Догмат про непорочне зачаття Діви Марії. Лоський В.М.

"Царствена Діва, зодягнена істинною славою і гідністю, не має потреби ще в якійсь фальшивій славі"

Бернард Клервоський. Ad canonicos Lugdunenses, de conceptiones. Mariae.

 

Деякі люди, обманюючись схожістю словесних виразів або помилковою асоціацією ідей, змішують вчення Римської Церкви про непорочне зачаття Марії з догматом про непорочне зачаття і нашого Господа Ісуса Христа.

Перше з цих вчень, представляючи собою нововведення римського католицизму, відноситься до народження Самої Пресвятої Діви, тоді як друге, справжній скарб християнської віри, стосується Різдва нашого Господа Ісуса Христа, що "задля нас, людей, і ради нашого спасіння зійшов з небес, і воплотився з Духа Святого і Марії Діви і став чоловіком".

Вчення про непорочне зачаття бере свій початок в тому особливому шануванні, яке певні духовні кола Заходу, який відділився (від Вселенської Православної Церкви, ПО), стали віддавати Пресвятій Діві з кінця XIII ст. Воно було проголошене як "Богом об'явлена істина" 8 грудня 1854 папою Пієм IX motu proprio (без скликання Собору).

Цей новий догмат був прийнятий з наміром прославити Пресвяту Діву, що як знаряддя втілення нашого Господа стає Співучасницею нашого відкуплення. За цим вченням Вона нібито користується особливим привілеєм -  не піддатися впливу первородного гріха з моменту Свого зачаття Її батьками Іоакимом та Анною. Ця особлива благодать, яка зробила Її, так би мовити , відкупленою до подвигу відкуплення, нібито була дарована Їй в передбаченні майбутньої заслуги Її Сина.

Для того щоб втілитися і стати "досконалою людиною", Божественне Слово потребувало досконалої природи, не зараженої гріхом; треба було, отже, щоб посудина, з якої Він сприймав Своє людство, була чистою від усякої скверни, заздалегідь очищеною. Звідси, на думку римських богословів, випливає необхідність дарувати Пресвятій Діві, хоча і зачатій природним шляхом, як і всяке людське створіння, особливий привілей, поставивши Її поза потомством Адамовим і звільнивши від первородного гріха, спільного для всього людського роду. Справді, згідно з новим римським догматом, Пресвята Діва нібито долучилася вже від утробі матері до стану першої людини до гріхопадіння .

Православна Церква, яка завжди віддавала Божій Матері особливе шанування, звеличуючи Її вище небесних духів - "чеснішу херувимів і незрівнянно славнішу від серафимів", - ніколи не допускала, - принаймні, в тому значенні, яке цьому надає Римська Церква, - догмату про непорочне зачаття.

Визначення "привілей, дарований Пресвятій Діві зважаючи на майбутні заслуги Її Сина" є противний духу православного християнства; воно не може прийняти цей крайній юридизм, який стирає дійсний характер подвигу нашого відкуплення і бачить в ньому тільки лише абстрактну заслугу Христа, яка надається людській особистості до страждання і воскресіння Христового, навіть до Його втілення, і це за особливим Божим благоволінням. Якщо Пресвята Діва могла користуватися наслідками відкуплення до відкупительного подвигу Христового, то не зрозуміло, чому б цей привілей не міг бути поширений і на інших людей, наприклад на весь рід Христовий, на все те потомство Адамове, яке сприяло з покоління в покоління приготуванню людської природи для того, щоб вона потім була сприйнята Словом в утробі Марії.

Зачаття праведною Анною Пресвятої Богородиці

Справді, це було б логічно і відповідало б нашому уявленню про благість Божу, проте абсурдність подібного припущення абсолютно очевидна: людство, що користується свого роду "судовою ухвалою про відсутність складу злочину", незважаючи на своє гріхопадіння, рятується заздалегідь і все ж очікує подвигу свого спасіння від Христа. Те, що здається абсурдним по відношенню до всього людства, яке жило до Христа, не менш абсурдне, коли мова йде про одну людину. Ця нісенітниця стає в такому випадку ще більш очевидною: щоб подвиг відкуплення міг здійснитися для всього людства, потрібно було, щоб він попередньо здійснився для одного його члена. Інакше кажучи, для того щоб відкуплення мало місце, потрібно було, щоб воно вже існувало, щоб хтось заздалегідь скористався його плодами.

Нам, звичайно, можуть заперечити, що це законно, коли мова йде про таке виняткове створіння, як Пресвята Діва, Якій було призначено послужити знаряддям для воплотіння і тим самим для відкуплення. У деякій мірі це правильно: Діва, що непорочно народила Слово, істинного Бога і істинну Людину, не була звичайним створінням. Але чи можна Її повністю відокремити, з моменту Її зачаття Іоакимом та Анною, від іншої частини потомства Адамова? Ізолюючи Її таким чином, чи не піддаємося ми ризику знецінити всю історію людства до Христа, знищити саме значення Старого Завіту, який був месіанським очікуванням, поступовим приготуванням людства до втілення Слова?

Дійсно, якщо втілення було обумовлено тільки лише привілеєм, дарованим Пресвятій Діві "зважаючи на майбутньої заслуги Її Сина", то пришестя Месії у світ могло відбутися в будь-який інший момент людської історії; в будь-який момент Бог особливим благоволінням, залежним тільки від Його Божественної волі, міг створити непорочне знаряддя Свого втілення, не рахуючись з людською свободою у долях занепалого світу. Однак історія Старого Завіту нас вчить іншому: добровільна жертва Авраама, страждання Іова, подвиги пророків, нарешті, вся історія обраного народу з його злетами і падіннями не є тільки збором прообразів Христа, але також і невпинним випробуванням людської свободи, що відповідає на Божественний заклик, що надає Богу в цьому повільному й важкому просуванні людські умови, необхідні для виконання Його обітниці.

Вся біблійна історія розкривається, таким чином, як приготування людства до втілення, до тієї "повноти часів", коли ангел був посланий вітати Марію і отримати з Її вуст згоду людства на те, щоб Слово сталося тілом: "Я раба Господня: нехай буде Мені за словом Твоїм".

Візантійський богослов XIV ст. Микола Кавасила в повчанні на Благовіщення каже: "Благовіщення було не тільки подвигом Отця, Його Сина і Його Духа, але також і подвигом волі і віри Пресвятої Діви. Без згоди Пренепорочної, без участі Її віри цей намір був би настільки ж нездійсненний, як і без втручання Самих трьох Божественних Осіб. Тільки лише після того, як Бог Її навчив і переконав, Він Її бере Собі в Матері і запозичує в Неї плоть, яку Вона бажає Йому надати. Точно так само, як Він добровільно втілювався, бажав Він, щоб і Матір Його вільно і за Своїм повним бажанням Його народила" [1].

Якби Пресвята Діва була ізольована від решти частини людства привілеєм Бога, що дарував Їй заздалегідь стан людини до гріхопадіння, то Її вільна згода на Божественну волю, Її відповідь архангелу Гавриїлу загубили б свій історичний зв'язок з іншими актами, що сприяли протягом століть приготуванню людства до пришестя Месії; тоді була б розірвана спадкоємність святості Старого Завіту, що  нагромаджувалася з покоління в покоління, щоб завершитися, нарешті, в особі Марії, Пречистої Діви, смиренний послух Якої повинен був переступити останній поріг, який з людського боку робив можливим подвиг нашого спасіння. Догмат про непорочне зачаття, як він сформульований Римською Церквою, розриває ту святу спадкоємність "праведних праотців Божих", що знаходить свою кінцеву межу в "Ессе ancilla Domini" [2].

Історія Ізраїлю втрачає свій власний зміст, людська свобода позбавляється всього свого значення, і саме пришестя Христа, яке нібито відбулося в силу рішення Божого, набуває характеру явлення "deus ex machina", вривається в людську історію. Такі плоди штучного і відстороненого вчення, яке, бажаючи прославити Пресвяту Діву, позбавляє Її внутрішнього глибокого зв'язку з людством і, даруючи Їй привілей бути вільною від первородного гріха з моменту Свого зачаття, дивним чином зменшує значення Її послуху Божественному благовістю в день Благовіщення.

Православна Церква відкидає римо-католицьке тлумачення непорочного зачаття. Однак вона прославляє Пресвяту Діву, називаючи Її "Пренепорочною", "Нескверненою" , "Пречистою". Святий Єфрем Сирін (IV ст.) навіть каже: "Ти, Господи, яко і мати Твоя, єдине святі єсьте, Ти бо єси кромє порока і мати Твоя кромє гріха". Але як же це можливо поза юридичних рамок (привілей виключення) догмату про непорочне зачаття?

Введення в храм Пресвятої Богородиці

Перш за все потрібно робити різницю між первородним гріхом як провиною перед Богом, спільною для всього людства, починаючи від Адама, і тим же гріхом, силою зла, який проявляється в природі занепалого людства; точно так само потрібно робити різницю між загальною для всього людства природою і особистістю, властивою кожній людині окремо. Особисто Пресвята Діва була чужа будь-якому пороку, будь-якому гріху, але по Своїй природі Вона несла разом з усіма нащадками Адама відповідальність за первородний гріх. Це передбачає, що гріх як сила зла, не проявлявся в єстві обраної Діви, поступово очищеному протягом поколінь Її праведних праотців і яка охороняється благодаттю з моменту Її зачаття.

Пресвята Діва охоронялася від усякої скверни, але Вона не була звільнена від відповідальності за провину Адама, яка могла бути скасована в занепалому людстві тільки лише Божественною особистістю Слова.

Святе Письмо наводить нам інші приклади Божественної допомоги та освячення від утроби матері: Давид [3], Єремія [4], нарешті, Іоан Хреститель (Лк. 1, 41). Саме в цьому значенні Православна Церква святкує з давніх часів день зачаття Пресвятої Діви (9 грудня ст.ст.), як вона святкує також зачаття святого Іоана Хрестителя (23 вересня). Потрібно відзначити з цього приводу , що римський догмат встановлює в тому, що стосується зачаття Пресвятої Діви Іоакимом та Анною, відмінність між "активним зачаттям" і "пасивним зачаттям": перше з них є природним, плотським актом, актом батьків, які зачинають, а друге є тільки наслідком подружнього союзу; характер "непорочного зачаття " може відноситися тільки до пасивного аспекту зачаття Пресвятої Діви.

Православна Церква, чужа відрази до того, що стосується плотської природи, не знає штучної відмінності між "активним зачаттям " і "пасивним зачаттям". Прославляючи зачаття Різдва Пресвятої Діви і святого Іоана Хрестителя, вона свідчить про чудесний характер цих народжень, вона шанує цнотливий союз батьків, в той же самий час як і святість їх плодів. Для Пресвятої Діви, як і для Іоана Хрестителя, ця святість не полягає в якомусь абстрактному привілеї невинності, а в реальній зміні людської природи, поступово очищеній і піднесеній благодаттю в поколіннях, що їм передували. Це невпинне піднесення нашої природи, призначеної стати природою воплотившогося Сина Божого, продовжується і в житті Марії; святому Введенні в храм Пресвятої Богородиці (21 листопада). Передання свідчить про це безперервне Її освячення, про цю Її охорону Божественною благодаттю від усякої скверни гріха. Освячення Пресвятої Діви завершується в момент Благовіщення, коли Дух Святий зробив Її здатною для непорочного зачаття в повному значенні цього слова - дівственного зачаття Сина Божого, що став Сином Людським.

Примітки

* Из "Вестника Русского Западно-Европейского Патриаршего Экзархата", № 20, 1954, с. 246-251. Перевод с франц. В. А.Рещиковой опубликован в "Богословских трудах", сб. 14, с, 121-125|.

 

1. Editions Jugie. Patrologia orientalis, XIX, 2.

2. "Ce раба Господня".

3. "В тебе утвердихся от утробы, от чрева матере моея, Ты еси мой Покровитель..." (Пс.70,6).

4. "Прежде Мне создати тя во чреве, познах тя, и прежде неже изыти тебе из ложесн, освятих тя..." (Иер.1,5).

Переклад українською: Православний Оглядач

Чому Православна Церква не святкує Непорочне зачаття Діви Марії

Чудо у Фатімі

Чи можуть допомогти нам індульгенції (відпусти)?

Чому саме Православ’я є істинною вірою?

Безглуздо чекати світла з того боку, де сонце заходить