Православний оглядач блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться (Матвія 5:9)
  • Києво-Печерська Лавра
  • Церква святого апостола Андрія у Львові
  • Козацькі могили під Берестечком
  • Свт. Іоан Златоуст звершує Божественну літургію

Небезпека нової унії зростає, - єпископ Фотій Тріадицький

Недалеко той час, коли чисте Православ'я збережеться лише в печерах і катакомбах.

Стаття болгарського православного єпископа-старостильника Фотія Тріадицького написана ще коли римським папою був Іван Павло ІІ, але актуальність піднятої автором проблеми не залишилася в минулому, а набирає з кожним роком все більшої гостроти. Особливо чимало православних людей бентежить надактивна екуменічна діяльність окремих представників церковної ієрархії, зокрема, Константинопольського патріарха Варфоломія, про яку знову заговорили останніми днями у зв’язку із його зустріччю на Святій Землі з римським папою Франциском та їхніми спільними молитвами і заявами.

До чого може призвести церковна політика, яка ігнорує вікові канони і догмати Церкви, а також думку повноти Божого народу? Єпископ Фотій Тріадицький передрікає народження нової унії, але щоправда в іншій формі (більш закамуфльованій). При цьому він звертає увагу на поступове, навіть повзуче запровадження чужих православній еклесіології понять у церковну свідомість,  саме від тих, хто Богом покликаний істину не тільки утверджувати, але і захищати. 

Пройшло вже відносно багато років з часу написання статті, але факти сьогодення доводять, що викладені в ній застереження та прогнози справджуються з неймовірною точністю. Раніше наш сайт публікував статтю єпископа Фотія Тріадицького "Всеправославний конгрес 1923 року в Константинополі та фого наслідки", в якій також роглядаються актуальні питання, враховуючи, анонсований на 2016 рік "Всеправославний Собор". 

Редакція «Православного Оглядача».

 

Єпископ Фотій Тріадицький

В ім'я Отця , і Сина , і Святого Духа!

Єпископ Фотій ТріадицькийСьогодні ми живемо в час, що нагадує ті моменти історії, коли будівля Православної Церкви загрозливо гнулася під напором Риму. Сьогодні ми живемо в часи, які у багатьох відношеннях навіть більш важкі, ніж часи Святителя Фотія, більш важкі, ніж часи Святителя Марка Ефеського, більш важкі, ніж часи Брестської унії. Чому?

У своїй енцикліці «Orientale Lumen» («Світло зі Сходу»), опублікованій 2 травня 1995, Папа Іван Павло II не шкодує ласкавих слів на адресу Православ'я. У ній він говорить про якесь пристрасне нетерпіння відновити в повноті соборність Церкви у всьому світі. Засуджує гордовите і шумне самовдоволення Заходу. Закликає католиків користуватися богословським і літургійним багатством Православної Церкви. І в той же самий час - ні словом не згадує про великі та серйозні відмінності у вірі, які зводять стіну між єрессю та істиною, між римо-католицизмом і Православ'ям.

У другій енцикліці, опублікованій в кінці травня того ж 1995 року, Папа піднімає питання і про відмінності. У цьому документі - «Ut unum sint» («Щоб усі були одно» ) - він висловлює готовність шукати такий спосіб для здійснення «примату Петра», щоб не образити «православних братів».

Дві ці енцикліки, що відображають лукаві спроби Ватикану знову затягнути в унію Православну Церкву, мають за собою довгу історію. У новітній час ці спроби поновилися ще Папою Іваном XXIII, коли він запросив православних представників бути присутнім на Другому Ватиканському соборі, який тривав з 1962 по 1965 рік.

Набагато більш рішучим був крок наступного Папи - Павла VI. Після свого обрання він послав листи – повідомлення всім предстоятелям Православних Помісних Церков, всім Патріархам, так ніби він - один з них. І Константинопольський патріарх Афінагор поспішив опублікувати це послання - повідомлення з наступним підзаголовком: «Дві церкви - сестри». Ось він, перший крок до Баламандської змови 1993 року!

Пізніше Павло VI помпезно, напоказ зняв анафему, накладену його давнім попередником на Константинопольського Патріарха Михайла Керуларія і на Східну Церкву в 1054 році. Патріарх Афінагор у відповідь на цей акт, навіть не проконсультувавшись з іншими Предстоятелями Помісних Православних Церков , теж «зняв» анафему з папістів.

Папа римський Павло VI і патріарх Афінагор

Папа римський Павло VI і Константинопольський патріарх Афінагор

У 1964 році Павло VI і Афінагор зустрілися в Єрусалимі. Відомо, що тоді Патріарх запитав Папу: «Скажіть, що нам робити?» Павло VI відповів наступного дня в своїй заяві у Віфлеємі: «Двері церковної огорожі відкриті всім (природно, під церковною огорожею він розумів огорожу латинської церкви). Тут є місце всім».

Наступник Афінагора, Константинопольський Патріарх Димитрій I продовжив віровідступницьку  лінію свого попередника. Він відкрито заявив, що єпископ Риму «відновлений у своїй першості честі і любові» і є одним з п'яти Патріархів Вселенської Церкви.

Папа римський Іван Павло ІІ і Константинопольський патріарх Димитрій

Папа римський Іван Павло ІІ і Константинопольський патріарх Димитрій

Цікаво, що Папа Іван Павло II на початку свого понтифікату не виявляв особливої ​​уваги до православ'я. Його ставлення до Православної Церкви було явно зневажливим. Для нього православні залишалися націоналістично орієнтованими, провінційними та обмеженими людьми. Але цей курс пізніше різко змінився, особливо після того, як на Константинопольський престол зійшов Варфоломій I. Вихованець єзуїтського Східного інституту в Римі, Варфоломій перевершив у справі підготовки нової унії всіх своїх попередників. Коли він вперше відвідав Рим як Патріарх у 1993 році, то сказав дослівно наступне: «Католицька і Православна Церкви - це дві легені Вселенської Церкви». І додав: «Це фундаментальна еклесіологічна істина».

Тоді все ж Патріарх Варфоломій відчув, що зайшов надто далеко. З тих пір час від часу він дозволяє собі злегка критикувати Рим і Папу. Так, наприклад, в 1995 році в одному інтерв'ю італійському періодичному виданню «Il Regno» він згадав, що «Папа судить історію, використовуючи Рим як єдине мірило істини». Але римо-католицькі спостерігачі поспішили оцінити це як «політичний жест» по відношенню до братських Православних Церков.

Папа римський Бенедикт XVI і Константинопольський патріарх Варфоломій

Папа римський Бенедикт XVI і Константинопольський патріарх Варфоломій

Коли в минулому Рим намагався насадити унію на православних землях, вимоги Папи формулювалися і приводилися в дію набагато різкіше. Нині - час релігійного індиферентизму та екуменічного розмивання православних понять - шлях до унії став набагато більш тонким, важче помітним, потайним і підступним. Ще Павло VI сказав, що для союзу з Православною Церквою не слід вимагати від православних прийняття ними специфічно римських догматів віри. Вони, тобто догмати Римської Церкви, можуть залишитися, як теологумени (тобто приватна богословська думка - прим. П. Б. ), і після об'єднання можуть бути абсолютно обов'язковими тільки для католиків, а Східні Церкви можуть їх прийняти як неофіційне богословське вчення і думку «західних братів».

Ми дійсно живемо у виключно важкий час. Нині не тільки Рим намагається всілякими способами розмивати зсередини духовну, церковну і богословську свідомість Православ'я. Сьогодні, на жаль, навіть православні ієрархи, єпископи, богослови стають старанними поплічниками Ватикану і роблять такі заяви, які були б немислимі ще в недавньому минулому. Так, Іоанн Зізулас, один з провідних богословів Константинопольської Патріархії, сьогоднішній Пергамський Митрополит, родоначальник так званого «хрещального богослов'я», каже дослівно таке: «Єдність Церкви немислима без примату, тобто без першості одного єпископа на місцевому та - зауважте! - На вселенському рівні. І ми віримо в це».

Папа римський Франциск і Патріарх Варфоломій на Святій Землі. Травень 2014

Папа римський Франциск і Патріарх Варфоломій на Святій Землі. Травень 2014

Хто ж такі ці «ми»? Чию думку висловлює цей ієрарх Православної Церкви? А як оцінити слова одного представника Московської Патріархії, який у 1995 році, саме в той час, коли Варфоломій відвідував Рим, сказав, що «католики і православні - це дві сім'ї, дві церкви, все у них спільне: і таїнства, і благодать, і богослов'я».

Що це - сповідання якоїсь нової віри чи словесний реверанс Папі і католицизму? Як розуміти слова Патріарха Варфоломія про те, що, нарешті, ми досягли «апостольської зрілості совісті» щодо католицизму? Що ж виходить? Невже до сьогоднішнього дня Православна Церква не мала апостольської зрілості у своєму ставленні до Риму?

Ті, хто прагне до унії з Ватиканом, почувши мої слова, напевно, посміхнуться поблажливо або скажуть: "мракобіси і фанатики узурпували термін «православ'я»". Суперекуменісти, подібні, наприклад, до єпископа Максима з Американської Архиєпископії Константинопольської Патріархії, давно звинувачують нас у тому, що ми є противниками справедливого «нового світового порядку». Звідси залишається тільки один крок до звинувачення, що ми взагалі «вороги роду людського» (hostes humani generis), у чому язичники звинувачували християн в перші століття гонінь.

Що ж означає таке переосмислення відносини Православної Церкви до католицизму? Невже ті, хто за нього ратує, бажають союзу з Римом на руїнах Православ'я? Адже в тому новому - церковному і богословському - світовому порядку, який Папа Іван Павло II і Патріарх Варфоломій I прагнуть створити, ми опинимося як у казці «Королівство кривих дзеркал».

Очевидно, що після унії з Римом протестуючі «старостильні» православні християни будуть вважатися «неправославними» або навіть «інославними». Тому що православними визнаватимуться тільки «офіційні», «канонічні», «нормальні», тобто екуменічні, уніатські Церкви, а не «фанатики».

Вже зараз голос тих, хто дерзає критикувати Рим, відкидається екуменістами під приводом того, що «старостильники - суцільно розкольники і фанатики!». Так, можливо, серед тих, хто підносить голос проти унії з Римом, дійсно є і фанатики. Але в підсумку істина є істина, незалежно від того, хто її прорікає.

Умови, в яких ми всі живемо, підтверджують: можливо, вже недалеко той час, коли на порядок денний буде поставлене страшне питання останніх часів: «А чи існує Православ'я в Православних Церквах?» Все розмивається і переформулюється якось незримо, без видимих змін. Ми живемо тут, боремося зі своїми проблемами, а віровідступництво таємно вершиться за спиною народу Божого. І недалекий той час, коли чисте Православ'я збережеться лише в печерах і катакомбах, коли на нас, християн, знову будуть дивитися як на ворогів роду людського.

Але ми не одні! У Бога всі живі. Живий святий Патріарх Фотій, живий святий Марк Ефеський, живі всі ті, хто не мав сумніву пролити навіть кров свою за Святе Православ'я. За їх святими молитвами Господь утвердить нас, щоб і ми пробували вірними Істині до кінця. Амінь.

Джерело: catacomb.org.ua / pravoslavie.domainbg.com

 

Про автора:

Єпископ Фотій Тріадицький (Болгарська Православна Старостильна Церква), в миру Росеп Димитров Сіромаха, народився 17/30 червня 1956 р. у Софії, де в 1981 році закінчив Духовну академію. Потім продовжував навчання у столичному університеті, закінчивши його зі спеціальністю з класичної філології.

Духовний розвиток єпископа Фотія відбувався під керівництвом учня архієпископа Серафима (Соболєва) архімандрита Серафима (Алєксєєва; † 13/26 cічня 1993 р.), відомого своєю написаною разом з архімандритом Сергієм (Язаджіевим) книгою «Чому православному християнинові неможна бути екуменістом». 

У 1988 р. о. Фотій був висвячений у священний сан, а 17 січня 1993 р. у монастирі свв. Кипріана та Юстини  неподалік від Афін, відбулася його хіротонія на єпископа для старостильних християн Болгарії. Єпископ Фотій носить титул Тріадицького - по древньому найменуванню софійської кафедри.


Архієпископ Тихон (Пасічник): Унія МП і Ватикану - річ закономірна, реальна і цілком здійсненна


Святі Отці про послух: Святий Марк Ефеський (Євгенік)


Унія: метод папоцентричного екуменізму. Архімандрит Георгій (Капсаніс)


Чи є інославні членами Церкви?


Чому православному християнину не можна бути екуменістом?


Священство римського папи. Митрополит Ієрофей (Влахос)


Що таке екуменізм?

 

To Top