Яка роль Ватикану у формуванні Європейського Союзу?

Ольга Четверикова

Об'єднання Європи під егідою церкви завжди було ключовою програмою Ватикану, і основи інтеграції закладалися при його ідейній участі. Після Другої світової війни, прагнучи створити противагу соціалістичним країнам і забезпечити своє духовне лідерство в Західній Європі, він активно сприяв європейської інтеграції.

У 1948 році папа прийняв у Римі другий конгрес Європейського союзу федералістів, створений за сприяння американської Ради з міжнародних відносин і особисто Аллена Даллеса, для мобілізації громадської думки європейців на прискорення інтеграції. Політичні діячі, які стояли у її витоків, переконані католики, що були тісно пов'язані з Ватиканом і одночасно дотримувалися чіткої проатлантичної лінії. Жан Монне, Поль -Анрі Спаак, Робер Шуман і Конрад  Аденауер, які зіграли головну роль в підготовці договору про створення Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС) 1951 року, були ревними католиками, і їхній проект був співзвучний ідеї «католицького інтернаціоналу». Показово, що і договори про Європейське економічне співтовариство  (ЄЕС) і Європейське співтовариство атомної енергії (ЄСАЕ) 1957 були підписані в Римі.

У «золоті шістдесяті» роки церква не могла відкрито претендувати на ідейно-політичне лідерство в силу утвердження світської моделі політичного будівництва, але у Ватикані і тоді продовжувала домінувати ідея, що загальноєвропейський союз - це лише етап на шляху до світового об'єднання чи крок до всесвітнього співтовариства держав, в якому Католицька церква буде займати своє почесне місце. І лише на початку 90 -х років, після падіння двополюсного світу, «Св. Престол», посилаючись на заслуги папства в справі руйнування соціалістичного табору, рішуче активізував зусилля, спрямовані на розширення своєї присутності в європейському інтеграційному процесі. Папа Іван - Павло II вважав, що хаос в СРСР і перспектива вступу до Загального ринку країн Східної Європи, у більшості яких домінувала римська «церква», давали папізму найкращі з часів падіння Наполеона шанси зміцнити свою політичну роль.

У 1990-ті роки Ватикан, домагаючись визнання унікальності його ролі в Європі, виступав не тільки за повернення «християнської спадщини» в європейське будівництво, публічні дискусії і визнання прав релігії, а й за визнання деяких виняткових прав за католицизмом. В одному із своїх звернень 2003 року папа прямо заявив, що «єдина і універсальна, присутня в усіх помісних церквах римська «церква» може внести винятковий внесок у будівництво Європи, відкритої світові. Саме від Церкви виходить модель єдності в різноманітті його культурних виразів, свідомість приналежності до універсального співтовариства, яке коріниться в місцевих спільнотах, але не вичерпується ними».

Але це теорія,  а що стосується практики, то Ватикан налагодив тісні відносин з ЄС, і, хоча він задовольняється тільки роллю спостерігача (членство в ЄС зобов'язало б його йти на неприпустимі для нього політичні компроміси), він володіє різними механізмами впливу на прийняття потрібних йому рішень. Для цього використовуються такі організації, як Комісія єпископальних конференцій ЄС (КЕКЕС), Бюро європейських політичних радників, Європейський католицький осередок. Показово, що будівництво «загальноєвропейського дому» стало пріоритетним напрямком для діяльності «Опус Деї», яка зі своєю ідеєю «святих мирян» виявилася незамінною у справі забезпечення поступового висунення «Св.Престола» на лідируючі ідейні позиції. Орден поширює свої погляди в ЄС через цілу мережу організацій і асоціацій допомоги розвитку, більша частина проектів яких фінансується з бюджету ЄС.

Велика підготовча робота дозволила Ватикану в 2001 році зробити перший рішучий крок, щоб відкрито заявити про себе як про ідейного лідера не тільки в процесі європейського будівництва, але і в реалізації стратегії загальносвітового масштабу. Цього року спеціальною групою КЕКЕС була опублікована доповідь «Світове управління: наша відповідальність за те, щоб глобалізація стала шансом для всіх», який символізував духовне єднання церкви з європейською бізнес-елітою, оскільки до робочої групи увійшли і представники великих фінансово - промислових груп.

У доповіді була викладена програма такого реформування міжнародних інститутів, яка перетворила б їх на органи наднаціонального політичного управління світом, при цьому ЄС пропонувався як новаторська модель або опорна структура нової системи. Автори доповіді ратують за створення Групи світового управління (GGG - Global Gouvernance Group), за підготовку відповідної світової громадської думки, яка повинна володіти «більш універсальним баченням», за перетворення теми світового управління в сюжет екуменічного та міжрелігійного діалогу і т.д. З документа можна зробити висновок, що він є програмним і явно був розрахований на серйозні зміни в майбутньому, які й відбулися у 2008 році з початком фінансової кризи, що ознаменувала собою перехід до «нової ери».

З приходом до влади в 2005 році Бенедикта ХVI концентрація зусиль на Європейському континенті стає пріоритетним напрямом політики Ватикану, а основною темою при цьому є релігійно - етичне обґрунтування будівництва Єдиної Європи та консолідація європейських правлячих еліт на єдиній ідейній основі. Справа в тому, що спроби обґрунтувати необхідність європейської єдності чисто світською ідеєю ідентичності зайшли в глухий кут. У цих умовах можливість надати цьому проекту сакрально - релігійний характер стала набувати особливого значення, і для Ватикану, який опинився перед обличчям глибокої духовної кризи західного суспільства, це стало єдиною можливістю зміцнити свої позиції як ідейного лідера. У підсумку склалася міцна основа для немислимого ще недавно відкритого єднання римської «церкви» з верхами європейського суспільства, які заговорили мовою євангелічних проповідників.

Оскільки ж проект Єдиної Європи розглядався Ватиканом завжди в загальній глобальній перспективі, він так само бере активну участь у релігійному обґрунтуванні нового світового порядку. Особливо показовою в цьому відношенні стала енцикліка папи Caritas In Veritate, опублікована в липні 2009 року напередодні зустрічі Великої вісімки в Аквілі, в якій йдеться про необхідність термінового встановлення справжньої «світової політичної влади», яка б користувалася реальними повноваженнями. З тих пір понтифік постійно повторював свої заклики то до формування світового уряду, то до створення всесвітнього центрального банку тощо, сумлінно виконуючи покладену на нього місію глашатая нового світового порядку.

Що ж до «європейського будівництва», то з набуттям чинності в грудні 2009 року Лісабонського договору керівництво ЄС стало надавати релігії підкреслену увагу, тим більше, що 17-та стаття документа визнає «специфічний внесок» релігій в життя суспільства, і регулярний діалог з церквами стає законодавчо обов'язковим для ЄС. Тепер Європарламент має свого віце-президента, відповідального за релігійний діалог. У світлі того, що план будівництва наднаціональної системи глобального управління, який реалізовується нині, має руйнівні соціальні наслідки, очевидно, що «анестезуючий» вплив офіційних релігійних проповідей набуває особливого значення.

Джерело: pravosudovs.livejournal.com

Переклад українською: Православний Оглядач

Глобалізація як новий інструмент побудови «Вавилонської башти»

Папа римський закликав до створення Світового уряду

Про «Ватиканську весну»

Експерт: Папа Римський готується до ревізії поняття гріха

Теорія еволюції як диверсія «просвічених»

Чому католики Європи програють гомосексуалістам: 10 кроків у прірву

«Старший брат» включив Папу римського в список «50 євреїв року»

Євроінтеграція: Розділяй та володарюй

Роберто Фіоре: В ЄС вам треба буде ухилятися не тільки від педерастів та іммігрантів