Ліствичник

«О, коли я тільки міг / Хоча б частково, / Я написав би вісім рядків / Про властивості пристрастей. / Про беззаконня, про гріхи…», – так писав Пастернак, даючи собі звіт, що точне, влучне слово про пристрасті дається важко і таких слів не може бути багато. Точне слово про пристрасті вислизає з рук, як мокра й жива риба, і самі пристрасті переплітаються, зрощуються одна з одною, утворюючи огидну єдність. Зрозуміло, що слово «пристрасті» в даному випадку використовується як синонім виразу «хвороба душі».

Те, в чому себе визнавав безсилим Пастернак,  давно зробив ігумен Іоан, Ліствичник. Цей раб Божий написав не вісім рядків, але цілу книгу про пристрасті та боротьбу з ними. Книга ця народилася як наслідок досвіду боротьби і перемоги, оскільки в звичному стані людина знаходиться на каторжних роботах у гріха і – о, горе! – Біди своєї не помічає. Тільки, коли людина звільниться або почне звільнятися, їй дається погляд зі сторони на себе саму, а значить, й можливість описувати процес внутрішнього зцілення.

Ця книга дійсно «про беззаконня, про гріхи…», і починається вона з глави про втечу зі світу. Це – перша з 30 ступенів, які ведуть до Царя Христа, і тому «Ліствицю» личить читати в першу чергу монахам.

Людям, що залишаються в миру і не здатні на повну і безповоротну втечу з нього, книга ця теж потрібна, але не в якості настільної. Вона потрібна як приклад небесного мислення, що мешкає в тендітній тілесній оболонці. Мабуть, у Великий піст, коли подружні ложа остигають і освячуються стриманістю, коли їжа на столі ченців і мирян істотно не відрізняється, людина, яка не носить чорні ризи, може прочитати щось із чернечих книг. Займатися ж подібним читанням постійно і повсякчас для мирянина може бути небезпечно. Небезпека полягає в тому, що спосіб життя повинен відповідати обраному для читання. А якщо книги і життя різняться, душа роздвоюється, страждаючи сама і завдаючи страждання тим, хто поруч.

Отже, нікуди не йдучи зі світу тілом, ми повинні бути в певній мірі вільні від мирського духу.  Симеон Новий Богослов говорить нам, що «світ це ні срібло, ні золото, ні коні, ні мули, ні страви, ні вино, ні хліб. Не є він будинками, полями, виноградниками чи заміськими оселями. А чим же тоді? Гріхом, жагою до речей і пристрастями». Якщо це – «світ, який у злі лежить», то від нього можна бігти, залишаючись (фізично, - ПО) на місці.

І слова мудрих краще, ніж щось інше, викривають гріх, який живе в людині. Слова мудрих багато ставлять на свої місця і дають точну ціну тим блискучим фальшивкам, які ми самі схильні назвати чеснотами.

Ліствичник, наприклад, пише, що старанне подвижництво в миру найчастіше живиться марнославством, ніби якимись брудними і таємними стоками. Про дух людини не можна нічого дізнатися, доки людина живе на очах багатьох. Мирським аналогом подібних слів можна вважати пісню, яка радить: «Парня в горы с собой бери». Будь-яка ситуація, що несе небезпеку або незвичну тяжкість, яка вимагає жертовності й братської спайки та не обіцяє в нагороду квітів і медалей, показує, хто є хто. «Там поймешь, кто такой», – говориться в тій же пісні. А ось слова преподобного: «Бачив я багато різних рослин - чеснот, які насаджуються мирськими людьми і, ніби від підземного стоку нечистоти,  вони марнославством, обкопувані самохвальством і удобрені гноєм похвал. Але вони скоро засохли, коли були пересаджені на землю порожню, недоступну для мирських людей і яка не має смердючої вологи марнославства».

Це – колючі слова, такі, якими й належить бути словам справжньої мудрості. «Слова мудрих – як голки і як вбиті цвяхи, автори їх – від єдиного пастиря» (Екл. 12: 11). Жах останнього і справедливого Суду полягатиме не стільки в тому, що ми грішили, і грішили багато, а в тому, що навіть найкращі наші пориви і старання були глибоко отруєні гріхом і недостойні блаженної вічності. Ось де справжня біда, і я не знаю, звідки може прийти зцілення, якщо не від мудрості слів духовного досвіду. Сказав хтось з тих, хто мав у собі любов, що книги святих гідні такого ж шанування, як і мощі святих, а може, й більшого.

Або ще приклад.

Важко знайти людину, яка не мучиться, хоча б деколи, від блудної похоті. «Панівною в світі» назвав «розтління похіттю» апостол Петро, ​​і нам не треба багато читати, щоб підтвердити справедливість цих слів. Але як боротися? Є піст і молитва, але, або ж ми не знаємо сили того й іншого, або ж гріх такий сильний, що вільними ми себе не відчуваємо. Можна бігти від світу, затикаючи вуха і закриваючи очі. Але спокуса піде за тобою всюди, тому що пробралася в пам’ять і отруйною солодкістю оселилася в серці. І ось Ліствичник дає несподіваний пораду: «Усердно пий наругу, як воду життя, від будь-якої людини, що бажає напоїти тебе цими ліками, які очищають від блудної похоті, бо тоді глибока чистота засяє в душі твоїй і світ Божий не збідніє в твоєму серці».

Ось воно як. Ви мучились в таємниці серця від блудної занози і день, і два, і більше. А потім вас несподівано викликав до себе начальник і змішав вас з брудом, звинувачуючи у всіх дійсних і вигаданих недоліках. Тепер блуд надовго відійде від душі, поступаючись місцем гіркій образі, і таким чином Бог відведе вас від прірви, на краю якої ви вже стояли. А образи пройдуть, образи не так небезпечні.

***

Для порятунку потрібен так званий «розум спасіння», без якого всі труди ризикують опинитися сіянням на асфальті та оранкою на болоті. Дурень, який молиться, з прислів’я, дійсно земними поклонами  розбиває лоба і окрім цієї непотрібної травми ніяких плодів більше не досягає. Викристалізований досвід Церкви тому й повинен бути нами затребуваний, і на уважне знайомство з ним треба знайти і час, і посидючість. Це, щоб не бігти в хибному напрямку і не бити повітря (див: 1 Кор. 9: 26).

«Ліствиця» не Типікон, цінність її інакша. Там не описані молитовні правила, не визначена кількість поклонів або міра прийняття їжі. Там розкриті куди більш важливі речі, дія яких поверхневому погляду не відкривається. По суті, читання подібних книг є зціленням від сліпоти. І ми самі, скільки б років життя не відміряв нам Господь, ніколи б не розібралися в своєму внутрішньому житті в тій мірі глибини та ясності, з якою це зробив ігумен гори Синайської Іоан.

Такі книги, як «Ліствиця», читаються все життя і засвоюються поступово, по мірі практичних зусиль. Дихає в них та мудрість, яка, «по-перше, чиста, потім мирна, лагідна, покірлива, повна милосердя та добрих плодів, безстороння та нелукава» (Як. 3: 17).

Протоієрей Андрій Ткачов

Джерело: Православие.ru

Переклад: Православний Оглядач