Доктор Фауст - революціонер

Сергій ХУДІЄВ

У легенді про доктора Фауста диявол пропонує людині укласти угоду; взагалі цей мотив угоди з ворогом роду людського - був досить популярний у середньовіччі, Ґете у своєму «Фаусті» використав сюжет, який мав вже достатньо довгу історію.

Фауст прекрасно розуміє, з ким має справу, розписка кров'ю повинна підкреслити атмосферу похмурого демонізму. Важко зрозуміти, наскільки за легендою може ховатися реальна практика якихось чорнокнижників. Але зазвичай ворог не приходить під своїм іменем - він брехун і батько брехні. Він охоче прикидається ангелом світла, і угода, яку він пропонує укласти, не вимагає розписок кров'ю та інших атрибутів голлівудських фільмів жахів.

Чи можна його, в такому разі, розпізнати? Звичайно, можна. Адже суть угоди залишається незмінною: порушити заповідь Божу в обмін на... на що саме? Та на що завгодно, хоч на всі царства світу і всю славу їх, на світле майбутнє, на свободу, гідність і достаток, племінну гордість - що вам більше сподобається, на яку наживку ви охочіше клюнете.

І дуже часто це угода про «світле майбутнє в обмін на гріх зараз». Беззаконня, які ви повинні зробити (зараз), біди, які ви повинні накликати на себе і на інших (зараз), повинні обернутися світлим майбутнім колись потім. Так, доведеться пройти через певні труднощі - але зате потім засяє світле майбутнє, в якому ви будете із щастям та гордістю розповідати нащадкам про ваші подвиги. Голос совісті і здорового глузду - це голос тієї жалюгідної «тварі, що тремтить», яка не пускає вас у світле майбутнє.

Друга ознака тієї ж угоди виявляється вже після того, як людина на неї погодилась. Це зростання ціни. Спочатку мова йде про те, щоб піти на якісь помірні, майже невинні речі. Трохи лихослів'я, трохи неправди, трохи (зовсім трохи) хули, трохи сором'язливих схвальних усмішок, коли в тих, хто не з нами, летять грудки бруду.

Потім - трохи насильства. Не багато, не на смерть - просто побитися на вулицях, стукнути палицею поліцая - все одно він в цих своїх обладунках нічого не відчує, а ти герой. Потім - наростаючий лемент про те, які вони, супротивники, гади і як відважно і гідно ми їх б'ємо.

Далі - наростання насильства і одночасно лютої і гнівної риторики, яка його виправдовує. Гади не пускають нас у світле майбутнє! Ось покінчимо з гадами - і тоді заживемо! Всі на боротьбу з гадами!

Потім насильство набуває все більш дикого і жорстокого характеру, його жертвами стають все більш випадкові і невинні люди, робляться все більш огидні й ганебні речі. Де це ми опинились? - починають замислюватися деякі. І тут обманщик вдається до іншого риторичного прийому: «Ви вже принесли такі жертви - і що, дарма? Ви пішли на такі важкі угоди з совістю - і марно? Ви що тепер просто визнаєте, що помилилися, і через це розвернетесь? Адже ви вже пройшли три чверті шляху, вже майже дійшли до світлого майбутнього!» Як показує досвід, цей прийом працює: чим більше люди вклали, тим важче їм визнати, що вони помилилися. Це працює і для фінансових пірамід кшталт «МММ», і для культів, і для революцій. Наростання труднощів, навпаки, може спонукати людей ще міцніше триматися за легенду, в яку вони повірили.

Очевидно, що революції ніколи не ведуть до того світлого царства, яке обіцяють. Та й насправді, єдиний спосіб жити в гуманному суспільстві, що поважає людське життя, гідність і свободу, - це бути гуманними людьми, які поважають чуже життя і гідність. Але такі люди не роблять революцій, і вже точно, вони не опиняються при владі в їх результаті.  Соціальні смути виносять наверх, навпаки, людей аморальних і тих, які з легкістю йдуть на насильство. Суспільні нрави в ході революцій тільки псуються, і їх неминучий результат - це зростання здичавіння, а не цивілізованості.

Перед революційною пропагандою встає непросте завдання - схилити людей до нанесення серйозної шкоди самим собі і суспільству, в якому вони живуть. Існує відомий жарт про спритного торгівця, який може продати ескімосові холодильник, - але революціонерам доводиться продавати навіть не потрібну річ, а річ жахливо шкідливу.

Як це робиться? Будь-яке суспільство складається з грішних людей, у будь-якій державі бувають зловживання, прояви нерозумної політики і тому подібні речі. Обов'язок лояльного і чесного громадянина - протестувати проти зловживань і вимагати їх виправлення. Чим від такого громадянина відрізняється революціонер? Революціонер відкидає надію на те, що зловживання можна виправити мирним і законним чином. Він запевняє, що «режим прогнив» настільки, що діалог із владою неможливий, при владі виключно закоренілі мерзотники і до того ж дурні, які в жодному разі не стануть прислухатися до вимог громадян і що-небудь змінювати. Єдиний спосіб щось змінити - це влаштувати революцію. Громадянин викриває зловживання, щоб їх виправити; революціонера їх виправлення швидше засмутило б - вони потрібні йому, щоб закликати до революції. Революція, таким чином, ставиться як моральний обов'язок, і тут вступає в дію ще один фактор, який можна було б назвати квазірелігійним.

Людина за своєю природою шукає відданості чомусь великому, достойному та праведному, чомусь, що служило б виправданням її життя. Це так, тому що ми створені, щоб служити і поклонятися Богу. Але грішна людина схильна підміняти Бога ідолами - і зокрема ідолом революції. Блаженний Августин не даремно називав ворога нашого спасіння «мавпою Бога»: революційний пафос чітко передражнює християнську надію. Ми теж очікуємо «благої катастрофи», коли старий світ зникне і з'явиться новий, коли Бог потрясе небо і землю, і звершить праведний суд. Але ми очікуємо від Бога, бо катастрофи, які влаштовують люди, ніколи не є добрими. Нам теж заповідана готовність до жертви і терплячого перенесення страждань, але тих, які нам доведеться витерпіти заради послуху заповідям Божим, а не в результаті їх порушення. У нас є кому присвятити наше життя і від кого чекати його виправдання від Бога.

А революція - це завжди договір зі страшним, нелюдським обманщиком - і в історії це виявляється знову і знову.

Джерело: Православие.ru

Переклад українською: "Православний оглядач"

«Церква з народом» («Церковь с народом») укр, рос.

Про биття посуду і ламання меблів

Сандей Аделаджа як зеркало української революції

Націоналісти та ідоли

Конфлікт лояльностей. Вибір християнина

Про (само) критичне мислення 

Епідемія зомбі. Як уникнути зараження і чи можна бути на нейтральній стороні?

Христос і революція (1)

Христос і революція (2)