Мученик за православну віру - святий Максим Горлицький (Сандович)

6 вересня Православна Церква вшановує пам'ять святого мученика Максима Горлицького (Сандовича), українця, який віддав у ХХ столітті своє життя за святу православну віру.

Історія Руси-України знає чимало випадків, коли спалахи народного духу та вогні істинної традиції виникають на окраїнах нашого цивілізаційного простору.

Лемківщина найвіддаленіший закуток нашої землі і був такою твердинею, край, що зберіг народну пам’ять про часи Києворуські та походи короля Данила, край, мешканці якого сподвигли селянську республіку в повному ворожому оточенні, край, що попри географічну й політичну ізоляцію перебував у світі Києва та Почаєва, міцно оберігаючи Святу Православну віру. Попало це світло і на молодого семінариста Максима Сандовича із Ждині, якому судилось стати мучеником за віру.

Народився майбутній святий в греко-католицькій родині землевласника Тимофія Сандовича і його дружини Христини, в Горлицькому повіті на Лемківщині, біля сучасного кордону Польщі та Словаччини. З дитинства Максим вирізнявся глибокою набожністю, багато часу присвячував молитвам та співав в церковному хорі. Не вагаючись він обрав шлях священицького служіння, однак вже навчаючись в греко-католицькій семінарії відчувши відразу до наступу латинства, попрямував до Почаївської лаври. Ревно виконуючи взятий на себе послух, Максим Сандович був рекомендований до навчання в Житомирську духовну семінарію, по завершенню якої одружився з дівчиною з іншого закутку землі руської, а саме з Підляшшя, мешканкою міста Гайнівка Пелагеєю Григорук. Попри всі намагання місцевих архієреїв залишити молодого священика на Київщині, Максим Сандович обрав тернистий шлях православного місіонера на рідній йому Лемківщині, де в ті часи, як і на Закарпатті та Бойківщині ширився рух за повернення до Православ’я.

На той час в селі Граб місцеві мешканці видворили греко-католицького священика-латинізатора запросивши на його місце отця Максима Сандовича, який відтак отримав затвердження на цю посаду від єпископа Чернівців (Румунська православна церква). 2 грудня 1911 отець Максим відслужив першу літургію в селі Граб. З цього дня почалася низка переслідувань і страждань священика. Незабаром в австрійську адміністрацію на нього було вчинено донос, що спричинило восьмиденний арешт та значний за розміром штраф призначений отцю Сандовичу. Вийшовши з в'язниці, отець Максим почав об'їжджати села в околиці - Граб, Вишеватку, Довге – скрізь звершуючи богослужіння. Поступово він став для своїх парафіян не просто священиком, але одним і визнаним духовним авторитетом.

Наступні роки отця Максима складались з череди арештів, тривалих досудових ув’язнень, судових процесів та звинувачень в державній зраді. Окупаційна влада опечатувала православні храми, але отець звершував служби Божі в домах селян. Його намагались пов’язати з «москвофілами», оскільки в умах як місцевої продажної інтелігенції, так і їх австрійських та польських панів не вкладалось в голові, що мешканець гір, лемко зберіг в собі іскру народного духу, повернувшись до віри прадідів – Православ’я. Слід зазначити, що «москвофіли» після чергового судового процесу чи арешту вважали за краще втекти, найчастіше не в Російську імперію, а в якусь із західно-європейських країн, в той час як майбутній святий весь час вертався в рідну Ждиню й далі несучи людям світло Православної віри.

Однак з початком Першої світової війни на отця Максима, його побратимів та родину знову стали находити чорні хмари. Австрійська влада почала переслідувати всіх, хто був бодай якось до неї нелояльним. Отця було заарештовано і відправлено до в’язниці в Горлицях, куди згодом відправили його вагітну дружину, брата, паламаря та ще одного православного священика. В оселі святого забрали всю богослужбову літературу українською та церковно-слов’янською мовами, та навіть ікони привезені ним із Житомира. Бажаючи настрахати непокірних лемків влада вирішила замордувати їхнього духовного наставника. Саме тоді без всякого суду і слідства австрійські жандарми розстріляли отця Максима в дворі в’язниці. Розстріляли на очах в батька, дружини і духовних чад, що разом з ним перебували в темниці за свою віру. Отець Максим перед смертельним залпом встиг вигукнути «Хай живе Святе Православ’я! Хай живе Свята Русь!».  Його побратима по пастирській діяльності Ігнатія Гудиму було відправлено до концтабору Талергоф, де він збожеволів від тортур. Дружина ж отця Пелагея народила в ув’язнення хлопчика, якого нарекла також Максимом, і який слідами батька обрав священицьке служіння. 

Отець Максим Сандович був одним з перших православних місіонерів серед лемків на території Австро-Угорської імперії. Його смерть спричинила спонтанне повернення лемків до Православ'я. Православні лемки завжди вважали отця Максима народним героєм, борцем за незалежність свого народу і своїм духовним наставником. На його честь складали пісні й вірші. У домівках українці Низького Бескиду ставили невеликі портрети-іконки свого небесного покровителя. Після Другої світової війни ікони мученика почали з'являтися і в православних церквах. У пам'ять про мученицьку кончину отця Максима лемки почали звершувати паломництва до місця його упокоєння. Рішенням Священного Синоду Польської Автокефальної Православної Церкви від 7 липня 1994 мученика Максима Сандовича було зачислено до лику святих.

 

Чого нас вчить життя та подвиг св. Максима Горлицького? Звісно ж, першим, що спадає на думку це свідчення глибокої набожності українського народу та інстинктивного прагнення пошуку істини. Попри цькування та образи, попри безглузді звинувачення та наклепи. Але в його прикладі є ще глибший духовний вимір. Св. Максим дає нам приклад непохитної вірності істинній вірі Христовій та своєму народові. Кажуть отець Максим вселяв оптимізм в своїх духовних чад. А інакше не могло бути. Йдучи шляхом св. Максима не мусимо нічого боятись. Є лише два можливих завершення цієї дороги: або ми за життя відновимо Святу Русь-Україну з полону та руїн, або ж отримаємо гарний шанс одразу потрапити в Рай. В обидвох випадках це кінець гідний християнина.

Святий отче Максиме, моли Бога о нас!

Для "Православного Оглядача" підготував Феодот Кропива