Православний оглядач Нечестивим же немає миру, – говорить Господь (Ісая 48:22)
  • Києво-Печерська Лавра
  • Церква святого апостола Андрія у Львові
  • Козацькі могили під Берестечком
  • Свт. Іоан Златоуст звершує Божественну літургію

Боголюдська мета і засоби здійснення православ’я. Преп. Іустин Попович

Уривки з твору сербського святого, преподобного Іустина Поповича «Внутрішня місія нашої Церкви. Здійснення православ’я».

Іустин ПоповичВічно жива Особа Боголюдини Христа і є в самій сутності Церквою. Церква - це завжди особистість, причому Боголюдська особистість, Боголюдський дух і тіло. Сутність церкви, життя церкви, мета, дух, вчення, шляхи - дані в чудесній Особистості Богочоловіка Христа.

Звідси і місія церкви в тому, щоб усіх своїх вірних органічно і особисто з'єднати з Особистістю Христової, щоб їх самовідчуття вчинити Христо-відчуттям, а їхню самосвідомість - Христо-свідомістю, щоб їхнє життя було життям у Христі, щоб їх особа була особистістю в Христі, щоб у них жили не вони, а Христос (Гал.2: 20).

Місія церкви - своїх членів виростити в безсмертя і вічність, роблячи їх «учасниками Божої природи» (2 Пет.1: 4). Ще місія церкви полягає в тому, щоб у кожному члені своєму зростити віру в те, що безсмертя і вічність - це нормальний стан людської особистості, а не тимчасовість і смертність, що людина - це мандрівник, який подорожує через смертність і тимчасовість в безсмертя і вічність.

Церква - це Боголюдська вічність, втілена в межах часу і простору. Вона в цьому світі, але «не від світу цього» (Ін.18: 36). У цьому світі вона для того, щоб його воздвигнути до горішнього світу звідки і вона сама. Вона - вселенська, соборна, боголюдська, вічна, тому хула, непростима хула на Христа і Духа Святого робити з неї національний інститут, звужувати її до дрібних, минущих, тимчасових національних цілей. Мета її наднаціональна, вселенська, вселюдська, - з'єднати всіх людей у ​​Христі, всіх, не дивлячись на національність, расу, клас. «Hема вже ні юдея, нi язичника; нема ні раба, нi вiльного; нема ні чоловiчої статi, нi жiночої; бо всi ви – одно в Христi Iсусi" (Гал.3: 28), бо «все і у всьому Христос» (Кол.3: 11)…

Уже час, вже пішла дванадцята година, пора нашим окремим церковним представникам перестати бути виключно слугами націоналізму і політики, все одно якої і чиєї, і стати первосвящениками і священиками Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви.

Заповідана Христом і здійснювана святими отцями місія Церкви полягає в наступному: насаджувати і плекати в душі народній почуття і свідомість того, що кожен член Православної Церкви - особистість соборна і вселенська, особистість вічна і боголюдська, що він - Христовий і тому брат всіх людей і слуга всіх людей і тварі. Це дана Христом мета Церкви, а всяка інша ціль не від Христа, а від антихриста.

Щоб бути Христовою, Соборною і Вселенською, наша помісна церква повинна невпинно здійснювати цю мету в нашому народі. Якими засобами може вона здійснювати цю боголюдську мету?

- Ніякими іншими як тільки боголюдськими, бо боголюдська мета може досягатися виключно боголюдськими засобами, ніколи - людськими і ніколи жодними іншими. У цьому Церква істотно відрізняється від усього людського, земного.

Боголюдські засоби не що інше, як боголюдські подвиги. У них з успіхом можуть перебувати тільки боголюдські христоносніХристос Пантократор подвижники. Боголюдські подвиги знаходяться між собою в органічному зв'язку: один зароджується в іншому, один інший доповнює.

Перший серед усіх подвигів - подвиг віри. Через нього потрібно пронести народну душу, віддати її Христу без жодного сумніву і компромісу, поглибити її до боголюдських глибин, розширити її до боголюдських широт, підняти її до боголюдських висот. Потрібно виробити в народі почуття того, що Христова віра - подвиг наднаціональний, вселенський, троїстий і, що вірувати в Христа означає: служити Христові й тільки Христові через все своє життя.

Другий подвиг - боголюдський подвиг молитви і посту. Цей подвиг необхідно зробити правилом життя нашого православного народу, зробити його душею душі народної, бо молитва і піст - всеміцні, дані Самим Христом засоби очищення від усякої нечистоти не тільки особистості, а й суспільства, і народу, і людства, засоби очищення нашої народної душі від наших нечистот і гріхів (Мф.17 :19-21; Лк.9 :23-29). Потрібно омолитвити душу народною православною молитовністю. Молитва і піст повинні бути не тільки за одну людину, не лише за народ, але й за всіх і за все: за друзів і недругів, за наших благодійників і за наших гонителів і вбивць, бо цим християнин відрізняється від язичника (Мф. 5: 44-45).

Третій подвиг - боголюдський подвиг любові. Ця любов не має меж, не запитує, хто гідний, а хто ні, але любить всіх і вся: любить друзів і ворогів, любить грішників і злочинців, але не любить їхні гріхи і злі справи; вона благословляє тих, хто проклинає її, подібно до того, як сонце світить і злим, і добрим (Мф. 5 :45-46). Цю боголюдську любов необхідно плекати в народі, бо цією соборністю і вселенськістю християнська любов відрізняється від усіх інших видів самозваної й умовної любові: фарисейської, гуманістичної, альтруїстичної, національної, тваринної. Любов Христова - це завжди досконала любов. Ця любов досягається молитвою, бо вона - дар Христовий. І православне серце із захопленням молиться: Господи Вселюблячий, дай мені любов Твою до всіх і до всякого.

Четвертий подвиг - боголюдський подвиг лагідності (кротості) і смиренності. Тільки лагідний (кроткий) серцем приборкує бурхливі й дикі серця; тільки смиренний серцем гамує горді і пихаті душі. «Виявляти всяку лагідність до всіх людей» (Тит.3: 2) - такий обов'язок кожного справжнього християнина. Але людина стає істинно лагідною (кроткою) і смиренною, коли серцем серця свого учинить лагідного і смиренного Господа Ісуса, Який є єдиний воістину «лагідний і смиренний серцем» (Мф. 11: 29). Потрібно душу народну приборкувати лагідністю (кротістю) Христової, потрібно кожного вчити молитві: Лагідний (кроткий) Господи, приборкай дику душу мою. Господь упокорив себе найбільшим смиренням: воплотився, став людиною. Якщо ти Христовий, то принизь себе до хробака: воплоти себе в страждання всякого страждальця, на муку кожної тварини і птахи. Принизь себе нижче всіх: будь всім усе, у Христі, по Христу. Коли ти один, молись: Смиренний Господи, принизь мене Твоїм смиренням.

П'ятий подвиг - боголюдський подвиг терпіння. Терпіти, зазнавати зло, не відплачувати злом за зло; всемилостиво прощати образи, наклепи, рани. Христовим є: відчувати себе постійно ніби розп'ятим у світі, бути гнаним від світу, обпльованим і зганьбленим. Світ не терпить христоносців, як не терпів і Христа. У стражданні християнин найкраще вдосконалюється - цьому потрібно вчити народ. Для православних страждання очищаюче. Християнин повинен не тільки радісно переносити страждання, але і всемилостиво прощати тим, які нам їх заподіюють, всемилостиво за них Богу молитися, як Господь Ісус і ангелоподібний архідиякон Стефан. Тому ти і молися: Довготерпеливий  Господи, дай мені довготерпіння, великодушність і лагідність.

Місія нашої церкви: ці боголюдські подвиги  вчинити правилом народного життя; душу народну виткати з християнських чеснот. У цьому - спасіння душі від світу, від усіх його душогубних, людоїдських, безбожних рухів і організацій. Культурному атеїзму і політизованому людоїдству сучасної цивілізації необхідно протиставити христоносні особистості, які будуть лагідністю агнця перемагати розлючені вовчі пристрасті і голубиною негнівливістю рятувати народну душу від культурного і політичного злосмрадія.

Подвижництво в ім'я Христа потрібно протиставити культурному героїзму в ім'я людини, в ім'я зотлілої та спотвореної європейської людини, в ім'я атеїзму, в ім'я цивілізації, в ім'я антихриста. Тому найголовніший обов'язок нашої церкви: створювати христоносних подвижників.

Правилом її сучасності має бути: йти до христоносних подвижників - до святих отців! Подвизатися подвигом святих отців! Йти за подвигами святого Сави, святого Прохора Пчиньского, святого Гавриїла Ліснівського, Василія Острозького, диякона Авакума! (преп. Іустин перечислює Сербських святих, але не має на увазі, що саме ними треба обмежуватися, - ПО) Бо тільки ці боголюдські подвиги із Сави створили святого Саву, із Прохора - святого Прохора, із Гавриїла - святого Гавриїла і т.д. І сьогодні тільки ці православні подвиги кожну душу можуть оцими зробити святою, тільки вони й можуть освятити, учинити святою душу нашого народу.

Тому що богодюдська мета вічна і незмінна, і засоби для її досягнення вічні і незмінні, бо «Ісус Христос вчора і сьогодні, і навіки Той же» (Євр. 13: 8). У цьому відмінність між усім людським та Христовим: людське змінне і тимчасове, Христове незмінне і вічне. Православ'я, як єдиний носій і хранитель досконалого і пресвітлого образу Боголюдини Христа, здійснюється виключно боголюдськими православними засобами - подвигами, а не способами, запозиченими від римо-католицизму і протестантизму, бо там християнство пройняте духом гордої європейської людини, а не смиренного Богочоловіка…

Подвижники - це єдині місіонери Православ'я; подвижництво - єдина місіонерська школа Православ'я. Православ'я - це подвиг і життя, тому і проповідується воно тільки життям і подвигом. Запалити подвижництво особисте і соборне - має бути внутрішньою місією нашої церкви в нашому народі. Парафії потрібно вчинити такими центрами подвижництва, але це може зробити тільки пастир-подвижник. Необхідно посилити молитву і піст, прикраситися церковною благоліпністю, бо вона - головний засіб Православ'я, благодатно діюча на кожну людину, особливо слов'янина, і яка відроджує його.

Для цього потрібно заснувати православні братства при кожній парафії, які Христолюбієм і братолюбством смиренно служили би Христу і всім людям, служили лагідно, смиренно, жертвуючи собою до самозабуття. І це служіння поєднати з молитвою. Це головне, це необхідно. Але все це передбачає, що наші священики і ченці самі стануть подвижниками, - і за це: Господу Богу помолимось.

Преподобний Іустин (Попович)

Уривки з твору «Внутрішня місія нашої Церкви. Здійснення Православ’я».

Переклад українською: Православний Оглядач

To Top