Православний оглядач блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться (Матвія 5:9)
  • Києво-Печерська Лавра
  • Церква святого апостола Андрія у Львові
  • Козацькі могили під Берестечком
  • Свт. Іоан Златоуст звершує Божественну літургію

Що робити християнину, коли йде війна, - інтерв’ю із священиком

Хто-небудь з читачів обов'язково скаже: «Добре давати поради, коли навколо спокійно. А у нас тут - стріляють. Що робити? Як молитися?» У мережі мені не раз зустрічалася фотографія священика з орденами, ветерана бойових дій - це отець Олексій Великопольський, клірик храму архангела Михаїла в Смоленську, йому я і вирішила подзвонити.

Священик Олексій Великопольський- Що робити християнину в тривожні часи? Як перемогти страх, тривогу?

- Православ'я вважає, що в цьому світі все відбувається з волі Божої. Не бійся того, хто може вбити твоє тіло, але не зможе погубити душу.

Перше і основне - мотивація. Для чого я живу? Людина - істота, насамперед, духовна. Наше основне завдання - прожити життя і врятувати свою душу. Довести, що ми - люди і гідні цього звання, що Господь створив нас за образом Своїм, а ми - уподібнилися Йому в своєму служінні. Для цього ми й хрестилися. Як можна боятися того, що Бог посилає? Навіщо боятися, якщо все це - заради спасіння моєї безсмертної душі?

Можливо це грубувато, але завершення життя - це амністія. Ми тут знаходимося для того, щоб довести своїм життям, що ми гідні Царства небесного. Тут ми термін відбуваємо. І якщо цей термін буде меншим, так це ж амністія! Якщо я після смерті повернуся до Отця, то чим швидше це буде, тим краще.

Це не означає, звичайно, що потрібно закінчувати життя швидше. Але й боятися цього не варто. Що Господь вирішив, те і станеться. Ми можемо погодитися з цим, а можемо противитися, можемо прискорити якусь подію, а можемо - сповільнити. І тільки це. Але це - віруючі. А невіруючій людині взагалі дуже важко в цьому світі.

- Батюшка, ви були невіруючим, коли служили в Афганістані?

- Звичайно.

- Я читала, що ви - гвардії майор запасу, пройшли кілька «гарячих точок» і що під час бойових дій ви не втратили жодного зі своїх бійців. Це правда?

- У мене ні один підлеглий не загинув. Був в Афганістані та в Анголі. В Афганістані був начальником відділення  зенітно-ракетного комплексу.

- Афганістан - не Росія. Виходить, що вас послали на чужу війну.

- Ми були романтиками-інтернаціоналістами, щиро вірили в дружбу між народами.

- А як ставитися до людей, які зараз їдуть, щоб взяти участь у військових діях, приєднуючись до однієї зі сторін? Якщо людина сама, з власної волі залишає сім'ю, дітей і поїхала відновлювати справедливість, взявши в руки зброю?

- Це прояв егоїзму. Гординя - перший смертний гріх. У людини має бути мотивація, але ця мотивація не повинна бути нікому на шкоду. Якщо є можливість і бажання допомогти комусь - це благо. Але при цьому ніхто не повинен страждати. Не може бути щастя, якщо при цьому проллється хоч одна сльозинка дитини. Є заповідь: не убий. І крапка.

- Батюшка, вам доводилося тримати в руках зброю і ви такі речі говорите. Як це узгоджується?

- У мене є, вибачте за грубе слово, «відмазка». Я хрестився вже після другої війни. Я був безбожником.

- Кажуть, що атеїстів на війні не буває.

- Бувають. І я був дурнем. У першу війну, в Афганістані, я свято вірив у побудову комунізму, був секретарем бюро комсомолу, потім писав заяву на вступ в партію. Але в Анголі був страшний момент, коли в мене земля захиталася під ногами. Я раптом зрозумів, що все, у що я вірю - неправда. Для того щоб зрозуміти, хто такий Ленін, потрібно прочитати повне зібрання його творів. Ми його вивчали поверхнево за цитатами, а виявилося, що він зовсім не такий як ми вважали. Виявилося, що він - негідник.

- Як у геометрії - з'ясували, що аксіома не вірна? Але навряд чи ви в Анголі під час війни читали зібрання творів Леніна?

- Саме там і читав. У консульство їздив, до бібліотеки. Начальство думало, що у мене «дах поїхав». За читання Леніна взявся після того, як прочитав «При світлі дня» Василя Солоухіна. Герой цієї книги випадково на партзборах відкриває томик Леніна і жахається тому, що там написано. Я письменникові не повірив і вирішив сам переконатися. І зрозумів, що всі ці гасла «Мир - народам, землю - селянам» - неправда. Це тільки гасла, а на ділі одне насильство!

- Виходить, що читання праць Леніна стало для вас засобом від комунізму? І що ж після цього - партквиток на стіл?

- Коли все, чим я жив, виявилося брехнею, перетворилося на фарс, це дуже подіяло на мене. Мене з моєю «комунікабельністю» в Анголі прозвали Похмурий. Я ні з ким не міг спілкуватися. Більше спілкувався з іноземцями, ніж зі своїми. Вийшло так, що в цей час я познайомився з військовими спостерігачами з групи контролю з виведення кубинських військ при ООН, добре що португальською та англійською я говорив вільно.

Під час спілкування з ними я дізнався, що більшість цих людей - віруючі. Потім познайомився з двома американцями з міжнародної католицької організації, які привезли гуманітарну допомогу. Я їм казав: «Невже ви боїтеся нас? Ми - наймирніші люди». А вони у відповідь: «Знаєш, ми привезли їжу і речі для людей, що постраждали від посухи. А ти чого сюди приїхав?» Виходило, що я брешу! Я навчав вбивати. Звичайно ППО - це захист. Але я навчав воювати, а вони - привезли їжу.

Вони виявилися цікавими співрозмовниками і були щирими. У руках одного з них я вперше побачив комп'ютер, ноутбук. У кодексі будівника комунізму нас вчили «боротися з релігійною відсталістю». І ось борець з релігійною відсталістю побачив, як «відстала» людина запросто працює на новітній техніці, яку я бачив вперше. Побачив у цьому невідповідність тим гаслам, якими нам мізки вправляли.

- Тобто - чиста логіка?

- Так. Не потрібно ускладнювати, потрібно бачити правду. Потрібно бути щирим і чесним.

- Але все-таки, що робити, якщо тривожишся за майбутнє, за своїх близьких? Як перемогти страх?

- Тільки віра. По-іншому воно не виходить. Що таке віра? «Здійснення очікуваного і впевненість у невидимому» - йдеться в Посланні апостола Павла до євреїв. Цим все сказано. Всі люди - віруючі, можливо не воцерковлені, але всі - віруючі!

Ось я піднімаюся сходами, я їх не ставив, не розраховував опір матеріалів. Провалиться вона піді мною чи ні? Я довіряю будівельникам, які ці сходи будували, я вірю, що не загину, проходячи по цих сходах!

- Пробачте, батюшка, не втримаюся від прикладу, читала в новинах. Під час хресного ходу йшли віруючі по мосту і чомусь вирішили на ньому одночасно підстрибнути, забувши про закон резонансу. Ніхто на щастя не постраждав, річечка була дрібна ...

- У Євангелії є оповідання про те, як Господь після хрещення постився у пустелі. Там Його диявол спокушав, пропонував стрибнути з висоти, посилався на псалом царя Давида: «Бо він ангелам Своїм звелить, щоб охороняли тебе на всіх путях твоїх. На руках вони понесуть тебе, щоб нога твоя не спіткнулася об камінь.  На гаспида й василиска ти наступатимеш і потопчеш лева й змія».

Звичайно, нічого не станеться з нами без волі Божої, але це не означає, що ми це кожен день повинні перевіряти.

- Ідея відновлення справедливості із зброєю в руках - гординя?

- Світ у нас несправедливий від початку. Якщо Христа розіп'яли, про яку справедливість світу може бути мова? Той, хто робив тільки добро, був бездомним і жебраком. Проповідував, зціляв, воскрешав, а Його за це взяли і вбили. Притому, катували перед цим. А народ, за який він молився, Його зрадив.

Тут треба зробити вибір - з ким ти і для чого. Якщо вибір зробив на користь спасіння безсмертної душі - це одне. А якщо на користь того, щоб побільше грошей було в кишені - інше.

- А можна захистити, нікого не вбивши? Адже на війні в мене стріляють, а я - стріляю у відповідь.

- Повинна бути мотивація. Потрібно віддавати собі звіт - навіщо. На війні не буває без смертей, солдат ризикує своїм життям. Але - навіщо, заради чого? Є гасла, а є - істини. Вони відрізняються.

- Тобто потрібно перевіряти, чи правильно ти йдеш, і чи не розійшлися твої слова з ділами?

- Ось-ось. Звертатися за відповідями до Святого Писання, до Євангелія і тоді все вийде.

- Але в конфлікті у кожної сторони своя правда, а в результаті - ллється кров. Ось ми бачимо в новинах фото вбитої жінки з дитиною і починаємо ненавидіти тих, хто це зробив. Як бути з нашої ненавистю?

- Господь сказав: «Мені помста і я відплачу». Сказано: «Не убий», «не суди», яким судом судиш, таким і будеш засуджений, якою мірою міряєте, такою і вам відміряють.

Ненавидіти треба гріх. Не треба персоніфікувати його. Людина дуже немічна і ласа на диявольські хитрощі. Ми надто слабкі. Нам Господь дав стільки всього: любов, відданість, мудрість, надію, найголовніше - віру. Нам би цим користуватися і радіти ...

Зараз залишається тільки надіятися на Господа і молитися. Вчора у нас в храмі відслужили літургію та збирали пожертви для біженців, які прибули і в нашу область. Війна - велике горе для всіх. Родичі моєї дружини живуть на Південному Сході України, і з ними зараз немає зв'язку.

Для того, щоб здобути царство небесне треба щось зробити. Просто жити, їсти пити і спати - цього мало. Потрібно якось перетворитися, змінитися, довести, що я - Христовий. А як? Можливо, випробування і є той шлях, який потрібно пройти, щоб потрапити в Царство Небесне?

Підготувала Аліса ОРЛОВА

Джерело: miloserdie.ru

Переклад українською: Православний оглядач

Сповідь священика перед Церквою

PRO DOMO SUA: Про Православ`я та національний патріотизм

Як не впадати у відчай та зневіру, якщо навколо несправедливість?

Епідемія зомбі. Як уникнути зараження і чи можна бути на нейтральній стороні?

Патріотизм і Христос. Бесіда з афонським старцем

«Церква з народом» («Церковь с народом») укр, рос.

To Top