Християнський оглядач блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться (Матвія 5:9)
  • жнива

«День святого Валентина» – розпусне свято в сучасній обгортці

14 лютого мільйони людей в усьому світі вітають один одного з «днем святого Валентина», який прийнято також називати «днем закоханих». Мільйони подарунків та листівок-«валентинок» купуються з нагоди «свята». Переважна більшість з тих, хто відзначає цей день, обманюючись нібито церковною назвою та іменем святого Валентина, вважають, що роблять добру, а можливо навіть і благочестиву справу. Адже і Бог є Любов, і святий Валентин нібито постраждав за те, що попри заборону римського імператора вінчав закоханих.

Насправді ж «день святого Валентина» ні за своєю історією, ні за традиціями відзначення не має нічого спільного ані зі святістю, ані з благочестям, ані із заповіданою Богом любов’ю.

Якщо проаналізувати зміст сучасних телепередач, які транслюють цього дня, послухати радіо, почитати публікації у світській пресі або поцікавитися змістом різних розважальних заходів у численних клубах і дискотеках – можна переконатися, що любові, як духовному почуттю, яке веде до єднання у шлюбі чоловіка й жінки, особлива увага не надається. Здебільшого говориться про закоханість, пристрасть, залицяння та полюбовні ігрища. Словом – про розпусту під іменем любові.

«День святого Валентина» – також дуже комерціалізоване свято. Як і «Хелоуін», воно приносить виробникам різноманітної атрибутики, «валентинок», подарунків, власникам розважальних закладів величезні прибутки. Тому це «свято» активно пропагується у США та інших країнах Заходу. А звідти в останні два десятиліття воно проникло і до нас.

Що ж таки святкують цього дня?

Зазвичай розповідають, у III столітті за правління імператора Клавдія II жив святий Валентин. Він, будучи священиком, таємно вінчав закоханих молодят, яким злий Клавдій заборонив одружуватися. Згодом Валентина було схоплено і відправлено до в’язниці. Молодого священика мали стратити, і легенда розповідає, що в останні дні свого життя він закохався в дочку тюремщика та перед смертю написав їй листа з підписом «твій Валентин». Нібито в пам’ять про це любовне послання і прийнято цього дня посилати листівочки-«валентинки».

Правдивими в цій історії є лише час життя, пресвітерський сан святого Валентина й те, що він постраждав в правління імператора Клавдія ІІ. Православною Церквою пам’ять його відзначається 19 липня (за новим стилем) разом з іншими мучениками, які постраждали в той час у Римі. Про життя святого пресвітера Валентина, окрім його мученицької кончини, майже нічого не відомо.

І вінчати він, скоріш за все, не міг, оскільки у час його життя Церквою визнавався законним шлюб, укладений за громадянським законом і скріплений християнами через спільне причастя та оголошення перед громадою. В якості окремого чину вінчання стало звершуватися на багато століть пізніше.

Сучасне святкування «дня святого Валентина» прийшло до нас із Заходу. Раніше 14 лютого пам’ять святого Валентина відзначала Римська Церква. Але там після календарної реформи це святкування перейшло до розряду необов’язкових. Натомість тепер Католицька Церква в цей день вшановує святих Кирила і Мефодія – просвітителів слов’ян.

Тож ані католики, ані православні 14 лютого не згадують святого Валентина. Що ж тоді святкується цього дня мільйонами людей? Прикро, але як і в «Хелоуін» – ніч перед католицьким торжеством Всіх святих, під церковним іменем люди відзначають язичницьке свято.

У Римській імперії цього дня святкували Луперкалії, «Lupercalia» (від лат. lupo – вовчиця, а також у значенні – блудниця, розпусниця). Святкові ігрища розпочиналися біля підніжжя Палатинського пагорба, де, за легендою, вовчиця викормила засновників Риму – Ромула і Рема. Тут звершувалися жертвоприношення. Два оголених молодики вбивали козу, після чого з її шкіри нарізались тоненькі паски, які називались «фебруа» (звідси і латинська назва цього зимового місяця – «фебруарій»). Далі хлопці оголеними бігали містом і шмагали дівчат та жінок пасками із сирої козячої шкіри. Жінки ж підставляли оголені плечі та груди, вважаючи, що удари зроблять їх коханими та жаданими, а в майбутньому подарують їм легкі роди та багато дітей. Свято Луперкалій зазвичай закінчувалося «священною» розпустою.

Ось таке «свято» вільних статевих стосунків і дійшло до сьогодення під іменем «святого Валентина», пам’яттю якого в час після християнізації Риму прикрили його розпусну сутність. У часи Середньовіччя чуттєві насолоди язичницьких Луперкалій заховали за романтичними легендами про благородного священика, який помер за те, що вінчав закоханих. Саме у цій «обгортці» дожили поганські святкування й донині.

Після такого історичного екскурсу цілком зрозуміло, що православному християнину не варто ані відзначати «день закоханих», ані підтримувати цю традицію серед інших. Навпаки, слід пояснювати її історію та язичницький зміст.

А днем любові для кожного повинно бути не тільки 14 лютого, але й кожен день. Бо не для одного дня, а для всього життя Спаситель дав заповідь: «Полюби ближнього свого, як самого себе».

Степан ВОЗНЯК,
студент КПБА

Джерело: сайт Київської Патріархії

 

 

To Top