Християнський оглядач блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться (Матвія 5:9)
  • жнива

Чому мусульманину важко стати християнином?

ТОЧКА ЗОРУ


Іслам, подібно до вибуху розповсюдився із країн близького сходу в Азію, Африку та Європу і утвердився до нашого часу як друга по величині релігія світу. Мусульманська віра не терпить спроб християнського місіонерства, в той час як думки про всесвітнє розповсюдження та панування ісламу в самому ісламі постійно підігріваються.

Вже через 50 років Європа буде мати більше мусульман ніж християн. Німецький професор сходознавець з Геттінгенського університету Бассам Тібі підрахував: якщо в 1950 р. в Європу емігрував лишень мільйон мусульман, то в 2000 р. їх там було вже 15 млн.. Тенденція збільшення така, що в 2050 р. їх буде близько 40 мільйонів.

Тому виникла необхідність задуматись проте, які існують протиріччя між ісламом і християнством, і проте, які виникають труднощі у мусульманина коли він намагається стати християнином.

Наприклад, в Алжирі це вважається кримінальним злочином, і християнину неофіту загрожує страта. Поліція країни заарештувала в м. Кап Фальконе 16 молодих осіб за зберігання Біблії та інших християнських матеріалів. Вони є членами християнської організації. За християнський прозелітизм їм доведеться постати перед Фемідою Алжиру.

Коран містить ясну вказівку на божественність Ісуса Христа, Його народження Дівою Марією, але різниця в тому, що за вченням Мухаммеда Ісус Христос був створений в Діві Марії силою творчого Слова Божого із нічого. В той час як ми християни визнаємо, що Христос предвічно народжений, до творіння світу, не створений, істинний Бог від істинного Бога, з Отцем однієї природи – єдиносущний, і що Він став людиною ради нашого спасіння.

Так Коран називає Христа “Словом Божим” і “Духом від Бога”. І не мало було суперечок в історії мусульманського богослів’я по питанню чи є “Словом Боже” вічним чи Воно має свій початок в часі. А суть цієї суперечки така, що іслам не визнає Христа явленим плоті “Словом Божим” (вже після народження вище самого Мухаммеда). Отже, іслам – релігія, яка заперечує Божественність Христа.

Наступною догматичною перепоною для мусульманина являється свідчення про розп’яття Христа, при цьому ми повинні звернути увагу на те, що ісламська критика направлена не проти значення і наслідків розп’яття Ісуса на хресті, ні, вони радикально відкидають дійсність самого історичного факту. Мухамед сказав, що Христос не вмер, а живим вознісся на небо. Цим самим він з коренем вирвав із мусульманського світобачення всі основні християнські поняття: викупительна жертва, воскресіння, сходження Св.Духа, відродження віруючих, їхнє освячення і спасіння.

А хто мусульманину скаже, що історія страждань і хресної смерті Ісуса Христа – одна з найбільш достовірних частин Євангелія, то зіштовхнеться ще з однією перепоною, яка  віддаляє іслам від християнства – розуміння одкровення! Мухамед без всіляких роздумів заявив, що вся різниця між Біблією текстами Корану є доказом підробки першопочаткового одкровення. При цьому в мусульманських догматистів суть справи не в тому, що якийсь стих Біблії є справжнім словом Христа чи, які джерела в основі Євангелія, тут сприймається тільки Коран, як єдине-правильне Божественне одкровення. Відповідно, те що не сходиться з Кораном є неправдою і підробкою. Таким чином, і доводиться тілесне вознесіння Христа на небо, так, що Він для мусульман являється єдиною людиною близькою до Бога, але тільки як пророк – без Голгофського хреста і без Богосинівства!

Хто такий Аллах?

Основна маса проблем і протиставлень між ісламом і християнством прихована в самому понятті божества Аллаха, яке сприймається мусульманами з крайньою педантичністю. Аллах – незбагнений, незрозумілий, недоступний. Він немислимо великий і стоїть в розумінні мусульман поза межею людського розуміння. Він ненароджений і не народжує, йому немає рівного. І народження Ісуса Христа від Діви Марії як Сина Божого відкидається ісламом, як немислиме приниження Аллаха. Мусульманське розуміння Божества стало вирішальним у впливі на формування всіх областей ісламської культури і являється саме тим духом, котрий зв’язує мусульман і заважає їм стати християнами. Так за переконанням ісламу, людина створена не за образом і подобою Божою, але як Його раб, що і підтверджується обрядом падіння додолу (при намазі - п’ятиразовій на день молитві). Воно означає повну самовіддачу, покірність, вірність Аллаху. Якщо мусульманин думає про молитву, то він не уявляє собі вільної розмови з Богом, але участь в розробленій до дрібних деталей “літургії”, в котрій проявляється по декілька разів на день його поклоніння Аллаху. Така молитва формує підсвідомість мусульманина більше ніж ми можемо собі уявити. Розуміння християнської молитви зовсім інше, тут і сховане одне з глибинних протиріч між цими двома релігіями.

За поняттями мусульман Аллах настільки величний, що він один визначає долі всіх людей: щастя, катастрофа, смерть, нещастя та вдача – все є волею Аллаха. Фаталізм – віра в наперед визначену і неминучу долю, глибоко в’їлась в іслам та сковує путами їхню творчу діяльність. Образ життя мусульманина в основі відрізняється від образу життя християнина. Розум і вся діяльність наперед визначені поняттям божества Аллаха.

І “гріх” розуміється ісламом не як причина, що віддаляє людину від Бога, відповідальність за яку несе сама людина, а як помилка самого Аллаха, що створив людину такою слабкою. Таким чином, Аллах безпосередньо відповідальний за все зло у цьому світі. І він один в довільному порядку, як йому захочеться визначає кому в рай, а кому дорога до пекла. Він схожий на величного диктатора, котрого всі бояться і від котрого щось приховати ніхто не може. Як всі думки, так і всі дії мусульманина в кінцевому рахунку визначені Аллахом.

Так і Голгофський хрест не потрібний Аллаху, оскільки являє замах на його суверенітет. Аллаху не потрібна жертва і не потрібний посередник, що примиряє його з світом так як він прощає кого хоче і коли хоче. Це мусульманське поняття величності і винятковості Аллаха сформувало всі області ісламської культури. Багато століть володарював чоловік над своїми жінками і дітьми, як патріарх, вчитель підвищувався над своїми учнями. Роботодавець часто був схожий на рабовласника, як і багато халіфів та Султанів не рідко користувались необмеженою кривавою владою. Хворі, слабкі, немічні та бідні вважались наказаними, в той же час як сильні, заможні володарі – затверджені Аллахом. Смирення християн, хрест Ісуса Христа і похвала апостола Павла своїми немощами – все це діаметрально протилежне духу ісламу і робить християнство в очах мусульман затухаючою, неповноцінною релігією.

Так  думка що Господ Бог – Отець із любові до блудного світу жертвує Своїм єдинородним Сином являється мусульманину не тільки чужою але й смішною та в певній мірі навіть богохульною! Разом з цим мусульманин поклоняється віддаленому і великому Богу-диктатору і боїться його. Любе твердження про близькість до Бога, Його батьківську турботу – вважається самообманом. Навіть в майбутньому мусульманському раю Аллах не буде особисто присутній, так як він залишається для своїх творінь завжди далеким, великим і невидимим. Хто ж говорить, що Бог воплотився і явився людям в образі Ісуса Христа той вважається обманщиком.

Ісламський спосіб мислення.

Поняття Бога в Корані народило своєрідний спосіб мислення у арабів. Хоч і багато інших факторів сприяли розвитку процесу мислення і виразились на його змісті, але так і проривається типовий мусульманський спосіб мислення. Це стає зрозумілим на прикладі розуміння “богонатхненності” Св. Писання. У той час як у нашому християнському розумінні богонатхненності є такі поняття, як слухання, натхнення від Св. Духа і просвічення що робить людину не дивлячись на її обмеженість спільником Божественного одкровення. Ісламське ж розуміння “Богонатхненності Писання” радикальне – Аллах буквально по складах диктував Мухаммеду свої одкровення так що пророк майже в несвідомому стані, як свавільний інструмент видавав свої “сури”. З того часу його пророцтва вважаються кінцевими для всіх одкровень в яких людству пропонуються, за думкою ісламу, найвища мудрість і глибина знань. Мусульманин не думає, що він належить до недосконалої релігії, а навпаки вважає що може своїм прикладом богошанування ощасливити все людство.

Довгий час через благоговіння перед “Словом Аллаха” було заборонено займатись толкуванням Корану чи критично досліджувати зміст “сур”, так як все одкровення вважається ясним, зрозумілим та довершеним і жодна людина, на думку мусульманина не в змозі досліджувати чи обговорювати слова Аллаха, їх можливо лишень пасивно сприйняти, смиренно визнати і зберігати, але їх ніколи не можна критикувати чи розвивати. В зв’язку з цим і сформувалась здатність заучувати напам’ять і таким чином накопичувати знання. Не рідко мусульманин цілком і частково заучує Коран, не розуміючи ні його складу ні змісту. Цей пасивний статистичний спосіб мислення розвиває і до наших днів всю систему освіти в школах і університетах так що багато арабів несуть у собі глибокі знання емоційно дієві в їхній підсвідомості, але не здатні застосовувати їх активно, динамічно. Кожний західний вчитель, який працював в арабському світі переконався на практиці в тому, що накопичення знань, зазубрювання напам’ять зовсім не є ознакою самостійного мислення і що логічно-систематичні роздуми дуже рідко викликають активну розумову діяльність у мусульман.

 Відмова ісламу від самостійного мислення пояснює ту роль в його житті котру грає передання. Жодна людина в конфліктній ситуації не має права тлумачити Коран своїм розумом і застосовувати його вислови до своїх умов. Це може робити тільки Аллах! Тому було створено безліч передань в котрих завжди фігурує Мухаммед в уста котрого були вкладені більш-менш вірогідні одкровення. Так саме існування передань свідчить, що іслам зовсім не відкидає вільне думання, і що ним просто створено зовсім інакший ніж на Заході метод мислення.

Крім того Коран написаний в формі своєрідних рим і по арабські звучить досить проникливо. При цьому Мухаммед на “догоду римі” інколи ставив слова не туди куди потрібно по змісту, чи змінював склад щоб покращити ритм та звучання. Точний зміст мав другорядне значення. Так із ім’я “Ісус” в Корані вийшло “І’са” цим самим заради звучання було спотворено ім’я, котре вище всіх імен. З цього поетичного принципу і виникло у арабів релігійне почуття, викликане проникливим звучанням і виразним читанням, а не систематичною логікою. Наше Євангеліє збудоване за зовсім іншим принципом. Воно написане не у віршованій формі а в прозі і потребує поглиблених роздумів та розуміння. Про Коран стверджують що він написаний прекраснішою мовою Бога, а Біблія навпаки існує лишень в нескладному арабському перекладі. І Євангеліє звучить для мусульман по-чужому в той час як Коран подібний світлому віршу складеному самим Аллахом що знаходиться на недосяжній висоті для всього до цих днів написаного.

З цього видно, чому мусульманину не так просто зрозуміти Біблію і чому йому не так легко визнати її як основу свого світобачення. Він не чує в ній стрімкого поклику і її читання рідко збуджує в ньому розумовий процес чи вольове рішення.

У зв’язку з цим у місіонерстві (катехізації) необхідно навчитись мислити з точки зору мусульман і поступово пробудити в них християнський метод мислення і християнську свідомість. Благословенні Богом ті проповідники, що пропонують не тільки холодні догматичні проповіді, а ще й несучі благовістя з поривами почуттів так як розуміння арабам приходе не через розум а через серце.

Поступовий крах влади родини

Наступним бар’єром котрий стримує мусульманина від рішення прийняти християнство є його прив’язаність до великої сім’ї. На даний час багато арабських країн стоять на шляху переходу від родинного виховання до індивідуального. Осмислення свого “я” в деяких арабів поступово народжується під впливом західного матеріалізму. В цьому складному процесі сім’ї переживають кризу. До цих пір з під впливу родини виходили лишень одиниці, так як більшість себе ще мислить в оточенні своїх батьків, братів та сестер. Часто молодий мусульманин одружується не на тій дівчині котру кохає, а бере ту котру “запропонує” йому його сім’я. Так як і віросповідання – є справою всієї родини, а не результатом рішення однієї особистості. А якщо мусульманин залишить свою стару віру, то це буде не тільки великим соромом для всієї родини але в першу чергу для нього самого означає відділення від звичного для нього “Ми” -  сім’ї, єдність з якою він відчуває всією своєю душею. Цей процес більш глибокий і протяжний ніж ми можемо собі уявити, і народжує в багатьох мусульман (прозелітів) повну самотність, котра часто приводить їх до повного відчаю, а інколи і до думки про самогубство.

Сучасні школи, університети, фільми, техніка сприяють перелому ісламської культури. Багатоповерхові будинки у великих містах розраховані на сім’ї з 2-4 дітьми і великій родині немає місця. В зв’язку з цим багато мусульман стають самотніми і шукають нову духовну родину та нову основу духовного життя, так що поклик Євангелія сьогодні сприймається ними набагато легше ніж раніше.

 Докори совісті прозеліта

У тому випадку, якщо мусульманин не дивлячись на всі вищезгадані перешкоди  (зазвичай у віці від 18 до 25 років), почне ближче знайомитись з християнством, він відчує себе винним в самому важкому «гріху» ісламу, котрий за його розумінням відповідає гріху проти Св.Духа. Хто ставить людину чи іншого Бога на рівні з Аллахом, той ніколи не буде прощений (сура «Імрана» 116). І хто залишить іслам той проклятим і вважається пропащим на віки (сура «Імрана» 90).

Так додаються до всіх догматичних, логічних та сімейних перепон ще й докори совісті, стримуючі мусульманина від переходу до християнства.

Іслам – релігія що з’явилась після християнства і котра свідомо йому протистоїть. Людина з такою релігією стає несприйнятливою до Духу Христа. Мусульмани з дитинства мають імунітет, тобто настроєні проти вчення Євангелія, ними керує інший дух.

Практично це означає: якщо мусульманин все ж таки вирішує прийняти християнство, то він знаходиться між двома одкровеннями. І тут неможливий діалог, так як Коран впевнено заявляє, що Аллах продиктував Мухаммеду кришталеву правду. Таким чином, хто свідомо навертається до Євангелія, починає вірити в Ісуса Христа і внутрішньо зв’язує себе з Ним, отримує не тільки нового Господа і Св.Духа, але й стоїть перед необхідністю визнати одкровення Корану неправдивим. Між Кораном і Євангелієм не існує навіть мінімальної згоди в усіх основних питаннях віросповідання, ну хіба що представники обох сторін змінять зміст своїх писань і терпимо віднесуться до догматичних суперечок.

Цей крок до відмови від Корану і визнання його небожественного походження – дуже важкий та складний процес для кожного новонаверненого і цей процес не можна прискорювати. Тут необхідна сила Св.Духа, Котрий веде послідовників Христа по мірі зростання у вірі до все більш яснішого пізнання «духів». Мусульмани, що повірили в Христа, часто намагаються примирити себе з обома джерелами одкровень. В результаті виходить роздвоєння з небезпечними наслідками чи поверхнева віра, котра довго не встоїть.

Навернення до Христа

Якщо мусульманин детально вивчає Євангеліє, то цього від оточуючих він не приховає. Більшість його друзів спочатку намагатимуться його переконати, потім попереджують про наслідки, покидають та зневажають його. І його дружина має право розлучитись з ним. В такому випадку і діти не належать йому.

Але перш за все, його родина починає слідкувати за ним. З ним дружньо спілкуються, просять, щоб він своєю зрадою не порочив ім’я родини, що це негативно відобразиться на матеріальному становищі родини. Якщо новонавернений християнин не прислухається до порад рідних, то йому погрожують, часто позбавляють кишенькових грошей та застосовують силу, чи не дають закінчити школу. І якщо все це не допомагає, буває так, що його ж сім’я підозрює чи звинувачує в крадіжці, або в моральному падінні для того, щоб посадити його за грати і таким чином показати, що достойна родина порвала всі стосунки зі “спорченою” людиною, котра відкинула Аллаха і стала “безбожною”.

Коран вимагає смерті для кожного відступника (сури “Жінки” – 90, “Бджоли” – 107). Навіть і сьогодні кожному новонаверненому доводиться стикатись з цією загрозою. Так як в центральних арабських країнах ця небезпека ще існує, там поки що мало відомі офіційні переходи в християнство. Конституційна релігійна свобода доречна лишень тоді, коли християнські меншинства бажають стати мусульманами, а не навпаки. Така “гнучкість” закону стає особливо трагічною тоді коли навернений з мусульман вирішив одружитись на християнській дівчині, так як функції РАГСу майже у всіх арабських країнах виконуються муллою. У випадку одруження, нареченим необхідно з’явитись до шейха, як всім мусульманам, щоб зареєструвати свій шлюб; діти від цього шлюбу автоматично стають “мусульманами”.

В деяких арабських країнах органи державної влади приймали рішучі дії, розганяли та забороняли збиратись християнам, а основних активістів саджали до в’язниці…

Не всі араби – мусульмани. В багатьох арабських країнах існують церковні організації ще з часів Візантійської імперії. Ці маленькі світлі острівці християнства виробили власну термінологію. Так що по-арабськи одні і ті ж самі слова мають зовсім інакше значення у християн ніж у мусульман.

 Важкий перехід до християнського способу життя

Якщо мусульманин після довгої внутрішньої боротьби залишає іслам, сім’ю, напевно втрачаючи при цьому роботу навіть  приховуючись від переслідувань звертається до однієї з християнських громад – йому стає дуже незручно. Більшість членів громади тримають від нього подалі, ставляться з недовірою, бачать в ньому приховану небезпеку. Таким чином, він змушений відчути саме неймовірне: він викинутий ісламським світом і не прийнятий християнським. Часто виходить так, що новонавернений знаходиться між двох вогнів, зависає між небом і землею.

 Новонавернений далеко ще не готовий християнин! Як і ми самі ще на шляху духовного росту та вдосконалення. Тому ми повинні не очами прокурора дивитись на новонаверненого з мусульман, а очами турботливої матері, котра по декілька разів на день миє та годує своє дитя. Необхідне багаторічне терпіння, доки підсвідомість колишнього мусульманина наповниться багатством християнської думки. Кожний покаявшийся потребує спілкування з новими однодумцями та друзями. Йому необхідно знайти нову сім’ю, в котрій він побачить нову для нього мораль – бажання служити один одному має стати нормою.

Такий новий брат у Христі в процесі духовного зростання має небезпечну можливість знову повернутись до ісламу. Отримавши нове життя, він ідеалізує християн та ієрархію церви, думаючи що вони досконалі. Бачачи їхні недоліки егоїзм, сріблолюбство, гордість, жорстокосердя та нетерпимість один одного вони кажуть: “А вони не кращі за нас!” І коли вони бачать принципи різних християнських конфесій, то їм доводиться пережити черговий шок: «Вони між собою не єдині! Вони один у одного крадуть «овець» і кожний думає, що його церква найсвятіша та краща за інші!» Так і вмирає живе свідоцтво про Ісуса Христа разом з радістю тих, що з стражданнями та гоніннями одного разу покинули ісламський світ. І саме тут ми повинні їх навчити, що єдиною формою спільного життя в християнській громаді є взаємне прощення гріхів, що смирення і самовіддача починаються не з критики інших, а з критики самого себе.

Таке зростання у вірі, котре проявляє себе в живій любові і надії, потребує багато часу, духовної опіки та живих прикладів. Часто тільки шляхом наполегливої молитви змінюються такі в’язні ісламського духу. І тому мусульманину особливо на перших порах потрібні не зарозумілі слова, а прояви любові і дружня домашня атмосфера, котра і справить на нього враження. Тому і питання, чому мусульмани так рідко стають християнами, має бути направлено в першу чергу до нас! Ми з нашою поверхневою вірою, з слабкою силою наших молитов, з недостатнім проявом любові та відсутністю готовності до жертовності і являємось причиною вищезгаданої проблеми. Один з святих отців церкви сказав: «Якщо б всі християни були справжніми християнами, ісламу взагалі не існувало би».

Наостанок ще декілька цікавих фактів з життя мусульманських країн: уряд Талібів оприлюднив заборону на імпорт 30-ти “неісламських” предметів – краваток, помади, лаку для нігтів, шахів та ін. В країні також заборонені феєрверки, статуї, каталоги мод, листівки з зображенням людей, музичні інструменти, касети та ін. Нещодавно “Антишаріатськими” визнано комп’ютерні диски, кінофільми, продукти із вмістом свинячого жиру і все що зроблено із людського волосся. Всі заборонені речі конфіскуються релігійною поліцією і віддаються в Міністерство боротьби з гріхом на подальшу утилізацію предметів спокус.

 Кров’ю доводять свою відданість внуку пророка Мухаммеда в день Ашура мусульмани-шиїти. Учасники ритуалу роблять ножицями невеликий розріз на голові і б’ють по ньому долонями, щоб рана не закривалась. Заюшені кров’ю натовпи шиїтських чоловіків ходять в Ірані по поселеннях співаючи пісень вдячності та відданості, а кислоту в обличчя одержують в місті Срінагаг (штат Джамму і Кашмір) ті жінки, які не перейшли на мусульманську форму одягу і ходять з відкритим обличчям. Цю акцію здійснює тут релігійне угрупування “Лашнар-е-джаббар”.

Виражаю щиру подяку за плідну співпрацю Абд-ель-Маши мусульманину, що став християнином. Завдяки отриманій можливості порівняти ці два світи і на родилась дана стаття.

Головков Андрій, Член науково-апологетичного товариства Св. Іустина Мученика

Джерело: cerkva.in.ua

To Top