Християнський оглядач блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться (Матвія 5:9)
  • жнива

Православний священик виховав 160 дітей

- А як не взяти дитину, коли приходить дівчина і каже, що їй нічого їсти і ніде жити, і просить взяти крихітну дівчинку? - згадує батюшка. - На сімейній раді було вирішено, що дівчинка - це Боже благословення, а де четверо своїх хлопців, там п'ятий не перешкода. 

Священик Борис Кіцко і діти

Історія цієї великої родини почалася 17 років тому, коли в будинку православного священика Бориса Кіцко з'явилася перша прийомна дівчинка. Маленьку 25-ти днів від народження отцю Борису принесла молода мати. Тихенько зайшла в храм після служби і передала згорток, що копошився.

Тоді ніхто й подумати не міг, чим обернеться подібне поповнення в православній родині. Один за іншим в будинку отця Бориса Кіцка стали з'являтися приймаки.

Були знайди з вулиці, інваліди, яких не брали в дитячі будинки, і навіть діти, яких привозили батьки, що не впоралися з вихованням маленьких хуліганів.

- 6 своїх хлопців і 16 усиновив, хоча батюшка не поділяє їх на рідних і чужих. Намагався допомагати всім. Так виникла ідея створити при храмі сімейний притулок для нужденних, - розповідає служитель обителі ієромонах Олександр.

Але зробити це виявилося не так просто. Через чиновницьку бюрократію батюшка довго не міг домогтися отримання статусу виховного закладу, тому дітей доводилося брати під опіку. Ще для 40 малюків священик став опікуном.

В притулку Бориса Кіцко

Так і без того велика родина священика збільшилася майже в три рази, перш ніж храм отримав офіційний дозвіл на організацію притулок для потребуючих дітей.

Під житло для вихованців пристосували колишнє складське приміщення, передане Церкві багато років тому, обладнали всім необхідним для життя.

- У кожного з хлопців є свої обов'язки, але ніхто не примушує займатися нелюбою справою. Всі відвідують школу, а після доглядають за домашнім обійстям, - розповідає отець Борис.

- Чим відрізняється наш притулок від державних дитячих будинків? - У дитячий будинок приходять на роботу. Відпрацювала людина зміну, і пішла додому. Її не цікавить подальша  доля дитини. Діти там отримують все готове. Готова їжа, чистий одяг. За них виперуть, погладять , приберуть. Своїх дітей ми виховуємо як у великій родині.

Ми тримаємо худобу - коней, корів, кіз, курей, качок, гусей, цесарок, у нас своя пасіка. Коли діти підуть від нас, коли вони виростуть, вони зможуть виростити щось у своєму городі, підняти скотинку. Адже діти охоче вчаться цьому - садять снами в городі, роблять прополку, охоче прибирають урожай. Я їм кажу: пам'ятаєте прислів'я – «как потопаешь, то и полопаєш» (рос). Сьогодні посадимо, а осінь і зиму цим і жити будемо. Тому вони охоче виконують ту працю, яку ми на них покладаємо».

Зараз суспільне ставлення в місті до притулку істотно помінялося. За всі роки роботи тут виховалося понад 160 хлопців, двоє з яких віддали перевагу продовжити справу отця  Бориса і стали священиками.

Добру справу підтримав митрополит Мефодій, єпископ Пермський і Солікамский, вся робота в притулку ведеться з його благословення.

- Не повинно бути чужого горя, повз яке ти можеш пройти, - пояснює отець Борис. - Що ж я буду за священик, християнин, якщо я не допоможу нужденному.

Священик Борис Кіцко і діти

Але отець Борис не зупинився на створенні притулку для своїх дітей. «Коли я став думати, що б таке зробити для моїх хлопців, я згадав про те, як у дитинстві любив коней. Кінь - це ж не просто тварина. У неї є характер. Вона, можна сказати, особистість, друг. І тому особливо прив'язує до себе людину», - згадує батюшка.

Зараз у кінноспортивній школі отця Бориса більше 40 коней, в школі займаються близько сорока дітей з парафіяльного притулку і ще шістдесят з міста. Навчання безкоштовне. Після півтора годин занять дітей обов'язково годують у трапезній. У дощ заняття не відміняються, діти їздять верхи і взимку, і влітку. Школа працює сім днів на тиждень.

Учні самі доглядають за кіньми, сідлають, чистять, миють стайню. Хлопців ыз території кінної школи буквально не виженеш, вони готові проводити тут дні безперервно. Але якщо раптом викладачі дізнаються, що їх учень через коней став прогулювати звичайну школу або у когось знизилася успішність, - можуть відсторонити від занять. Це, звичайно, найстрашніше покарання. Не менш суворий штраф накладається за матірну лайку, розпивання спиртних напоїв і куріння. Але заради коней навіть найзапекліші хулігани готові терпіти таку строгість. Так і починається їх виправлення.

Історія знайдена завдяки Нікі Сусловій. Спасибі!

Джерело: freedom.livejournal.com

To Top