Християнський оглядач блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться (Матвія 5:9)
  • жнива

Священне Писання про послух. Прот. Феодор Зісіс

Продовжуємо публікувати уривки із книги «Благий непослух чи поганий послух» відомого православного грецького богослова, професора богословського факультету Солунського університету імені Аристотеля, клірика Вселенської Патріархії, протоієрея Феодора Зісіса.

Розділ 3. Священне Писання про послух. Прот. Феодор Зісіс 

Писання робить чітку відмінність між добрими пастирями і злими найманцями; істинними і справжніми служителями Божими, вчителями, пророками - з одного боку, і лжесвящениками, лжеучителями і лжепророками - з іншого.

Наведемо цитати з книги святого пророка Ієремії, які використовує і святитель Григорій Палама [1] стосовно сучасних йому лжепастирів-єретиків: «Чудне та страшне стало в краї: пророки віщують неправду, і священики панують за допомогою їх» (Єрем. 5, 30-31). «Пастирі стали безглузді і не шукали Господа, а тому вони і чинили нерозумно, і все стадо їх розсіяне» (Єрем. 10, 21). «Численні пастирі попсували Мого виноградника, потоптали Мій уділ, Мій улюблений уділ вони обернули на голу пустиню!» (Єр. 12, 10-11).

Сам Христос чітко розділяє пастирів на добрих і злих, спонукаючи слухатися тільки хороших  та аж ніяк поганих - найманців, яких цікавить лише власна вигода та які аж ніяк не мають наміру жертвувати собою заради овець, залишаючи їх беззахисними при нападі вовків: «Пастир добрий кладе життя власне за вівці. А наймит, і той, хто не вівчар, кому вівці не свої, коли бачить, що вовк наближається, то кидає вівці й тікає, а вовк хапає і розганяє овець» (Ін. 10, 11-12).

Багато лжепастирів проникли в кошару не через двері, тобто не благодаттю Божою, але «деінде», а саме за допомогою всілякої симонії [2]. І тому вони, як зауважує у своєму «Настановчому керівництві» преподобний Никодим Святогорець [3], не є богообраними посудинами Божими. Вони навіть не ставленики народу, а всього лиш самозванці. Через це вівці і дивляться на них як на чужаків, не слухаються їх і не йдуть їм услід - адже вони слідують лише за істинними пастирями: «Істинно, істинно кажу вам: хто не входить дверима в кошару, але перелазить деінде, - той злодій і розбійник; а хто входить дверима, - той вівцям пастух. Воротар відчиняє йому, і його голосу слухають вівці, і він кличе своїх овець по імені і виводить їх. І коли виведе своїх овець, йде перед ними, і вівці слідом за ним ідуть, бо знають голос його. За чужим же не підуть, але біжать від нього, бо не знають голосу його» (Ін. 10, 1-5).

Однак, якщо вівці, тобто віруючі, з якої-небудь причини все ж підуть за поганим пастирем, то відповідальність за цей крок нестимуть вони самі. Про це ясно сказано в Апостольських постановах [4]: миряни не можуть стверджувати, що вони всього лише слухняні вівці, що самі вони нічого не вирішують і що вся відповідальність лежить суто на пастирі, який і дасть за все відповідь. Мислити так згубно, бо вівцю чекає вірна смерть не тільки тоді, коли вона не йде слідом за добрим пастирем і тому буває задрана вовками, але і тоді, коли слідує за злим - за лжепастирем. На закінчення Апостольські постанови пропонують наступну раду, яка в усі часи звучить актуально: «Тому, треба втікати від пастирів-губителів».                                                                  

Неможливо згадати все, що в Новому Завіті говориться про лжеучителів, лжепророків і лжепастирів. Наведемо лише слова святого апостола Павла, звернені до пресвітерів Ефеських, яких він закликав у Мілеті, повертаючись до Єрусалиму зі своєї останньої апостольської подорожі. Він попереджає їх про те, що незабаром з'являться пастирі - вовки в овечих шкурах - єретики, які зроблять все, щоб розсіяти паству. Однак і з середовища самих пресвітерів вийдуть ті, хто, спотворить  Євангеліє, щоб привернути до себе слухачів і намагатиметься зробити їх своїми прихильниками: «Пильнуйте себе та всієї отари, в якій Святий Дух вас поставив єпископами, щоб пасти Церкву Божу, яку власною кров’ю набув Він. Бо я знаю, що як відійду, то ввійдуть між вас вовки люті, що отари щадити не будуть. Із вас самих навіть мужі постануть, що будуть казати перекручене, аби тільки учнів тягнути за собою» (Діян. 20, 28-30).

І останнє: апостол язичників попереджає вірних, що в питаннях віри і послуху необхідно проявляти таку обережність і розсудливість, що навіть, якщо б він сам або ж ангел почали вчити чомусь іншому, невідомому перш, то не варто було б їх слухатися: «Та коли б навіть ми або ангел з неба став благовістити вам не те, що ми вам благовістили, нехай буде анафема» (Гал. 1, 8).

1. Святитель Григорій Палама (1296-1359) - архієпископ Солунський (Фессалонікійський). У двадцять років віддалившись на Афон, почав осягати премудрості розумного діяння, що вимагає усамітнення і безмовності; таке чернече ділання отримало назву ісихазму (з грец. спокій, мовчання). Противник Варлаама і Акіндіна в питанні про природу Фаворського світла. Константинопольський собор 1341 прийняв положення святого Григорія (проти єресі ченця Варлаама з Калабрії, Південна Італія) про розрізнення сутності Бога (позамежної і недоступної) та Його енергій, які пронизують світ і повідомляються людині; за подвиг посту і молитви Господь осяває віруючих нетварним (несотвореним) Світлом, яким сяяв Він на Фаворі. Вчення Варлаама було засуджено як єресь, а сам він, відданий анафемі, віддалився до Італії. Однак болгарська чернець Григорій Акіндін продовжив полеміку. Патріарх Іоанн XIV Каліка (1334-1347), що дотримувався єретичних думок, за підтримки імператора Андроніка III (1328-1341) відлучив святителя від Церкви (1344) і піддав ув’язненню. У 1347 р., після смерті патріарха, святий був звільнений і возведений у сан архієпископа Солунського. Влахернський собор (1351) засвідчив православність його вчення, яке було визнано офіційною доктриною Церкви. Через дев'ять років після кончини він був канонізований на Константинопольському соборі за святителя Філофея Коккіна (1353-1354 і 1364-1376), який написав його житіє і склав йому службу. Палама, як і Коккін, родові імена цих святих, щось подібне до сучасних прізвищ.


2. Симонія - термін, що з'явився в IV ст.; Походить від імені Симона-волхва, який, як сказано в Діяннях святих апостолів (Діян. 8, 9-24), просив учнів Христових продати йому дар передвати Святий Дух; означає придбання за мзду (винагороду) благодатного ієрархічного служіння в Церкві; так називалася поширена в Середні віки в Західній Європі практику купівлі-продажу церковних посад або духовного сану.


3. Преподобний Никодим Святогорець (1749-1809) - освічений афонський чернець. У 1777 р. брав участь у підготовці до видання «Філокалії» («Добротолюбія») - збірника аскетичних творів святих отців та інших книг. З цього почалося його головна справа - переводити, писати і видавати духовні книги. Він переклав з латині і значно відредагував книгу італійського монаха Лоренцо Скуполі «Невидима боротьба», перекладену російською мовою святителем Феофаном Затворником (1815-1894). Чесна глава преподобного зберігається на Афоні в келії Скуртеон в Кареї (адміністративному центрі Святої Гори). Зачислений до лику святих 31 травня 1955 r указом Константинопольського патріарха Афінагора (1948-1972).


4. Апостольські постанови - письмовий пам'ятник, повна назва якого «Постанови святих апостолів через Климента, римського єпископа і громадянина» («Constitutiones apostolicae»), приписувані священномученику Клименту Римському († 101). Редакція збірника сходить до V ст. У його основі лежать різноманітні джерела, такі як «Вчення кафоличне дванадцяти апостолів і святих учнів Спасителя нашого» (III ст.) І «Вчення дванадцяти апостолів» (Дідахе) (кінець I ст.). У збірнику вміщено молитви, чин Хрещення та Євхаристії, список висявчених апостолами єпископів і їх перших наступників; постанови про катехуменат, про сімейне життя чоловіків, жінок і дів; настанови щодо встановлень і порядків церковного життя, прав і обов'язків осіб духовних, їх обрання та посвячення , щодо церковних свят, постів, молитов, богослужіння; йдеться про обов'язки і діяльність єпископа, про осіб, йому близьких, і про його співробітників - дияконів, дияконіс, іподияконів, читців; про вдовиць і сиріт; про мучеників, про святкування Великодня, про ставлення до єретиків; про обдарування, про висвячення.

Перший розділ та інформація про автора: Слідом за екуменізмом прийшов гомосексуалізм

Другий розділ: «Благий непослух чи поганий послух»

У наступних розділах книги, які Православний Оглядач надаватиме вашій увазі, прот. Феодор Зісіс наводить ґрунтовне свідчення з праць та житія святих Отців Церкви щодо послуху в Церкві Христовій.

Продовження: Святі отці про послух. Святий Афанасій Великий

To Top