтягнулися між Сходом та Заходом. Їх ненависть до Православної Церкви подібна до тієї, яку бідні мають до багатих, або двійочник до відмінника.

- Папа Іван Павло II у своїй енцикліці "Orientale Lumen" побачив цінності, які несуть православні.

- Папа каже, що католики повинні бути відкриті до того, що приносить православ'я, цінувати традиції - молитву, яка здатна виховати людину в сенсі догматичному, моральному, естетичному  та аскетичному. Він говорить про чернецтво, яке зберегло унікальне поєднання суворого подвигу з духовною радістю від Воскреслого Христа, про традицію Ісусової молитва. Він говорить про старців, велич яких не пов'язана з силою ієрархічної влади, а з реальними досягненнями святості, яка направляє людей до Христа. Одним словом, на Сході є чому повчитися і чим захоплюватися.

- Папа не вказує в своїй енцикліці на уніатів, що вони якимось чином належать до Сходу. 

- Сучасні уніати більше не володіють скарбами духовності Сходу. Вони впродовж більше чотирьох століть функціонування унії на наших землях дуже далеко відійшли від православного коріння. Процес втрати східних скарбів був поступовим, але неухильним, послідовним. Сьогодні ця церква дуже латинізована. У сімнадцятому столітті, Петро Могила ще міг вести прямий діалог з уніатами. У сімнадцятому-дев'ятнадцятому століттях цілі уніатські громади поверталися до Православ’я, цілі області, тепер такого процесу практично не має. Ниточки були порвані. Якщо повернення і є, то тільки на рівні свідомих особистостей.

- Чи уніатська Церква продовжує поглинати православних?

 - Поглинає, врешті-решт, ця церква була місіонерською від заснування.

- Чи сприяє цьому поглинанню сучасна культура? 

- Ліберальне мислення однаково поширюється на будь-які форми релігійного життя. Для величезної маси сучасних християн - маловоцерковлених, а вони, нажаль переважають - просто не має значення, читається Символ віри з Filioque чи без, поститися перед прийняттям Святих Тайн чи ні, чи взагалі поститися, святкувати за новим чи за старим стилем. Одночасно ліберальний розум роздумує над тим чи запроваджувати жіноче священство, одностатеві шлюби.  Для маловоцерковлених людей  розмови про унію є "вищою математикою" або "церковною політикою". Вони підуть до того храму, який знаходиться найближче до їхнього дому. Підуть туди, де від них небагато буде вимагатися, де пости фактично скасовані, де євхаристійний піст скорочено до години або практично його нема, де літургію скорочено до 40 хвилин, де навіть «недільну» літургію пропонують відслужити в суботу вечором, щоб віруючі могли провести неділю «культурно» - на кортах, рибалці, в театрі, супермаркеті. Підуть туди, де вже немає місця для всенічної або ранньої і не завжди є місце для Бога. Це все пропонує уніатська Церква – легка дорога, широко відкриті двері. Крім того уніатське духовенство, щоб здобути віруючих, пристосовується до будь-якої ситуації - на заході України голять бороди і будуть читати Символ віри з Filioque, на сході відростять бороду і пропустять Filioque.

- Про унію говориться на конференціях науковою мовою. 

- Я не можу говорити про унію стерильною мовою. Унія народилася в кінці шістнадцятого століття на тлі шахрайств і хабарництва. Потім дійшло до кровопролиття. Переносячи розмови про унію до зал конференцій, симпозіумів, замикаємо коло безконечних міркувань, які підтримуються посиланнями, зносками, цитатами. Апологети унії почувають себе в цьому середовищі як риба у воді. Ми говоримо, що унія була непотрібна, унія була руйнівною. Вони говорять:  унія – це міст прокладений між Сходом і Заходом, шлях до примирення і миру в майбутньому.

- У вас є проблема націоналізму в Україні? 

- Як і в будь-якому суспільстві є патріоти і націоналісти. Як говорив англійський письменник Річард Олдінгтон, патріотизм це жива відповідальність, від себе додам - любов до Батьківщини, готовність померти за неї. А націоналізм  нагадує дурнуватого півня, який сидить на купі гною, і всім нав’язує свою зверхність над іншими. 

Відзначимо, що в націоналіста на порядку денному боротьба з ворогами. Він тією боротьбою живе. Це його хліб насущний. У Церкві та суспільстві в цілому завжди є люди, повні здорового глузду, врівноважені, які аналізують ситуацію. Але існують також ті, що крайні. Праві - це націоналісти. Ліві - марксисти, революціонери. Вони виходять за межі норми. Але так завжди є.

- А яка роль Церкви у вихованні суспільства? 

- Це вказування на те, що наша дорога має обмеження. Не можна відхилятися занадто вправо або вліво.

- Як дивиться Церква на державну владу? 

- Бог веде багато царств до покори. Коли вони прагнуть панувати над світом, і часто тим самим експлуатувати його, то заходять далеко, коли намагаються створити однополярний світ через свою гегемонію, а це є ненормальним, йде всупереч навіть законам логіки і фізики, тому у цих імперіях розпочинає щось тріщати. Більшовики намагалися побудувати однополярний світ. Їхня імперія закінчилася досить швидко, після 70 років. Зараз американці повинні дивитися на «совіти» і вчитися, як уникати помилок. Інша справа, що імперія може несвідомо використовувати хватку бульдога. Коли вони захоплять шматок світу, тримають його в спазматичних обіймах, навіть якщо цього бульдога б’ють і йому це боляче. Навіть коли він знає, що може бути вбитий, здобичі не відпустить.

- Що владика може сказати про сусідню Білорусь? 

- Це нація сповнена смирення. Білоруси багато настраждалися  від загарбників, терору,  радянського та європейського режимів, принаймні німецького. Постраждали більше, ніж інші народи, і не тільки в двадцятому столітті. Постраждали у сімнадцятому і вісімнадцятому від Наполеона, Москви, шведів. Але вони не кричать: віддайте нам борги, компенсуйте нашу кривду. Білорусь не назвала себе великою, як Великий Рейх, Річ Посполита, Велика Русь. Це просто Біла Русь. Все поставлено скромно, без амбіцій. Для мене, стандарти, по яких живе Білорусь, найбільш євангельські.

- Про Білорусь кажуть: бідна країна, відстала. 

- Але ж вона добре розвивається. Подивіться на реальні параметри, а не вигадані деякими політиками і так званими міжнародними співтовариствами: Свобода слова існує. Але кожна свобода повинна мати свої межі, щоб поставити бар’єр для пропаганди одностатевих шлюбів, сексуальній експлуатації дітей, деморалізації молоді. І ці обмеження запроваджені в Білорусі. Для Церкви є найважливішим не те, щоб ставало більше багатих, але щоб було менше бідних і багаті не жили коштом бідних. І такий шлях розвитку пропонує Білорусь. Важливо, щоб люди мали вільний доступ до лікаря, навчання дітей і молоді, пенсіонери. Дивлячись на ці показники, я думаю, що Білорусь в кращому становищі, ніж багато інших країн, які пишаються своїми досягненнями.

- Відчувається, що владика має великі симпатії до Білорусі.  

- Я білорус і з радістю про це говорю. Я народився в Гомельській області. Мій батько був священиком. Хоча Білорусь ми залишили, коли я був ще дитиною, я завжди відчуваю з нею зв’язок. Моє прізвище - Маркевич – характерне для Гомельщини та Білосточчини. Думаю, що маю родинні зв’язки і з Білосточчиною.

- Дуже дякую за розмову.

Спілкувалася Ганна Радзюкевич

Переклад з польської: Православний Оглядач

Джерело: przegladprawoslawny.pl

 

To Top