Православний оглядач блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться (Матвія 5:9)
  • Києво-Печерська Лавра
  • Церква святого апостола Андрія у Львові
  • Козацькі могили під Берестечком
  • Свт. Іоан Златоуст звершує Божественну літургію

о.Олег Точинський: Церковний розкол не долають ``знизу``

священик Олег ТОЧИНСЬКИЙ, клірик Волинської єпархії УПЦ


Революційні події 2014 року в Україні стали черговим поштовхом до відновлення діалогу між УПЦ та УПЦ КП щодо об'єднання усіх православних конфесій України в єдину Українську Помісну Православну Церкву.

о. Олег ТочинськийЗ тих чи інших причин, комісія, яка була створена для проведення діалогу не ініціювала жодної зустрічі. Вочевидь це було зумовлено штучним відновленням міжконфесійних протистоянь по всій Україні, в яких представники УПЦ КП вирішили брати все в свої руки і проводити об'єднавчий процес «на місцях». 

Про «об'єднання знизу» виступив і керуючий Луганською єпархією УПЦ КП Афанасій, кажучи: «Наша Церква веде діалог з УПЦ (МП) з приводу об’єднання вже давно, неодноразово створювалися комісії, але все це відбувалося на «верхах». І це ні до чого не призвело. Ініціатива має йти «знизу». Коли народ захоче об’єднатися на місцях, то патріархам не буде куди діватися, адже Церква є з народом, і воля народу для неї закон». Ця і подібні їй заяви багатьма були сприйняті буквально і, «махаючи шашками», миряни і клірики обох конфесій почали «об'єднуватись знизу». Спільні богослужіння, молебні, діалоги на місцях в обхід єпископату та офіційного дозволу призвели до хаосу і розділення, особливо серед представників УПЦ, яких вже умовно поділили на «прихильників» і «противників» об’єднання.

У всій цій ситуації потрібно зупинитись і пригадати, що Церква, керується Правилами Святих Апостолів, Вселенських і Помісних Соборів і Святих отців.  Саме ці древні Устави залишаються незмінним фундаментом Церкви Христової. Саме цими статутами нам потрібно керуватися в питаннях об’єднавчого діалогу.

В історії Православної Церкви явище розколу або, якщо завгодно, розділення, є доволі частим. Серед причин треба шукати порушення догматів, але найчастіше – нестримні амбіції окремих осіб, які й призводили до поранень на Єдиному Тілі Церкви Христової. Хтось був незгоден, хтось занадто самовпевнений – все це приносило невиправну шкоду Церковній Єдності і принципам Соборності і Апостоличності, які чітко прописані в Нікео–Царегородському Символі Віри. Ми, православні, віруємо в «Єдину, святу, соборну і Апостольську Церкву», тому подібні акти, спрямовані на роз’єднання з церковною повнотою є неприпустимими.

Взагалі, перш ніж заглиблюватись в такі складні питання, є необхідність розібратись в самому понятті розколу.

церковний розколРозкол церковний (грец. σχίσματα - схизма) - порушення миру та єднання з Церквою через відмінності, не пов'язані зі спотворенням істинного вчення про догмати і таїнства, але з дисциплінарних, обрядових, календарних або юрисдикційних мотивів. Засновники та послідовники руху розколу іменуються розкольниками.

Розкол слід відрізняти від інших форм віровідступництва - єресі і самочинного зібрання (парасінагога). Слідуючи св. Василю Великому, розкольниками святі отці називали тих, хто розділився в думках про деякі предмети церковні та про питання, що допускають виправлення.

За словами видатного коментатора канонічного права Іоанна Зонара, розкольниками називаються ті, які відносно віри і догматів здраво мислять, але з деяких причин віддаляються і утворюють свої окремі зібрання.

Слідуючи знавцеві церковного права єпископу Далматинському та Істринському Никодиму (Мілашу), розколи утворюють ті, хто «інакше мислять про деякі церковні предмети і питання, які, проте, легко можуть бути примирені». На думку св. Ігнантія Брянчанинова, розколом має бути назване «порушення повного єднання зі Святою Церквою, проте з точним збереженням істинного вчення про догмати і таїнства».

Порівнюючи розкол з єрессю, св. Іоанн Златоуст стверджує, що «розкол - не менше зло, ніж єресь». Св. Кипріан Карфагенський вчить: «Пам'ятайте, що засновники та керівники розколу, порушуючи єдність Церкви, протидіють Христу, і не тільки другий раз Його розпинають, але роздирають Тіло Христове, а це такий тяжкий гріх, який кров мученицька не може загладити!». Єпископ Оптат Мілевитський (IV століття) вважав розкол одним з найбільших зол, - більшим, ніж вбивство і ідолопоклонство.

У сьогоднішньому сенсі слово розкол зустрічається вперше у св. Іполита Римського. Він був в розколі з папою Каллістом (217-222), якого звинувачував в послабленні вимог церковної дисципліни.

Основна причина розколів у Древній Церкві - наслідки гонінь: Декія (Новата і Феліціссіма в Карфагені, Новаціана в Римі) і Діоклетіана (Іраклія у Римі, донатистів в африканській церкві, мелітіанський в Олександрії), а також суперечка про хрещення єретиків. Серйозні розбіжності викликало питання про порядок прийняття в Церкву «відпавших» - тих, що відреклися та відпали під час гонінь.

Питання про природу і сенс церковних розділень і розколів було поставлене з усією гостротою вже у хрещальних суперечках 3-го століття. Св. Кипріан Карфагенський з невідворотною послідовністю розвинув тоді вчення про абсолютну безблагодатність всякого розколу, саме як розколу: «Треба остерігатися обману не тільки явного і очевидного, але і такого, який прикритий тонким лукавством і хитрістю, як у вигадці ворогом нового обману: самим ім'ям християнина зваблювати необережних. Він винайшов єресі і розколи, щоб повалити віру, перекрутити істину, розірвати єдність. Кого осліпленням не може утримати на старому шляху, того зводить в оману і зваблює шляхом новим. Захоплює людей з самої Церкви і, коли вони мабуть вже наближалися до світла і позбувалися від ночі віку цього, знову простягає над ними новий морок, так що вони, не дотримуючись Євангелія і не зберігаючи закону, називаючи, проте, себе християнами і, блукаючи у темряві, думають, ніби ходять у світлі» ( Книга про Єдність Церкви).

Святитель Кипріан пише: «Чи можна думати тому, хто не дотримується єдності Церкви, що він зберігає віру? Чи можна сподіватися тому, хто противиться і виступає наперекір Церкві, що він знаходиться в Церкві, коли блаженний апостол Павло, розмірковуючи про той самий предмет і показуючи таїнство єдності, каже: «Одне тіло, один дух, як і були ви покликані в одній надії вашого покликання. Один Господь, одна віра, одне хрещення, один Бог і Отець усіх, що Він над усіма, і через усіх, і в усіх». (Еф. 4, 4 - 6)? Характерно, що розкольники вважають усі інші розколи, крім свого, згубними і помилковими, що виникли під дією пристрастей і гордині, а свій власний розкол, який мало чим відрізняється від інших, приймають як єдиний щасливий виняток у всій історії Церкви.

Розкольники, проливаючи крокодилячі сльози з приводу «порушення» канонів Церкви, насправді давним-давно кинули собі під ноги іЗахоплення храму УПЦ у м. Турка на Львівщині попрали всі канони, тому що справжні канони засновані на вірі в єдність і вічність Церкви. Канони дані Церкві, поза Церквою вони недійсні і безглузді – так як і не можуть існувати державні закони без самої держави.

Священномученик Климент, єпископ Римський, пише Коринфським розкольникам: «Ваше розділення багатьох розбестило, багатьох повалило в зневіру, багатьох - у сумнів і всіх нас - в смуток, а сум'яття ваше все ще триває».

«Церква єдина, і одна вона тільки має всю повноту благодатних дарів Святого Духа. Хто і яким би чином не відступав від Церкви - в єресь, в розкол, в самочинне збіговисько, він втрачає причастя благодаті Божої; знаємо ми і переконані в тому, що відпадання в розкол чи в єресь, чи в сектантство - є повна смерть і смерть духовна», - так висловлює православне вчення про Церкву священномученик Іларіон (Троїцький).

Святитель Філарет Московський каже: «Православ'я та розкол так протилежні один одному, що заступництво і захист Православ'я природно повинні утрудняти розкол; поблажливість до розколу природно повинна собою утрудняти Православну Церкву».

Отже, з усього вищесказаного бачимо, що питання церковного розколу в Україні є не настільки простим, що могло б лягти в компетенцію священиків, політиків, журналістів чи мирян. Розкол є питанням канонічного характеру і вирішення цієї проблеми повинно проходити лише в межах визначиних церковним законодавством. Немає нічого нового під сонцем, і з цією проблемою в Церкві вже стикались неодноразово, тому і механізм вирішення даного питання обов’язково буде складений на відповідних рівнях. Але спокійно, без вил і смолоскипів.

Ті, що загрались в релігійних експертів. Автоапологія на претензії до УПЦ

о. Олег Точинський: УПЦ КП не хоче миру з УПЦ

Священик УПЦ: Я не згоден з Вами, Ю.П.Чорноморець!

ПвУ: Дві правди «патріарха» Філарета

Хто та як може поставити крапку в церковному розколі в Україні

Предстоятелі Церков назвали три складових для вирішення церковної кризи в Україні

To Top