Християнський оглядач блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться (Матвія 5:9)
  • жнива

Про дійсність таїнства Хрещення в різних конфесіях (православний погляд)

Запитання: Як Православна Церква ставиться до Таїнства Хрещення в інших християнських конфесіях? Чув про різні точки зору на дане питання.

Віталій, Київ р.

Відповідає ігумен Сильвестр (Стойчев), Українська православна церква:

ігумен Сильвестр Стойчев- Питання про дійсність таїнств в інших конфесіях має багато богословських і канонічних аспектів. Історично найчастіше ця тема піднімалася не сама по собі, а у зв'язку із способом прийняття інославних у Православ'я. Церковній традиції властива обережність і розважливість у цьому питанні. Було б невірним вважати, що існує якесь одне універсальне рішення.

Православна Церква, виносячи судження, визначалася і визначається, насамперед, церковною єдністю і вірністю Священному Переданню, всі інші аргументи «за» і «проти» мають додатковий характер. 

Вже святитель Василь Великий, говорячи про хрещення єретиків і розкольників, наводить різні точки зору, але головним вважає «триматися звичаю, і слідувати отцям, які благорозглядаючи влаштували справи наші» (Перше канонічне послання святого отця нашого Василія, архиєпископа Кесарії Каппадокийския, до Амфілохія, єпископа Іконійського).

Тлумачачи це правило святого отця, відомий візантійський правник Іоанн Зонара зазначає, що якщо з боку Православної Церкви відбувається визнання хрещення, то тільки тому, «щоб з причини суворості не зробити їх більш повільними у наверненні до кафоличної Церкви». Тобто питання вирішується суто у зв'язку з бажанням приєднатися до Православної Церкви, і в деяких випадках Церква вирішує, що для конкретного інославного суспільства це можна зробити таким чи іншим способом.

Як вже говорилося вище, Церква дотримується принципу єдності і вірності Переданню, тому, в різних історичних умовах, в залежності від того, як це позначиться на єдності церковній, Православна Церква виносить судження про спосіб прийняття в Православ'я.

У різний час в різних країнах по відношенню до одних і тих самих інославних спільнот могли діяти різні способи прийняття. Це різноманіття пояснюється не культурними звичаями та національною ментальністю, а історичними обставинами - у деяких православних країнах єдність Православної Церкви знаходилася під більшою загрозою, ніж в інших, і, відповідно, могли вживатися різні способи прийняття.

Святіший патріарх Сергій у своїй статті «Значення апостольського спадкоємства в інослав'ї» так писав з цього приводу: «Застосовуючи до однієї інославної спільноти більш суворе чиноприйняття, а до іншої або навіть до тієї ж самої, проте в інший час, чиноприйняття більш поблажливе, Церква керується виключно практичними міркуваннями, міркуваннями церковної ікономії: своїм бажанням і обов'язком сприяти спасінню найбільшого числа людей».

Багатьма іншими авторитетними богословами висловлювалися такі ж думки. В «Основних принципах ставлення Руської Православної Церкви до інослав'я» також відображено цей загальноприйнятий підхід (див.: п. 1.15 даного документа).

Таким чином, практика прийняття інославних через Миропомазання або Покаяння, а не через вчинення над ними Таїнства Хрещення, достатньо представлена в творах церковних письменників. Навіть відомий стовп Православ'я, противник унійних проектів візантійського імператора святитель Марк Ефеський говорить про прийняття в Православ'я з католицизму через Миропомазання (див.: Опаріна Т. А. Грецький чин приєднання католиків до православної Церкви в сербських і українсько-білоруських пам'ятках та їхній вплив на російську традицію // Вісник церковної історії. 2010. № 1-2. C. 215).

Саме ця практика знайшла відображення в богослужбових текстах: «Чинопослідуванні тих, хто приєднується з іновірних до Православної Кафоличної Східної Церкви» наводяться три різних чини приєднання до Православ'я: першим чином - відречення від своїх заблуджень, через Хрещення і Миропомазання - приєднуються ті, хто у Христа не вірили, але сповідував якусь іншу релігію, наприклад язичники; 

другим чином - охрещені поза Православ'ям в ім'я Отця і Сина і Святого Духа, але не помазані святим миром. Вони теж відрікаються від своїх заблуджень (по цьому чину приєднуються і ті римо-католики, які не приймали Миропомазання); 

третім чином - через Таїнство Покаяння - приєднуються римо-католики і вірмено-григоріани (в последуванні цього чину також має місце зречення від заблуджень).

Підводячи підсумок, можна сказати, що:

1. Для церковної свідомості властиво розглядати питання подібного роду виходячи з бажання надати бажаючим прийти в Православ'я максимально доречні способи.

2. Рішення Церкви про прийняття через який-небудь із трьох вищевказаних чинів залежить від багатьох факторів.

3. Визнання того, що одних можна прийняти через певний спосіб, говорить тільки про те, що саме цей спосіб прийняття на Православ'я конкретної історичної реальності є максимально прийнятним. 

Саме по собі визнання одного з цих методів не може вести до якихось далекосяжних висновків про рівність Церков та равночестність священнодійств та ін.

Джерело: Церковна газета

Священство римського папи. Митрополит Іерофей (Влахос)

Чому в РПЦ не хрестять дітей від «сурогатних матерів» без покаяння батьків?

УГКЦ: визнаємо Хрещення навіть, якщо його звершуватиме невіруючий, іудей або мусульманин

Митрополит Митрофан: Невизнана автокефалія і розкол ― різні речі

Єпископ УПЦ: Львівський Собор УГКЦ 1946 року - трагедія для православ`я і католицизму 

To Top