Православ`я як спокуса

Митрополит Навпактський і Святовласівський Ієрофей (Влахос)

У період суспільних і церковних спокус Церквою було відзначене свято Торжества Православ'я.

Останнім часом різні люди намагаються аналізувати православну віру і життя, й деякі з них представляють Православ'я як релігію або свого роду досконалу релігійну ідеологію, яка може допомогти сучасній людині: по суті, щоб вона ще більше закрилася в своїй індивідуальності. Треба сказати, що те ж саме роблять всі релігійні ідеології та всі релігійні секти.

Зрештою, Православна Церква - це спокуса, особливо для сучасної людини, яка хоче використати будь-яку ідеологію, навіть релігійну, в корисливих й утилітарних цілях.

Грецьке слово спокуса, або скандал, етимологічно натякає на пастку і западню, які готує ворог. Крім того, це слово означає спокусу, перешкоду. У цьому сенсі Православ'я є спокусою для тих, хто не знає його внутрішньої глибини і його внутрішньої повноти: воно є і весь час стає сильцем, западнею,  пасткою, перешкодою і каменем спотикання.

***

Православ'я - спокуса для тих, хто під впливом релігійної та містичної традиції Сходу ставить його в один ряд з іншими релігіями, намагаючись отримати для себе вигоди релігійного чи духовного характеру, та ігнорує те, що мова йде не про релігію, а про Церкву, Боголюдське спілкування, яке визволяє  людину від хвороби Релігії.

Православ'я - спокуса для тих, хто під впливом католицької схоластики і протестантського моралізму вважають, що Православ'я теж пропонує філософсько-ідеологічні істини та систему моралі для якогось, в умовному сенсі слова, «щасливого» життя, та ігнорують те, що Православ'я проникає і зцілює саму суть людської особистості.

Православ'я - спокуса для тих, хто бачить його через призму західної метафізики, «феодального» способу думки, і тому бореться з ним, як це робили просвітителі, романтики і модерністи, ігноруючи, однак, те, що Православ'я - антиметафізичне за своєю суттю і знаходиться по іншу сторону «феодального світогляду». Тому Православ'я і не турбують стріли різних західноєвропейських течій, і в надрах Православ'я ніколи не народжувалися подібні до них ворожі йому течії.

Православ'я - спокуса для тих, хто хоче перенести в нього свої пристрасті, особливо марнославство, хтивість і грошолюбство, і використовувати його в соціальних і політичних цілях, забуваючи, що суть Православного Передання - це переміна самолюбства в Боголюбство і людинолюбство.

Православ'я - спокуса для тих, хто використовує його для творення своєрідних «духовенств» і «єпископатів» і нехтує тим, що Православній Церкві чужі всі ті системи, які говорять про панування кліру або народу.

Православ'я - спокуса для тих, хто вважає його групкою благочестивих людей, не знаючи, що групи кафарів («чистих»), починаючи від маніхейства і закінчуючи величезною кількістю релігійних рухів Середніх віків, не мають жодного відношення до Православної Церкви, яка є місцем для тих, хто щиро  покаявся, хто не переслідує користі або особистої вигоди.

Православ'я - спокуса для тих, хто хоче бачити в ньому опору націоналізму і капіталізму, ігноруючи те, що Православна Церква - вселенська, і одна з головних її ознак - любов до людини, в якому б місці, в якій би країні вона не перебувала, а особливо любов до людини стражденної і змученої будь-якою тиранічною владою.

Православ'я - спокуса для тих, хто вважає його юридичною особою громадського права і придатком державних або соціальних установ, або глашатаєм різних політичних утворень, нехай і необхідних в демократичному суспільстві. Такі люди не беруть до уваги те, що Церква обіймає всіх людей, до яких би партій вони не належали, як квочка вкриває всіх своїх пташенят, незалежно від їх кольору.

Православ'я - спокуса для тих, хто шукає в ньому різного роду і ступеня соблазнів та скандалів, тому що спокуса самого Православ'я - це те, що воно любить всіх і не вважає інших своїми ворогами. У Православ'я немає ворогів.  

***

Хто дивиться на Православну Церкву через таке деформоване скло, спокушається ним. По суті, Православна Церква - спокуса в тому ж сенсі, в якому може стати спокусою сонце, що належить усім, всіх освітлює і гріє, але ніхто не може привласнити його і дивитися на нього відкритим поглядом, бо осліпне.

Хто хоче пізнати світ і тепло Православ'я, може прочитати тексти святого Симеона Нового Богослова й святого Григорія Палами, або прекрасну книгу Володимира Лоського «Містичне богослов'я Східної Церкви».

Якщо ж немає часу і можливості читати такі книги, можна познайомитися з відомою книгою «Отечник», або «Патерик». Варто також прочитати книги Достоєвського і Пападіамантіса. В них можна знайти смиренних виразників Православного Передання, побачити людей, що оспівують «пісні Божі», які скромно, без фанфаронства, святенництва і театральності живуть в Церковній огорожі, каються і сприймають Православну Церкву не як місце філософствування і не як соціальну або моральну систему, а як суспільство смиренних і освячених людей, як духовну лікарню, що подає єлей і вино, щоб зцілити людські рани. Це можна було побачити в отця Паїсія, в старця Порфирія, в старця Якова, в отця Єфрема, в отця Софронія...

Православна Церква - життя для них усіх, але спокуса - для самовпевнених, «релігійних»,  для ханжів, для всякого роду «чистих», «істинних», для «користувачів» і «видобувачів», а також для тих, хто хоче перетворити Православ'я в соціальну, моральну і політичну систему - саме тому, що ніяка держава не може стати і бути Християнською, і, тим більше, не може стати православною. І там, де робилися такі спроби, - людина зазнавала невдачі.

Це справжні спокуси для Церкви. І люди, які неправильно ставляться до Православної Церкви,- або спокушені, або спокусники. Але і вони стають об'єктом її любові та її турботи, бо Церква - мати, а не вчення, Оздоровниця, яка зцілює рани, а не система, яка заганяє в кут і вбиває безликими ідеологіями.

Православна Церква - «місце», де можна почути і пережити, як сказав би святий Симеон Новий Богослов, «божественної любові (ερώτων) гімни». Для того, хто може витримати. Для інших - Православ'я спокуса і безумство.

Джерело: omiliya.org

Переклад українською: Православний Оглядач